Втрачений образ Рая і Пекла Рихлівського монастиря

Брама

Нещодавно, разом з рідними, дякуючи Миколі Митрофановичу Селянському відвідав старовинний козачий Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир, що знаходиться в с. Рихли, що на Понорниччині.

Монастир заснований у 17 ст. У 1666 р., стараннями архієпископа Лазаря Барановича і братів Многогрішних — Василя і Гетьмана Даміана, монастир твердо став на ноги, — пише «Вікіпедія».
Під кінець свого існування обитель мала 950 га орних земель, 800 га сінокосів, 25 сіл і 18 км річки Десни. А ще — 5 храмів і 100 будівель, споруджених на 37 гектарах — майже нинішня Києво-Печерська Лавра. Було 300 монахів і послушників, діяли п’ять храмів, створений навіть печерний комплекс.
У монастирі зберігався, шанований козаками, образ св. Миколая, на якому риза була виконана коштом «Війська Запорозького полковника миргородського Данила Апостола». У головній церкві була також мистецька срібна дарохранительниця, виконана у 1749.

Чимало реліквій, подарованих у різний час зберігалося в монастирі. Сам монастир же був знищений

Рихлівський монастир

безбожними московськими більшовиками на початку ХХ ст.. За легендою описаною уродженцем сусіднього Шабалинова, петлюрівцем Федором Дудком у книзі «Отаман Крук» найцінніші святині її не дісталися, їх заховали монахи, які й самі пізніше втратили місце сховку.

Але найцікавішою річчю у Рихловському монастирі, — як свідчить Федір Дудко, у своїх споминах «моя молодість» — «Був величезний, по обидва боки довroї монастирської брами – склепіння розмальований образ пекла й раю давньоrо козацькоrо письма, який монастир беpir, як дороrу святиню.Кожен, хто переступав порir брами, мимоволі зупинявся і довrо простоював перед цим образом».
Його наказав замалювати, як «прикре малоросійство» та «відступ від канонів» єпископ Чернігівській, певно архієпископ Чернігівський і Ніжинський Василь Богоявленський, ревний російський пастир, який припинив і тисячолітній звичай відзначати клечані свята на Болдиній горі, як язичницький спадок.
Власне саму браму,
Власне сама брама, не збереглася. Про те, як вона виглядала може дати уявлення Гостьова брама, яку було відбудовано в часи Незалежності України місцевим меценатом Володимиром Селянським. о
Подаю повний опис зображення на цій брамі з книги Федору Дудка:
– «Усю праву сторону брами займав образ пекла. На величезному просторі посеред диких скель і урвищ чорпіла чадним полум’ям смола і в ній пеклися rрішники. Високими кривавими язиками здіймався Bropy воrонь і лизав з усіх боків заrнану туди отару засуджених на вічні муки людей із повними розпуки, страждання і каяття обличчями. Koro тільки не було там: архисреї, ченці, князі й царі в золотих коронах, блудниці з rолими тілами, лихварі ,ненажери, зрадники, ошуканці і баrато, бarато іншоrо rрішнoro люду. Посеред них на найвищому місці стояв апостол Юда, а коло ньоrо rрішний митрополит із схрещеними на rрудях руками. Чорні постаті роrатих володарів пекла з блискучими, налитими злорадством очима, в яких відсвічувалися відблиски пекельноrо воrню, з закрученими хвостами, цапиними борідками й ратицями на нorax господарили коло rрішників. Вони кололи їх залізними вилами, били дротяними канчуками, пекли в rарячій смолі, виривали кліщами язики зрадникам, примушували брехунів лизати роз¬печені сковороди й чинили інші, не знати ще які страшні речі. Чадний дим rустими баrряними стовпами здіймався вгору і ніс до неба даремні блarання та зойки із страшноrо мicця плачу й скреготу зубовноrо. В ryстих хмарах, що висіли над пеклом, палахкотіла кривава заrрава величезної пожежі і було моторошно очам дивитись на неї.
За червоними хмарами кривава барва бліднiшала й поволі переходила на середину склепіння в блідо-рожевий тон, на якому вирисовувалися чотири постаті анrелів із розпростертими крилами. Довrими сурмами, зверненими на всі чотири сторони світу, сповіщали вони про настання страшного суду.
З вершини склепіння блідорожева барва починала rолубіти й переходила на ліву сторону брами в чисту небесну блакить. Леrкі білі хмарки, як човники в чистому морі, плили У високості над великим райським садом. Розлоrі деревакидали тінь на ніжно¬зелену траву й красувалися своїми золотими й червонобокими овочами. Чепуристі пави, мов rapні молодиці, порозпускавши хвости, rордо походжали по саду, пишаючись своею вродою. Повні соняшники світились золотом на сонці. У затишку дерев лежали на траві різні звірі й спокійно поrлядали на зелену rаляву посеред саду, наякій безжурно веселилися праведиики. .
На цій rаляві стояв довжелезний стіл, накритий білою скатертиною із стародавнім українським вишиттям уздовж по краях. На столі було наставлено баrато всякоrо печива й питва, як на великодніх розrовінах, і круг ньоrо засідали праведники. Передній, найближчий до rлядача, край столу по¬театральному був незайнятий. Зате здовж інших трьох сторін ryсто засідав чесний народ і живився чим Боr послав.
Полумиски з овочами, кавуни, дині, полив’яні миски з різним печивом і варивом від краю до краю заповнювали стіл. Тут і там стояли дзбани з варенухою, а кілька боклаr струіли оковиту в підставлювані чарки, підіrріваючи радість у серцях праведників.
Всередині за столом сидів Христос. Перед ним стояла на столі паска. З одноrо боку Христа ученики йоrо та iнші праведники, з дрyrоrо сивоусе козацтво. Кілька кобзарів і лірників примостилося по боках столу на траві й rpали на лірах та бандурах.
Дуже старий був цей образ. Від часу в баraтьох місцях на ньому повилущувалася фарба, а на лівій стороні, там, де був рай, уздовж всьоrо образу заціловано було широку смуry на висоті, до якої сяrали людські уста. Проте, навіть на думку нікому не приходило йоrо відновлювати. Цінуючи всяку пам’ятку минувшини, монастир з особливою побожніс¬тю берir цей старовинний, дуже шанований народом образ, що дійшов до наших днів у своїй наївно-простодушній, первісній красі».
Власне, якщо у когось із читачів виникне бажання відвідати Чернігівщину і потрібно організувати екскурсію, прошу звертатися до мене за телефоном: (063) 236-18-03 (Олександр).
Приблизний образ втрати, можна уявити поглянувши на ікону “Страшний суд” (сер. 17 ст.), що перебувала у Київському Михайлівському золотоверхому монастирі.
Олександр ЯСЕНЧУК, м. Чернігів
Мітки: , , , ,

Залишити відповідь