Як чехословацькі легіонери з німцями на Бахмаччині воювали

У березні 1918 року на Бахмаччині проходили значні бої між німецькими військами, запрошеними урядом Української Народної Республіки, для захисту від більшовицької Росії та частинами Чеського легіону.
Для здійснення цієї операції, чеські, а також словацькі легіонери, у далекому березні 1918 року показали чудеса звитяги, в боях під Бахмачем. У цих боях вони довели право на існування не тільки самих себе, а й незалежних від Австро-Угорщини Чехії та Словаччини. Без добре навченої, власної армії (основою її став цей армійський корпус) не було б і Чехословаччини.

На підступах до Бахмача частини легіону, відбиваючи натиск німецьких військ, (чехословаки з українським урядом уклали угоду про нейтралітет), дали можливість евакуюватись через нього з України до Росії всім його підрозділам, не дозволивши себе розгромити.

Чеська кров на Бахмацькій землі

Через Бахмач пройшло біля 50 ешелонів з 60 тис. чехословацьких вояків. На підступах до нього загинуло 67 солдатів і офіцерів, 41 воїн пропав безвісти, 240 чол. були поранені.

Головнокомандуючим Бахмацького фронту оборони був полковник Чехословацького корпусу Червінка. В його підпорядкуванні перебували такі командири, як: капітани Кадлец, Юнгер, Крейчи, Крутіла, поручики Гаєр, Янушко, Мезл, Гомола та ін.

Чехословацький корпус, показав під Бахмачем свою високу бойову виучку. Про це свідчили бої біля с. Дочі, Часниківки, Плисок та Пісок, де 10-13 березня велась особливо кровопролитна оборона Бахмача. Однак заздалегідь, 4 березня, 3-й батальйон 6-го Ганацького полку 2-ї чехословацької дивізії встановив охорону всіх вокзалів Бахмача, причому перед його вступом загони українських гайдамаків залишили містечко в зв’язку з угодою про нейтралітет. Оборона проводилась як на північно-західному (Гомель-Доч-Часниківка) так і на південно-західному напрямках (Плиски-Піски, Крути-Ічня, Ічня-Варварівка) напрямках. Більшовики під командуванням В. Примакова також ввели війська в Бахмач і боролись за встановлення своєї влади, намагаючись будь-якими засобами затримати корпус, щоб за його допомогою і надалі утримувати цей важливий стратегічний пункт. Як свідчать чеські автори, роль легіонерів, а не більшовиків в обороні Бахмача, була вирішальною. Більшовики навіть намагались затримати виїзд ешелонів корпусу, через що чехословаки виїхали іншою колією, ніж передбачалось.

Чехословацька Національна Рада (ЧСНР) – політичне керівництво Чехії і Словаччини в еміграції – дбала, щоб корпус не втручався у внутрішні справи України. Український історик В. Сергійчук виявив в архівах України документи, які свідчать, що в грудні 1917 року уряд УНР визнав ЧСНР та ухвалив «Положення про Чехословацьке військо на території України».

П’ятнадцять років займається дослідженням історії корпусу Ян Кукс із Брно -юрист за професією, журналіст за покликанням. Його дід Якуб Кінера був легіонером, який у 26-річному віці брав участь в обороні залізниці біля Варварівки і Фастовців на Бахмаччині на початку березня 1918 року. Його шлях додому через Бахмач пролягав до російського Владивостока та італійського Трієста. Тільки в 1920 році він добрався до батьківщини. Трагічні і сповнені героїзму оповіді діда зацікавили онука і спонукали до пошукової і творчої публіцистичної роботи.

У 2004 році в Чехії був прийнятий закон про необхідність впорядкування військових поховань земляків, в тому числі і за кордоном. У 2005 році, наприклад, завдяки дослідникам-пошуковцям та уряду Чехії в Бузулуці (Росія) був встановлений перший пам’ятник 48 полеглим легіонерам, невдовзі він з’явиться і в Самарі в пам’ять 500 достойників. Особисто Ян здійснив поїздку шляхом корпусу від Бузулука до Пензи у 2008 році. Цього року, 10-12 серпня, на Україну разом з ним приїхали його колеги – Віт Дорін (також юрист), прадід якого воював у 35- річному віці під Доччю, а також історик Радім Клудка. їх цікавлять місця поховань легіонерів на Бахмаччині та Борзнянщині. Справа благородна – в кінцевому результаті можливе увічнення пам’яті полеглих і в місцях нашого краю.

33 легіонери

Через те, що гості з Чехії звернулись за допомогою до Бахмацького районного історичного музею, то двоє наших співробітників, які минулого року вже проїхали цими місцями на Бахмаччині, разом з ними здійснили повторний об’їзд, під час якого були уточнені деякі місця поховань. На Бахмаччині знаходяться могили легіонерів біля с. Курінь-1, в с. Бахмачі-1, Часниківці і на ст. Бахмач-Київський. Під час поїздки нам з охотою допомагали місцеві мешканці: Маковський Валентин Володимирович (с. Часниківка), Пузиренко Надія Яківна (м. Бахмач), Ковтун Іван Опанасович (с. Бахмач-1). Краєзнавці з Чехії самостійно з’їздили в Доч, Варварівку, Піски.

Виявилось, що дбайливо доглядається могила чехословаків в с. Бахмачі і Дочі. В Дочі її впорядковує двічі на рік Іванчук Людмила Василівна. Про бої під Доччю чехам розповів Щербин Володимир Олексійович. В Дочі поховано 33 легіонери.
Теплі спогади про відпочинок у дитячому таборі в Чехії в дитинстві залишились у пам’яті Сороки Володимира Миколайовича, нині голови Бахмацької районної ради. Він охоче допоміг гостям з далекого зарубіжжя транспортом для поїздки.

Дні подорожі виявились напрочуд гарними – сонячними й теплими. А на 6-му кілометрі колишньої Лібаво-Роменської залізниці, неподалік Часниківки, де також точилися бої, неподалік залізничного стовпа з написом 6, серед високого різнотрав’я спокійно красувались жоржини, невідомо яким вітром занесені в цей затишний куточок природи біля лісових посадок. І не відають вони, що виросли на колись рясно политій людською кров’ю залізничній місцині. В такт легенькому вітру квіти погойдували невеликими голівками, немов утверджуючи своєю красою невмирущість і незборимість життя, за яке так непохитно стояли вояки легендарного Чехословацького корпусу.
Думається мені, що допоки житиме в наших серцях – українців, чехів та словаків – пам’ять про цих полеглих воїнів, доти і ми будемо вчитись тому, як можна вірно любити Вітчизну, як це робили ціною власного життя чехословацькі легіонери.

Т. СТРИКУН, директор Бахмацького районного історичного музею

Мітки: , , , ,

Залишити відповідь