За що вбили голову сільради Самуїла Призанта

Тоді ж були вибрані «бригади по изятию майна», яким доручено «зробити изятие від заможного господарства». Це, як показують документи, визначалося часто «на око». Пленум сільради ухвалив «вести точний облик куркульських господарств, що не виконали твердого завдання по хлібозаготівлі, та вчастності застосувати до них… відповідних заходів».

Як правило, активісти виганяли заможних хазяїв із дворів, а майно, худобу, реманент конфісковували. Люди залишалися без засобів для існування. Діти вмирали від голоду. Кілька куркулів із родинами вислали за межі України.

Люди ховалися чи тікали світ за очі. Приміром, Петро Трохимович Шестак, як свідчить його розстрільна справа, у 1932 р. «подлежал высылке на Север как кулак, но… от таковой скрылся и некоторый период времени проживал на нелегальном положении».

Так утворювалися у різних місцях Чернігівщини повстанські загони, які мстилися розкуркулювачам. У Менському регіоні утворилися «банди» Хруща та Степана Несукая.

Активіст

Призант Самуїл Лазарович (на знімку) народився в 1888 році в Польщі, емігрував до СРСР. У 1923 р. приїхав у с. Дягову й працював столяром за наймом. У 1925 році також був і агентом із розповсюдження газети «Радянське село».

У 1925 році обраний головою сільського комітету незаможників. 7 вересня 1929 року призначений головою сільради Дягови. Брав активну участь у створенні дягівських колгоспів, виселенні з Дягови заможних господарів. Загинув у 1931 році. Похований спочатку в центрі села, потім могилу перенесено на кладовище.
Самуїл Призант, сільський голова, очевидно, надто старався будувати «нове життя» у Дягові. Він, як писала райгазета, «зі своїми помічниками виселяє куркулів із села, притягає їх до суду», активно описує майно селян, які не хотіли задарма віддавати хліб радвладі. Робилося це з ентузіазмом, вірою, що отак буде покладено край пережиткам минулого!

Сільські активісти описували майно тих, хто не міг сплатити непосильні податки. Так, був складений «Опис» господарств Івана Вінниченка (20 січня, 17 березня), Юхима Максименка (24 січня), Левка Лесюти (26 січня), Михайла Киселя (28 січня), Василя Максименка (3 лютого), Самсона Башлука (16 лютого) та ще близько 70 господарств.

Якщо селяни не могли розплатитися, їхнє майно конфісковували. Багатьох судили. Карали навіть за те, що не хотіли засівати власну ниву (бо все одно заберуть!). 1 грудня 1930 р. сільрада затвердила трійку «по виявленню шкір» (аби нарахувати податок за продану худобу!).

В Україні тоді розкуркулено 70407 господарств, виселено на Північ та в Сибір 31593 родини (146229 душ). Особливо активно проводилася кампанія у лютому—травні 1930 р. А за чотири роки ліквідовано близько 200 тисяч господарств заможних хліборобів. У 1929—1933 рр. у селі Дягові розкуркулено більше 60 господарств!
Кого розоряли

Показова доля кількох роботящих родин Антоненків. Сім’я Петра Кузьмича Антоненка до 1917 р. мала 15 гектарів землі, 3 коней, 2 корів, 15 овець, пасіку з 20—30 вуликів. У 1920-х родина з 5 душ (із них троє дітей) завдяки напруженій праці стяглася на водяний млин, молотарку, сіялку, віялку, мала половину частки й у вітряку. Для радянської влади такі трударі в кінці 1920-х років — вороги.

Якщо в 1928-1929 рр. родина П. Антоненка мала вже 1 коня, 1 корову, 9 гектарів землі та 0,96 гектара городу, то вона повинна була сплатити державі 240 карбованців 75 копійок податку. Наступного року податок становив 282 карбованці 15 копійок (корова коштувала 140 карбованців).

Співробітник ГПУ Юрченко 28 липня 1932 р. оформив «Звинувачувальний вирок»:
«…кулак Антоненко Петро Кузьмич, уроженец села Дягова Менского района, занимается систематической К-Р агитацией, направленной к срыву всех мероприятий, проводимых на селе, распространяет провокационные слухи и всячески противодействует проводимым мероприятиям на селе.

Вся эта антисоветская деятельность Антоненка отрицательно отражалась на ходе хозяйственно-политических компаний, в частности коллективизации, в результате чего ни одно хозяйство на его кутке не записалось в колгосп и даже в 1931 году после организации колхоза, благодаря антисоветской деятельности, два хозяйства, каковые живут смежно с ним, выписались из колхоза, попав под влияние кулака-Антоненка, и его антисоветской агитации.

Кроме того, Антоненко как упорного неплательщика налогов, а также как уклоняющегося от всех мероприятий Соввласти — хозяйство было распродано в 1930 году и дело за неуплату налогов было на него передано в суд, после чего Антоненко скрылся и скрывался все время до мая месяца 1932 года».
Гепеушник писав, що Антоненко «в предъявленном обвинении виновным себя не признал», а тому пропонував вислати його «в Северный край сроком на пять лет».

На дітей не зважали

Зрозуміло, що селянин, у якого все відібрали, не міг хвалити владу. П. Антоненко втік від виселення у Білорусію, а його розорену родину влада не залишила в спокої. Так, 29 листопада 1930 р. з’явився акт: «Я, голова Дягівської с/ради Призант, в присутності секретаря Гречухи склали цього акта в слідуючим.
Цього числа була визвана гр-ка с. Дягови Антоненко Тоня Пилип (дружина П. Антоненка, яка в джерелах називається також Хивонією, Фіонією. — Авт.) в с/раду для перевірки виконання тверд. завдання по хлібозаготівлі… встановлено, що гр-ка не виконала по твер. завдання, з суми 195 пудів якої її було дано комисию, спріяли хлібозаготівлю недовиконано 165 пудів, кажучи, що лише немає и не вивезу. Цей акт складено для притягнення вище зазначеної до судової відповідальності як за зрів комп. хлібозаготівлі» (мова оригіналу. — Авт.).

Жінку взяли під варту. Вона писала до слідчого: «Прошу Вашего распоряжения о скорейшем освобождении із под ареста, так как у меня нет никого дома, кроме 3-х детей, самому старшему 10 лет. Хата нетоплена и некому наварить пищи детям, и я здесь сижу голодная. Антоненко Фіонія. 6/ХІІ 1930».

Але на дітей не зважали. Почалися судові слухання. Свідки — сам С. Призант та його секретар Т. Гречуха. Протягом 1931 р. жінку тероризували в суді. Нерви її чоловіка не витримали, і він у травні 1932 р. здався владі. За протоколом №91/851 «Особого Совещания при Коллегии ГПУ УССР» від 3 грудня 1932 Петра Антоненка вислано «в Северный край сроком на три года».

Зазнав переслідувань й Іван Аврамович Вінніченко (нар. 1901 р.), заарештований 16 жовтня 1930 р. До революції він мав 16 десятин землі, 2 коней, 2 корови, 8 овець. Після 1917 р. — 12,23 десятини, коня, корову, 4 вівці. У двох хатах «під одною стріхою, критою залізом» жило 6 душ.

«Обвиняемый Винниченко выступил в 1929 г. на общем собрании по вопросу самообложения и заявил: «Мы сначала должны построить себе хаты и хлевы, а потом уже и вам… обвиняемый собрал группу крестьян, начал агитировать, заявляя: «Крестьян обижают. С каждым годом увеличивают налог, нужно обязательно бороться с этим, дабы не увеличивали налога», — писав уповноважений опергрупи ГПУ Усов. Ці звинувачення оперуповноважений в основному записав зі слів голови сільради С. Призанта. 13 листопада 1930 р. І. Вінніченка заслано на три роки «в Северный край».

Стільки ж отримав й Іван Сильвестрович Вінніченко, якого заарештувало ГПУ 4 лютого 1930 р. Чоловік до 1917 р. мав у Дягові 40 десятин землі, маслобійню, просорушку, крупорушку, млин, 4—5 коней, 4—5 корів, 20 овець, 10 свиней, а вже в лютому 1930 р. — 10,25 десятини, 2 корови, коня, 4 свиней.
«Желая нанести ущерб проводимой кампании Винниченко умышленно прекратил работу на мельнице, за что был оштрафован в 500 рублей. Систематически жалуясь на то, что Соввласть его ограбила и что нельзя уже теперь жить, он прятал хлеб и при обыске у него было обнаружено до 400 пудов хлеба, который он вывозил на частный рынок в Мену. В 1929 году осенью в период проведения кампании по реализации 3-го займа индустриализации Винниченко открыто агитировал против распространения займа, говоря, что это бумажки, от которых толку нет, за что был арестован раймилицией», — зазначав оперуповноважений 2-го відділу Конотопського окружного відділу ГПУ Орлов.

І знову чоловіка заслали в «Северный край» за показаннями головного свідка — С. Призанта: «В нашем селе живет в настоящее время крупный кулак — экспертник Винниченко Иван Сильвестрович… В 1927—1928 году при проведении хлебозаготовок он злостно упорствовал в сдаче излишков, пришедшему к нему гр-ну Гапону Виталию заявил, что чорт его знает, наложили хлебозаготовку, а я где этот хлеб возьму и дак теперь все берут и берут, а толку мало».

Очевидно, С. Призанта покарали смертю дягівчани — за сльози жінок і дітей, вигнаних серед зими на вулицю. Сільський голова давно знав, що на нього готують замах. Він свідчив ГПУ, що «в 1927 г. на одном из тайных собраний кулаков было решено убить голову КНС, для чего банде Хруща было дано 200 рублев».
Восени 1931 р. уночі в Дягову заїхав отаман Хрущ зі своїми козаками. Вони оточили хату С. Призанта й підпалили з чотирьох боків. Голова сільради згорів у вогні. Наступного ранку селяни знайшли його обгорілий труп. У руках Призант тримав револьвер. Його дружина (вони не мали дітей) задихнулася від диму в погребі. Призант став такою ж жертвою колективізації, як і ті, кого кривдив.

Козаки Хруща не вбили інших сільських активістів. Певно, месники всю вину за заподіяні їм страждання поклали на організатора розкуркулень Призанта. Бо саме він визначав, кого заслати, розорити тощо.
За нашими підрахунками, у 1929—1934 рр. переслідувань радвлади зазнали майже 100 родин дягівчан, більшість із яких втратили землю, житла, майно, худобу. Від цієї політики постраждали загалом до 500 мешканців села. В другій половині 1930-х років у Дягові переважали вже колгоспники-«стахановці», які слухняно постачали дешеве продовольство сталінській імперії.

Із постанови Раднаркому УСРР від 13 серпня 1929 р.:
«1. …визнати, що до куркульських господарств відносяться всі селянські господарства при наявності в господарстві одної з нижчеперелічених ознак:
а) якщо в господарстві систематично вживається наймана праця для сільськогосподарських робіт, або в кустарних промислах та підприємствах (…)
б) якщо в господарстві є млин, олійниця, круподерня, просорушка, вовночухральня, шаповальня, терковий заклад, сушарня, шкіряний завод, цегельня або інше промислове підприємство — під умовою вживання в перелічених підприємствах живої тяглової сили та механічних двигунів, а так само, якщо в господарстві є вітряк, або водяний млин з двома й більш поставами;
в) коли господарство систематично здає в найм сільськогосподарські машини з механічними двигунами;
г) коли господарство здає в найм постійно або на сезон окремі устатковані помешкання під житло або підприємство;
д) коли члени господарства займаються торгівлею, лихварством, комерційним посередництвом або мають інші нетрудові прибутки (в тому числі служники релігійних культів), а також, коли будь-хто з членів господарства вибирає реєстраційне посвідчення на ведення промислового підприємства.
Голова Ради Народних Комісарів УСРР Чубар В. Я.
Секретар Ради Народних Комісарів УСРР Яворський Ю. Є.»

Cергій ПАВЛЕНКО, 

Мітки: , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь