Загін Півня: антибільшовицький виступ селян на Сновщині

Селянин Іван Маклюк розстріляний більшовицькою владою

28 березня 1933 року о 24 години ночі на основі наказу Замначальника Облвідділу ГПУ по Чернігівській області за №628147 тов. Гурського в присутності прокурора облвідділу тов. Дорфмана і відповідального чергового облвідділу тов. Анохіна було розстріляно українського селянина, жителя с. Безуглівка Сновського району Маклюка Івана Остаповича, 1911 р.н. Це був останній з трьох братів Маклюків — з їхньої родини залишилася жити дише їхня мама Марія Єфимівна, свою дружин він вберіг — сказав, що коли він “пішов у ліс” вона його покинула.

Звинувачували Івана Маклюка у терористичньому акті проти представника радянської влади та участі у “політичній банді Півня”.

Загін Півня — це була одна з сотень повстанських організацій, що виникли на початку 30-х років і чинили опір колективізації та вилученню російськими комуністами продовольства у селян. Залізом та кров’ю, за висловом Геннадія Іванущенка топили антибільшовицький спротив червоні росіяни.
Вже навесні 1930 р. селянські протести і виступи набули масового характеру, фактично вся Україна повстала проти гніту московського Кремля. У 1930 р. відбулося майже 4,1 тис. масових виступів проти комуністичного режиму, що охопили всю територію Республіки, і в яких за оціками фахівців, взяли участьт понад 1,2 млн. осіб. Звісно переважали відносно мирні форми спротиву, однак нерідкими були й збройні форми опору ненависному комуністичному режимові, — вважають чернігівські дослідники Сергій Горобець та Сергій Бутко. Однак виступи були стихійними та розрізненими, тож їх порівняно швидко придушували добре озброєні та вишколені каральні органи Кремля. І все ж масовий опір українських селян примусив Й. Сталіна призупинити форсовану “колективізацію”.

Виступ Півня цікавий тим, що він є своєрідним продовженням виступу Рябченка, що відбувся роком раніше на Городнянщині і як свідчать протоколи допиту учасників загону розмови про ті події у героїчному ореолі надихнули селян до активної боротьби з владою.

Надаэмо слово документам: «Оперативними заходами райвідділу ГПУ, в травні місяці 1932 року було ліквідовано банду Півня Федора, що ставила собі за мету організацію незадоволених елементів села, проведення терористичних актів над представниками влади, і повалення існуючого політичного ладу збройним шляхом», — розповідає слідча справа № 167, що зберігається в архіві СБУ в Чернігові.

Книга “Анатомія селянських повстань: Городнянське повстання 1931 року під проводом Якима Рябченка”.

Ось так коротко і по-большевицьки, а тепер розповімо про той випадок більш по-людські.
Уявімо собі Сновське Полісся: Брянські ліси та великі болота, які лякають й зараз, наприклад болото Гало, село Безуглівка яке ще налічує декілька сотень жителів, нині, після жахливої пожежі на початку 90-х коли згоріло до 20 дворів, там живе менше десятка чоловік, розташовано на мальовничій річці Снов. Загалом глухомань.

Восени 1931 заможний селянин, у радянській термінології «кулак» Півень Федір Пилипович за злісне невиконання держзабовязань, року був засуджений на півтора року позбавлення волі, але не відбувши терміну покарання втік, перейшовши на нелегальне проживання.

Для боротьби з кривавим радянським режимом у перших місяцях 1932 року Федір Півень почав організовувати довкола себе повстанську групу, залучаючи незадоволених радянською владою селяню. Як свідчать документи, в ті часи на нелегальному становищі, перебувало чимало селян. У конфлікт з комуністами, в результаті якого селяни тікали в ліс, вступали як бідні так і багаті. Не було життя українському селянинові.

Ось наприклад учасник загону: Терехович Марко Дмитрович, 1904 р.н., уродженець та житель с. Безуглівка, з селян-бідняків, член сільради с. Безуглівка, малограмотний, із майна: будинок, клуня, 2 кобили, 5 га землі. Був засуджений до 1,5 років ДОПРА за невиконання держзабовязань. Не врятувало Марка Тереховича від свавілля червоних тиранів те, що його старший брат поклав життя за радянську владу померши у 1920 році у шпиталі у Києві, а він сам був керівником Земельної комісії яка керувала виділенням земля для створення колгоспу ім. Сталіна, через що він вступив у конфлікт з селянами у яких забрав землю. Як показали Сергій Бутко та Сергій Горобець, комуністичний режим у 30-ті роки існував за принципом: керувати повинні найгірші, ті в яких немає ні краплі совісті: вони повинні виконувати найжорстокішінакази партії і водночас не уявляти із себе пртендентів на вищу владу, партійні бонзи не повинні були боятися, що хтось забере у них владу.

До речі, у цьому ж селі, у 1883 році народився Яки́м Григо́рович Терехович вчитель, поет, дід українського поета-дисидента Леоніда Тереховича. Чи не родич він Марка?

Або селянин-бідняк Семеняка Марко Якович, 1903 р.н., уродженець с. Загребельна Слобода, на час подій житель с.Безуглівка. Був одружений на 20-річній Ганні з майна мав корову, освіта — малограмотний. Марко Семеняко маючи спеціальність майстра збройних справ і проживаючи в дісі, працював у лісництві в якості різноробочого, а себе вдома перетримував загін Півня та чинив їм зброю.

Не багатим був і Чирак Давид Давидович, 22 роки, уродженець с. Безуглівка, селянин-середняк, мав хату, хлів, гумно, корову, кобилу, 4 га землі.

Почав переховуватися, бо його голова сільради — Ілля Тищенко, звинуватив у кражі зерна в одного з жителів села — Василя Чирака.

У матеріалах справи зафіксовано розмови Федора Півня з повстанцями, де він каже, що всі покражі у селі від Іллі Тищенка, але конкретних доказів цьому немає.

Чи багатий був Маклюк Іван Остапович, 1911 р.н., за визначенням матеріалів справи “кулак”? Його майно: будинок, клуня, хлів, кобила, корова, 6 га землі, освіта — малограмотний. Батько помер у1921 р., залишиши трьох братів. Через деякий час не стало старшого брата вбили невідомі 1927 року на його хуторі, середній помер від хвороби 1929 р.

Весною 1931 Іван одружився, проте не було у нього вільного життя, взимку 1931 року, голова сільради обвинувавтив його в тому, що він украв у нього особисті речі і на тиждень посадив у “холодну”. Далі, після того, як він допоміг Чираку, що переховувався від влади, голова сільради побіцяв “не жити тобі в селі”.

Різні шляхи привели селян у ліс.
Коли Марка Тереховича, після обвинувачення висунутого деспотом Іллею Тищенко конвоювали з Безуглівки у Сновськ він втік, деякий час никався у пошуках роботи і врешті-решт повернувся через пару місяців додому де продовжував ховатися.

«У середині квітня до мене додому зайшов Федір Півень і запросив його долучитися до них. У лісі Півень розповів, що минулого року на Городнянщині було велике повстання Рябченка але воно провалилосяч через те, що “Рябченко багато до себе прийняв людей невідомих, які в результаті навіть поранили його самого. Нам для організації антибільшовицьких пповстанських загонів потрібно брати тільки перевірених людей. Мета — створити загони і приєднатися до повстанців Рябченка, які знаходяться десь у лісах під Черніговом”.
Плани були великі, але не судилося. Час для повстань було згаяно, боротися з кривавими більшовиками потрібно було у 1917-1920 рр., а не 10 років пізніш, коли червоний молох вже укрвпився.

Цікавими видаються дані, чим займалися антибільшовицькі повстанці протягом декількох днів, що наведені у протоколах допитів:
“Заходили поїсти до Тереховича Северина члена сільради….
У лісі Федір Півень розповів, що він планує збройно боротися з комуністичною владою, його підтримують хлопці у с. Мощенка, Гірськ та Клюси а в Безуглівці його підтримують Чирак Давид Давидович, Півень Андрій Іванович та Моклюк Іван Остапович. Через деякий час Федір Півень дав команду розходитися по домах, а сам пішов до с. Терехів Клюсівської сільради звідки приніс дві рушниці – у нього самого рушниця вже була. 10 травня коли хлопці зібралися, вони почистили рушниці бо вони були в поганому стані, отаман призначив відповідальних за них конкретних осіб – Півня та Чирака. Проте було одне питання, у них було тільки 10 набоїв, проте й це питання отаман пообіцявся вирішити. Повернувшись 12-го він приніс обріз та 30 патронів і 14 пустих гільз, з яких можна було зробити новы патрони, обріз він дав Тереховичу.

Наступного дня Півень повідомив, що до них мають приєднатися 8 чоловік з Єліно. Протягом дня майбутні повстанці зайшли в чагарники Єлінських дач і дійшовши до хутора Луки Єлінської сільради зайшли до Петра Тереховича та Кожушка Євдокима де їх нагодували, причому Петра Тереховича вдома не було – пригощала «хлопців із лісу» його невістка. В урочищі Закія зустріли розкулаченого жителя Городня Апанасько Дем’яна Артемовича після цього хлопці здійснили напад на Мойсієнка …

Потім вони продовжували шукати 8-х повстанців з Єліно, пішли на зустріч з ними на х. Масюки до місцевого жителя Демяна на обєднання з 8 повстанцями, але нікого не знайшли і пішли переправлятися через канави, щоб глибше заховатися у болоті”.
Загалом за час своїх повстанці здійснили такі акції, про які згадується у справі:
У березні 1932 року, козаки вирішили покарати червоних злочинців, що реквізували у селян як особисті речі так і продукти харчування. Зламавши замок комори, яка належала голові сільради Тищенку Іллі Івановичу, хлопці з обійстя червоного кровопивці забрали різні речі та хлібопродукти, певно ті, які він реквізував у селян. Причому повстанці покинули в лісі скриню, де були різні речі та записка “Хліб наш, а якщо б ти вийшов, то й ти був би наш”. Пізніш частину речей знайшли у родичів Федора Півня.

У ніч на 17 квітня 1932 пострілом з рушниці був поранений у ногу голова сільради села Безуглівка — одіозний Ілля Тищенко Ілля, який намагався затримати повстанців Чирака та Маклюка, які стояли на вулиці, після чого вони зникли;

Навесні 1932 року козаки з’явившись вночі у двір більшовицького посіпаки Удода Микити Юхимовича обстріляла його приміщення, зробивши декілька пострілів з вогнепальної зброї у вікна квартири останнього, намагаючись вбити його за те, що він як активіст брав участь у діях бригади сільради, по вилученню корів у селян. Зламавши пол комори, вони повернули награбоване добро. Пізніш вилучені в удода речі були знайдені у родичів Чирака.

Навесні того ж року у громадянина Михайла Півня повстанцями, які зустріли його у лісі, було відібрано мисливську рушницю:
Страшне життя почалося у червоних здирників. Тепер кожної ночі вони могли чекати розплати за свій розбій. Після керівництва села, дійшла чергів й до активістів. У ніч з 26 на 27 квітня 1932 року, через пролом у даху погребу, який належав червоному активістуАпанасько Єфиму Романовичу, були вилучені продукти харчування: сало, мясо та муки. Причому Апанасько чув, що хтось господарює у нього в дворі, намагався вийти з хати, але повстанці відкрили по ньому вогонь з усіз боків будинку. Пізніш мішок з-під муки було знайдено у Чирака.

Пізініше у більшовицької активістки Рубан Марії Романівни, козаками було повернуто 80 метрів сільського полотна, котре було знайдено піщніш у Чирака.

10 травня 1932 року повстанці у кількості шість
чоловік здійснили замахи на вбивство секретаря Безуглівська сельсовета Мойсеенка Тимофія Корнійовича, зробивши по ньому, кілька пострілів залпом, в той час як він шукав в лісі заблукалого коня.
З Безуглівки до Сновська полетіли тривожні повідомлення. На повстанців оголосили полювання.

Облава влаштована на них, дала результати, хоча козаки вчинили збройний опір. в результаті при затриманні один з повстанців — Апанасько Демид , був убитий, а Терехович Макар, був поранений і затриманий. Решті повстанців пощастило втекти і сховатися у непрохідному болоті Гало.

До речі, чи не про це болото оповідається в. оповіді про підпільну організацію Несукая: «Загони військ ГПУ випалили все дощенту болото «Гала» де ховалися партизани».(Дм. Суховій. Партизанська боротьба на Чернігівщині в 1924 р.//Народна воля, –1950, — серпень, №31,32). Можливо, враховуючи те, що автор писав цей матеріал вже через великий проміжок часу, зі спогадів і користувався усними джерелами, що дії ріних повстанських груп в т.ч. й Півня приписав Несукаю. цієї статті адже про дії С. Несукая в тих краях нічого невідомо.

Пізніш у місті Добруші Білоруської ССР був затриманий третій учасник повстанського загону Чирак Давид у якого також була вилучена японська гвинтівка і дев’ять патронів до неї, було затримано й
Маклюка. Проте організатор загону — Федір Півень залишився на волі.
З матеріалів справи відомо, що Івана Маклюка було приговорено до розстрілу, Марка Семеняко відправити до концтабору на пять років. Стосовно долі інших, то в матеріалах справи про це інформація відсутня.

Олександр ЯСЕНЧУК, Максим ЩЕРБИНА, дякуємо працівникам Архіву СБ України в Чернігівській області за надані матеріали та допомогу

Мітки: , , , , ,

Залишити відповідь