Звідки в Україні з’явилися адвокати

В наш час велику роль в судовому процесі відіграє адвокат. Можливо, кожен задумувався над питанням, коли ж виникла «професія захисника» у нашому судочинстві. Історія появи цієї професії сягає далеких часів. Традиція захисту зароджується на українських теренах у Х – ХIII cт. Однак спочатку цю функцію виконували не професіональні адвокати, а звичайні люди, які були родичем, другом, знайомим позивача чи підсудного. З часом постало питання про передання цієї ролі професійним знавцям даної справи. Так уже у Першому Литовському Статуті (1529 р.) знаходимо, що для представництва у суді вводилася посада «прокуратора». Як відомо, Литовські Статути протягом XVI ст. – другої половини ХVIII ст. діяли і на теренах України.

Коли сформувалася українська держава – Гетьманщина, перед її керманичами постало завдання створення власної судової системи. Так вже у XVII cт. свою діяльність вів державний суд, заснований на звичаєвому праві українського суспільства та запозичених іноземних кодексах. Проте на українських землях не існувало власного прописаного зводу законів, що часто ускладнювало судовий процес та негативно позначалося на розгляді судових справ. Тому вже у XVIII cт. здійснюється спроба створити перший український кодекс законів. Так за указом Петра ІІ Олексійовича від 9 вересня 1728 р., українські правознавці – представники козацької старшини та духовенства, розпочали кодифікацію діючого в Україні права. Результати своєї роботи вони оформили в 1743 р. у вигляді проекту кодексу під назвою «Права, по которым судится малороссийский народ».

Саме в ньому вперше на українських теренах законодавчо закріплювалася професія адвоката. У Артикулі 7 проекту збірника вказується: «Адвокатъ, пленипотентъ, патронъ, прокураторъ и поверенный називается» той, кому поручено обстоювати право в суді по чужій справі. У кодексі адвокати розподілялися на тих, що постійно здійснюють захист при судах, і на тих, що одноразово представляли якусь справу. На посаду адвоката міг обиратися кожен освічений дієздатний громадянин, окрім священників, монахів, суддів і тих урядників, які самі в суді засідали та осіб невірних, підозрілих. Адвокати мали виголошувати присягу за християнським звичаєм, в якій зобов’язувалися правити справи вірно, ретельно, без поширення спорів, по силі розуму свого та по совісті захищати й «всякіе доводи своея стороне» провадити. Під час суду шкоду протилежній стороні не завдавати і не спокушатися на «милости, пріязни, даровъ и для всякого прибитка своего». У збірнику законів визначалися випадки для представництва адвоката у справах цивільних та кримінальних, а саме – тим особам, котрі не могли через хворобу або з якоїсь іншої причини, представляти в судових тяжбах свій позив чи відповідати перед судом, або тим, хто «бываетъ такъ простъ и невежа, что и праведного своего иску дойти не может», або ж «не могъ, хотяи при невинности своей себе оправдить». За кодексом кожен з громадян мав право на захист у суді. Безкоштовно адвокат повинен був захищати вдів, неповнолітніх сиріт, котрі ніякого майна та прибутків не мали. А також, людей простих неосвічених, котрі справи своєї в суді самі провадити не могли або ж не вміли. «Поверенний» захисник обов’язково повинен був мати при собі письмовий дозвіл від позивача чи підсудного на представництво у суді. Однак якщо справа була маловажлива, то дозвіл міг надаватися усно на словах. У кодексі чітко визначалися професійні обов’язки адвокатів. За їх порушення захисник ніс відповідальність у вигляді різних покарань. У збірнику законів зазначено що, якщо адвокат здійснить навмисне правопорушення, наприклад, під час розгляду справи та збору доказів перейде на бік протилежної сторони, або ж без поважних причин не з’явиться на суд, то тій стороні, якій зобов’язувався надати захист, він повинен був відшкодувати збитки у подвійному розмірі. Після чого адвоката мали право заарештувати. Інколи, в залежності від «важности дела», захисника могли, за навмисну провину, піддати тілесним покаранням.

Розроблений збірник законів у 1744 р. відправили на розгляд до Сенату Російської імперії. Проте минуло майже 12 років, коли кодекс все ж повернули до гетьманського уряду на доопрацювання. Врешті його так і не було втілено. Як відомо, Катерина II указом від 10 листопада 1764 р. скасувала гетьманство в Україні. А вже указом від 7 листопада 1775 р. скасовувався український суд і запроваджувалося загальноросійське судочинство, за яким суд був становим і не передбачав захисту адвоката. І лише майже через століття, після проведення судової реформи 1864 р., у суді Російської імперії офіційно впроваджувалася посада адвоката. А інститут захисту, який був важливим кроком до демократизації судового процесу, розроблений українськими правознавцями, так і залишився невтіленим проектом судочинства XVIII cт.

Каріна Солдатова науковий співробітник відділу «Будинок-музей Генерального судді В. Кочубея» НІКЗ «Гетьманська столиця»

Мітки: , , , ,

Залишити відповідь