Зламані долі данилівських кобзарів

Запис у метричній книзі Троїцької церкви с. Данилівка Сосницького повіту про народження Уляни Кронди

Багатьом відоме ім’я славетного бандуриста Олександра Самійловича Корнієвського. Він відомий як творець надзвичайних музичних інструментів, яких він створив більше сотні. А чи знають його земляки, що окрім Олександра Самійловича, були в селі й інші бандуристи, талант яких виявився ген далеко на чужині і про яких мало, що знають на їх батьківщині.
Наприклад бандуристка Кронда Уляна Лукична, що стояла біля витоків бандурної освіти Тернополя. До речі, з її родичем Ігорем Крондою ми навчалися в одному класі.
Народилася, Уляна Лукична у 15 грудня 1914 р. в родині працьовитих селян з с. Данилівка, що на Менщині Луки Прокоповича (1888 р.н.) та Пелагії Фокіївни Кронди. Незабаром після народження доньки, восени 1916 р. Луку Прокоповича мобілізували до царської армії – на фронти Першої світової війни. Мабуть він, відслуживши у свій час у царській армії, повернувся з неї з гарними характеристиками зі званням унтер-офіцера. Бо згідно наказу Ставки від 19.12.1916 р. Луку Кронду після закінчення 3-ї Київської військової школи прапорщиків було відправлено унтер-офіцером в Запасний понтонний батальйон.
ГУЛАГ — что это такое (расшифровка и суть), сколько людей через ...— «Колись у 1910 році жив я у Данилівці й мав бандуру, — розповідає про свого товариша у спогадах Олександр Корнієвський, — до мене ходив сусідський ровесник Лука Кронда, він слухав мою гру і сам вчився; отож, ми музикували вдвох: я на басах, а він на приструнках. То коли 1911 року його взяли в москалі, то через рік сусіда попросив жінку, щоб замовила в мене бандуру з клена і надіслала йому до Варшави. І як тільки вона була готова, то жінка продала телицю й заплатила мені. Лука, повернувшись додому, вже добре грав і його дівчата стали забавлятися грою на бандурі грою на бандурі. Найбільше – менша, дочка Уляна; коли сповнилося 18 років, батько придбав у мене їй інструмент (1926 року) й вона оволоділа ним; може й зараз уміє. Кажуть вона мешкає в Луцьку й викладає в музшколі».
Розповідь Олександра Корнієвського про талановитого педагога й бандуристку доповнює уривок з дослідження Марії Євгеьєвої «Формування та розвиток бандурного мистецтва Тернопільщини»: «Біля витоків бандурної освіти Тернополя стояла Уляна Кронда (1914– 1978), родом з Чернігівщини. Початки гри на бандурі вона перейняла від батька, згодом удосконалювала виконавську техніку у Ф. Глушка. Працюючи солісткою Київської філармонії, в дуеті зі своїм чоловіком вона здійснила гастролі Україною та Далеким Сходом (Бурятією) . У. Кронда навчалася в Полтавському музичному технікумі (1928–1931), а в 1957– 1958 рр. заснувала гурток бандуристів при комітеті профспілки Тернопільського обласного відділу народної освіти. У 1962–1974 рр. У. Кронда працювала педагогом класу бандури та музично-теоретичних дисциплін у Тернопільській Дитячій музичній школі № 1».
І ось тут, відкривається надзвичайно болюча таємниця зламаних доль, розтоптаних талантів та незаслужено забутих земляків.
В Радянські часи, колишній прапорщик та ще й бандурист, не міг лишатися на волі. Так сталося з Корнієвським, і така ж недоля чигала на його товариша.
01.03.1938 р. Луку Прокоповича за надуманим звинуваченням заарештували. За вироком Чернігівського облсуду від 11.02.1939 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР його було засуджено до позбавлення волі у ВТТ на 5 років, вочевидь майно конфіскували та позбиткувалися з родини. Для розуміння абсурду розшифрую зміст статті 54-10 — антирадянська пропаганда і агітація: позбавлення волі на строк не менш як 6 місяців, аж до розстрілу або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства.
«А батько (Уляни Лукични – О.Я.), який був на фронті прапорщиком, — продовжує спогади Олександр Корнієвський – у 1957 році опинився там де я був (у Сибіру в таборах –О.Я.). У засланні зробив собі бандуру з ялини і розважав себе, доки не вмер 1964 року, а жінка залишилася в селі, (там і похована 1964 р.). Старша дочка Проня працювала в Лохвиці директором школи. А зараз не знаю, яка її доля».Вочевидь, тяжкий удар долі відбився і на його рідних, адже жити в родині репресованого в часи розбудови комунізму було нелегко. Вочевидь саме тому кобзарка Уляна Лукична й обрала життя в Тернополі, в радянські часи там легше дихалося.
Мабуть арештом батька і пояснюються її візити на Далекий схід до Сибіру – провідувала тата
І хоча Луку Прокоповича реабілітували за рік до смерті 28.12.1963 р., проте зламаного життя не виправило. А традиція гри на бандурі занепала, бо не можна було в Радянські часи грати на українському народному інструменті й не сидіти за гратами.

«…Думали: я великий злочинець, а не розуміли, що був засланий тільки за те, що я робив бандури й, таким чином, підтримував українську культуру, і в той час усі тюрми забивали такими людьми, які мріяли про Україну…», — гірко зізнавався у листах Олександр Корнієвський

Олександр ЯСЕНЧУК

Мітки: , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь