Михайло Білозерський — булавний Армії УНР з Менщини

bylozersky-1Михайло Іванович Білозерський народився 27 вересня 1897 р. на хуторі Мазаїв, біля села Локнистого на Чернігівщині, в сім’ї заможних батьків, які походили із козацького роду. Батько покійного, освічена людина, бувши священиком православної церкви, був звільнений царем Миколою II від своїх обов’язків за патріотичне наставлення до “мазепинського руху” і відправлювання літургії українською мовою. Мати покійного походила з роду Шевченків і завжди була українкою душею, пише «Бюлетень Союзу бувших українських вояків у Канаді» ч. 8 за липень-вересень 1961 р. Торонто.

З початком революції проти царської тюрми народів, покійний Михайло вступив у ряди Сердюцької дивізії гетьмана Скоропадського. Але побачивши, що гетьман оточений чужими людьми, Михайло підмовляє старшин і козаків і при вході Слобідського Коша під командуванням Головного Отамана Симона Петлюри переходить на бік УНР. Від того часу брав участь майже у всіх боях, які звела Армія Української Народної Республіки: Київ, Бахмач, Жмеринка, Житомир, Староконстантинів, трикутник смерти і Замостя – це лише маленький перелік боїв, в яких брав він участь… Пройшов і славу, і голод, холод, недуги — все, що перейшла Армія УНР, але ніколи не падав духом…
Останньою військовою частиною, в якій перебував Михайло Білозерський, при переході Збруча в 1920 році, була 6-та Січова Стрілецька дивізія. З нею перебув він й часинтернування в таборах Олександрів Куявський і Щепіорно.

Михайло вірив у перемогу Української Правди і, як вояк-патріот, використовував кожну нагоду, щоб допомогти в її здійсненні. В 1939 році він зі зброєю в руках допомагає визволятись з під мадярського ярма своїм “закарпатським братам” –бере участь у творенні Закаропатської України. З приходом німців до Польщі, він іде в ряди Української Повстанської Армії і переходить з нею Волинь, Підляшшя і Холмщину.

Як учасник українських збройних визвольних змагань булавний, сотник М. Білозерський нагороджений Хрестом Симона Петлюри та Воєнним Хрестом (булавний) () було нагороджено ДЦ УНР після війни.

7-го липня 1961 року на 64 році життя упокоївся в Бозі в Лашін (Канада).

О. Білозерський
ЕПІЗОД З БОРОТЬБИ

Була прекрасна українська весна. Рясно цвіли вишневі садки, повні пташиного щебету і аромату квітів. В зацвілому гіллі грало соняшне проміння. Але тривогою бились українські серця, бо передчували, що наближається страшний гураган…

Недалеко лісу стояла школа большевицьких “унтерів” у силі біля 800 багнетів, а на правому крилі від неї — два полки Таращанської дивізії в силі 3500 багнетів. Вони прийшли “хахлів трохи провчити”, бо “хахол здумал воєвать — Україну отобрать” — співали вони.

Напроти цих большевицьких частин стояв Кінний Гайдамацький полк, в розвідчій команді якого перебував молодий чотовий Михайло Білозерський.
Надходив бій… Команда Гайдамацького полку,”не знаючи сили ворога, висилає вночі чотового Білозерського з трьома козаками, як казали, “взяти язика”. Коли сонце зайшло за обрій і ніч огорнула землю своїми чорними шатами — чотири постаті підкрались до ворожих позицій. Місяць то виходив, то ховався за хмари на лоні прекрасного українського неба. Видно було, як большевики поблизу лісу розставляли свої стежі, готуючись до спання.

Михайло Білозерський зі своїми побратимами лежали в рові не далеко дороги, що круто повертала до лісу. Коли б місяць так не світив, то можна було б підлізти і ближче…

“Ану дивись, Михайле, що це нам у руки само лізе — промовив один із козаків. За якихось 300 метрів від них забовваніли три большевицькі вершники, що повільно наближались до гайдамаків, які наче мертві, лежали в рові.

— Ані одного пострілу! — прошепотів Михайло Білозерський. Коли зрівняються з нами, беріть перших двох, а я останнього… Пам’ятайте, щоб ані один з них не вирвався з наших рук…

Большевики наблизилися, чути вже було їхню розмову. Коли зрівнялися з козаками, Михайло дав знак. Немов чотири тигри кинулись гайдамаки на большевиків хвилину вони вже лежали пов’язані на землі.

“Швидше, хлопці, кладіть їх на коні і без шуму вертаймось до наших!..”

Коли сонце почало лише показуватися з-за обрію, Гайдамацький Кінний полк стояв готовий до бою, знаючи розташування ворога і його силу. В силі лише чотирьохсот шабель він розторощив і “унтерів”, і два полки таращанців, які певні своєї сили ніколи й не думали, що петлюрівці наважаться їх зачепити. Увесь штаб і сам командир таращанської дивізії попались тоді у руки нашим…

Це лише один маленький епізод з боротьби за волю України, в якій брав участь, тоді ще юнак, Михайло Білозерський. А їх, цих епізодів, можна було б привести тут багато, багато. Ними можна було б виповнити цілу книгу…

Мітки: , , , ,

Залишити відповідь