Вільне козацтво Чернігова у боротьбі з російськими більшовиками: початок 1918 р.

Пропоную Вам спогади підполковника Армії УНР Миколи Яніва, який на початку 1918 р. перебував у Чернігові і був одним із творців Чернігівського коша Українського Вільного Козацтва. у спогадах автор оповідає про побут населення м. Чернігова, соціально-політичне становище в місті, участь чернігівських вільних козаків у жорстких боях з нападниками з Росії під Бахмачем та Крутами, більшовицьку владу в чернігові та переможний бій городнянських козаків під проводом Івана Ремболовича та чернігівці біля містечка Березна нині Менського району, про створення Чернігівської “Самооборони”.

Біографічна довідка:
Микола Янов (Янів) (26.11.1893 р., м. Глухів, Чернігівської губернії – 13.02.1977 р., США) – підполковник Армії УНР.
Закінчив Іркутське військове училище (1915 р.), служив у 3-му гренадерському Перновському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії – штабс-капітан.
Наприкінці 1917 р. – помічник командира Українського ударного батальйону 1-ї Гренадерської дивізії, з яким влився до складу 3-го Українського запасного полку в Чернігові.
З початку 1918 р – сотник Вільного Козацтва Чернігівщини. Учасник бою під Крутами.
З квітня 1918 р. – ад’ютант чернігівського військового коменданта. У 1918 р. – ад’ютант штабу 9-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 15 грудня 1918 р. – начальник штабу цієї дивізії.
У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких на початку 1920 р. з-під Одеси відступив до Польщі. Там з іншими українцями у червні 1920 р. перейшов до складу Армії УНР.
У 1920 р. – начальник нагородної частини штабу Армії УНР.
У 1920–1930-х рр. жив на еміграції у Каліші.
У 1944 р. емігрував до Німеччини, у 1950 р. – до США.

КІШ УВК В ЧЕРНІГОВІ
(Уривок зі спогадів про українізацію Гренадирського корпусу колишньої московської царської армії)

Після різних пригод наш «Український Пробойовий Курінь 1-ої Гренадирської дивізії» прибув через станції Гомель-Бахмач в кінці листопада 1917 року до Києва. Там ми зголосились до Богданінського полку, а’дютант якого прапорщик Галаган запровадив нас до Начальника Київської Військової округи полковника Віктора Павленка. Полковник призначив наш курінь до Чернігова на поповнення 3-го куреня 1-го Богданівськопо полку, бо той курінь розгортався в 3-ій Чернігівський Козацький полк, командиром якого був полковник Янченко, лицар ордену св. Юрія, а його Заступником Пполк. Чернявський, колишній командир 13-го пішого запасного полку, що влився в 3-ій Чернігівський Козацький полк. В перших днях грудня наш курінь вже прибув до Чернігова і розмістився в касарнях колишнього Переволочинського полку.

Сотенний Коша УВК в Чернігові
Микола Янов (пізніше Полковник),
автор спогадів, і Його Дружина бл. п.
Ніна (з дому Мандрикина) медсестра,
козачка того ж Коша УВК.
Знимка з 1918 р.

Наш командир «Пробойовоіо Куреня» Штабс-Капітан Шудренко, я і Поручник Зінченко явились до Командира куреня Богданівського полку Штабс-Капітана Борзяківського, а від нього до командира полку Полк. Янченка, який дуже радо нас привітав як «свіжого духу з фронту». На другий день він вже особисто відвідав наші касарні і запізнався з нашими старшинами та ґренадерами. Ми ж довідались, що в полку існує «полковий комітет» – «полкова рада», яка дістає «накази» від «совєта салдатських і рабочих депутатів» м. Чернігова. На чолі «совдепа» був студент Боря Соколовський, а секретаркою була його сестра Соня Соколовська. Голова «полкової ради» просив, щоб уникнути «непорозумінь», не носити жадних військових відзначень та не вживати військових рангів, що їх тут вже давно скасовано. Він же повідомив, що на посади нас призначить командир полку, але після згоди на те «полкової ради».
Склад нашого «Українського Пробойового Куреня 1-ої Ґринадирської дивізії» при прибуттю до Чернігова мав понад 300 ґринадирів і підстарший та таких старшин: Штабс-Капітан М. Шудренко – командир куріня, Поручник М. Янов – Заступник командира куріня, Поручник Головченко – ад’ютант, командири сотень – Поручник Воєвідко, Поручник Бойко, Поручник Савченко, Поручник Зінченко, Поручник Ясінський, Поручник Полубень, молодший старшина – Підпоручник Гаєвий та командир кулеметної чоти «Максима» і 42 мм гарматки «Вочкерс» Поручник Скушко.
За пару днів Полкова Рада запросила всіх старшин полку «на перевірку». Явились всі старшини. В Раді на правах дорадника був Пполк. Чернявський. В першу чергу «провірили» старшин, що були в запіллю. Всі вони були Прапорщики випуску щойно вересня 1917 року. Їх було призначено курінними, сотенними та півсотенними командирами. Дійшла черга до фронтовиків. Шт.-Кап. Шудренка призначено сотенним, я став півсотенним полкового підстаршинського вишколу. До наших колишніх фронтових ґринадирів призначено двох сотенних із числа тих старшин, що перебували доти в запіллю, що викликало велике невдоволення. За кілька днів з полку відійшли два фронтових старшини: Пор. Савченко і Шт.-Кап. Шудренко, якого замінив Шт.-Кап. Г. Корей ш а.
Я зголосився до Начальника підстаршинського вишколу «сотенного» Кожушка, прапорщика випуску вересня 1917 р. колишнього учителя церковно-приходської школи. Привітавшись коротко зі мною, він зібрав весь склад підстаршинської школи і представив мене, призначивши «другим півсотенним». А «першим» півсотенним був молоденький прапорщик. Мені наказав мешкати при вишколі, бо сам начальник вишколу мешкає в місті Чернігові, де, мовляв, має інші обов’язки.
На підстаршлнському вишколі було 60 козаків. Кадрові підстаршини були всі колишні фронтовики, бунчужний Горобців мав всі чотири степені Хреста Св. Юрія. Перші чотири дні я навчав муштрі молодих хлопців. Це був добрий матеріял, що з них могли б вийти добрі підстаршини. Один раз приходив начальник вишколу, викричався на бунчужного й… зник. Побував у нас і представник «совдепу». Розхвалював «главковерха» Криленка, закликав виконувати тільки його накази. Ніхто на те не відкликнувся і представник неушкоджений повернувся до свого «совдепу». Були члени полкової ради, радили не переутомлятись в навчанню, а займатись «політграмотою», якої привезли подостатком в московській мові. Приїздили й матері козаків, нараджувались з синами, а в наслідок цього всього почалась «дезерція»… Полк розкладався. В місті почались грабунки, напади і т.п. Міліція на чолі з поручником Подорбановим була безсильною. Призначено нового начальника міліції соціяліста, військового урядовця Кандибу, що був начальником канцелярії команди реконвалесцентів. Але його революційні зарядження розбивались місцевим «совдепом». В місті було дуже багато старшин, як українців, так і москалів, які нічого не робили, а дістаючи від Управління Чернігівського Повітового Військового Начальника фінансову допомогу, вештались по місту, по цілих днях і ночах сиділи в клюбах, грали в карти. Але чимало старшин українців вступило до полків Кубанських Козаків, які в повному порядку переходили через Чернигів в дорозі на Кубанщину.
Начальник Чернігівського Губерніального Акцизного Управління «дійсний статскій совєтнік» (генерал) Забєлло, Дирекції місцевих банків та інші алярмували полк. Янченка, як начальника залоги, про відповідну охорону.
Полк. Янченко скликав нараду добре знаних йому українських фронтових старшин, з’ясував їм тяжке положення в місті, що створилося завдяки безконтрольній «сірій масі». Приявних було 25 старшин. Нарада тривала цілий день, але розв’язки не знайшла. Нараду було перервано до другого дня і на неї запрошено видатних українських діячів та повідомлено про нараду Чернігівського Губерніяльного Комісара Проф. Дмитра Дорошенка і Начальника Акцизного Управління С. Забілло. Обидва вони свідомі українці самостійники. Начальника міліції Кандибу не запрошено, бо ж він був в контакті з «совдепом». Нарада відбувалася в Комерційній школі. На нараду тепер явилося тільки 20 старшин. Були представники Губерніяльного Комісара і Акцизного Управління, банків, був директор Українського Вільного Університету проф. С., колишній голова Міської Управи А. Верзило, Повітовий Військовий Начальник та інші, всього 29 осіб. Нарадою керував полк. Янченко, його заступав Курінний Борзяківський, який і почав було перший говорити. Тут явився начальник міліції Кандиба і попросив дозволити йому бути присутнім на нараді та дати йому слово. В тяжких словах він представив грізні обставини в місті та що і міліція, і «совдеп», і міська управа на чолі з д-ром Соколовим є безрадні. Нарікав на якусь нібито військову організацію, що захопила один будинок і добираються до Музею м. Чернігова, в якому хорониться стародавня козацька зброя. Промова його страшно пригнобила приявних. Після нього забрав слово кол. голова міської управи А. Верзило, українець самостійник. Він закликав свідоме українське вояцтво прийти на поміч і взяти під свою охорону мешканців Чернігова, про що він уклінно просить полк. Янченка. Курінний Борзяківський поінформував, що та організація, що про неї згадував начальник міліції, є просто зборище якихось вояків, та констатував, що 3-ій полк під впливом «совдепу» розложився і з тим треба числитись. Тому, не гаючи часу, треба покликати до життя УКРАЇНСЬКУ ВІЙСЬКОВУ ОРГАНІЗАЦІЮ, що складалася б виключно зі свідомих українців – вояків мешканців міста та околичних сіл, і то за певною запорукою знанних українських громадян. Пропонує надати тій організації стародавню назву, освячену віками – «УКРАЇНСЬКЕ ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО В МІСТІ ЧЕРНІГОВІ», яке стане до помочі місцевій владі при запровадженні порядку в місті та буде той порядок підгримувати. Рясні оплески покрили його внесок.
Я всеціло підтримав внесок Курінного Борзяківського про негайне покликання до життя УВК в м. Чернігові, яке має очолити Курінний Борзяківський з підпорядкуванням начальнику залоги полк. Янченкові – командирові 3-го Козацького полку. Начальник залоги має призначити комендантом міста Повітового Військового Начальника, який виконає мобілізацію українських старшин та зформувати з них найменше дві сотні, що завжди мають бути напоготові.
Всі приявні, за винятком начальника міліції Кандиби, приняли внесок Курінного Борзяківського з моїм доповненням та надати право начальникові залоги полк. Янченкові вразі потреби проголосити місто на військовому стані.
Полк. Янченко приняв до виконання ті постанови і призначив Курінного Борзяківського КОШОВИМ ОТАМАНОМ УВК в м. Чернігові, Заступником Кошового – Сотенного Григорія Корейшу і приділив до Штабу Коша Сотенного Миколу Янова. На цьому нараду закінчено.
На другий день було вже зорганізовано понад 30 вільних козаків, серед яких було кілька Кол. ґринадирів. Обов’язки булавного покладено на булавного Демченка. Отаманом 1-ої сотні УВК призначено Сотенного Корейшу з вик. об. Заступника Кошового Отамана. Ця сотня в розпорядженні пполк. Чернявського заняла Реальну школу для розміщення Коша.
Третій день дав Кошеві багато охочих вступити в УВК, але мало хто із них мав запоруку. Тому вони звернулися до Чернігівського Губерніяльного Комісара Освіти проф. С. і він після розмови з кожним видавав посвідки. В цей день прибуло 15 козаків, а на четвертий день аж понад 60 козаків. Отаманом 2-ої сотні призначено Сотенного Голоченка.
Зброю й амуніцію перевезено із Управління Чернігівського Військового Начальника. Вільні козаки носили на лівому рукаві жовто-блакитні повязки. На жовтій половині повязки була відбитка круглої печатки, а в середині якої було зображення Св. Архангела Михаїла, а навкруги напис: «Кошовий Отаман Українського Вільного Козацтва в Чернігові». На шапках козаки носили кокарди також з зображенням Св. Архангела Михаїла. Шликів не носили.
Під свою охорону Кіш Українського Вільного Козацтва в Чернігові зразу ж взяв державний і інші банки, великий склад горілки, що був під урядом Акцизного Управління, міст через р. Десну, залізничний двірець та полкові склади («цейхаузи»). Харчі для УВК постачало Управління Чернігівського Військового Начальника. Інтендантом УВК призначено булавного Демченка, а він взяв собі до помочі кол. ґренадира бунчужного Батченка, що завідував зброєю.
З поширенням складу Коша УВК, було призначено Отаманом 3-ої сотні Сотенного П. Реву, а Отаманом 4-ої сотні Сотенного Зінченка. З’явились і кулеметники. Вони занялись «Максимами» і 42 мм зеніткою «Вочкерс». Отаманом цієї кулеметної сотні призначено мене з тим, що ще заступав і Отамана 1-ої сотні. Всі 4 сотні нараховували по 35 козаків. Зброю та амуніцію і нарукавні повязки одержували тільки на час служби.
Одного ранку на головній вулиці міста убито українського старшину. Злочинець втік. Хоч той старшина не належав до Коша УВК, але Кіш загомонів. Обвинувачували в цьому «совдеп» І він мав би понести відповідальність. Того «совдеп» боявся і тому коло свого приміщення виставив озброєну варту. На третій день відбувся величавий похорон при участи великої маси українського громадянства. Над труною промовляли представники різних організацій і установ. Похорон відбувся зо всіма військовими почестями при одній сотні УВКозацтва. Покійного покрито червоною китайкою, а дружина Покійного відрізала свої коси (волосся) і поклала на його руки. Коли сотня УВК поверталася з похоронів, то на вулицях нігде не було видко так званої «сірої маси» – все поховалось, панував спокій і порядок.
Опікунами Коша УВК були старші свідомі українці – ген. Забєлло, А. Верзило, проф. С., директор УВУніверситету та нші.
Пполк. Чернявський брав жваву участь у житті Коші і за його допомогою Кошоьий Отаман нав’язав живий контакт з Всеукраїнською Генеральною Радою Вільного Козацтва, що була обрана в жовтні 1917 р. в Чигирині з містом постою в Білій Церкві. Він привіз відомості, що Генерал-Лейтенанта Павла Скоропадського обрано Отаманом Всеукраїнського Вільного Козацтва, а його заступником осаула Кубинського, а генеральним писарем Сотника Василя Кочубея. Бачився він з Ген. Скоропадським, нащадком Гетьманського роду, і був всеціло ним захоплений. З доручення Генеральної Ради УВК приїздив до Коша Сотник Василь Грудина і на наших сходинах інформував про перебіг Всеукраїнського З’їзду Вільного Козацтва, на який прибуло понад 2.500 козаків.
Голова міської Ради д-р Соколов, Начальник Міліції Кандиба сердечно дякували полк. Янченкові за зорганізовану охорону нашим Кошем УВК. А «совдеп» шипів… Треба зазначити, що міська Управа м. Чернігова складалася з московських соціалістів.

На Свят-Вечір і Різдвяні Свята українські жінки з «Просвіти» на чолі зі студенткою Наталкою Уланською та пані Валентиною Стахуровою влаштували для нас «ялинку». Було багато молоді, що з зацікавленням приглядалася до вільних козаків.

Валентина Стахур: від Чернігова до Огайо

Напередодні Свята зголосився до Коша поручник К. Уманець зі своїм відділом – «Партизансько-гайдамацький загін» в складі 30 козаків, який було приділено до моєї кулеметної сотні.
Тим часом повернувся з фронту полковник Пассет і приступив до виконання своїх попередніх обов’язків Чернігівського Повітового Військового Начальника. При ньому значно поліпшилось харчування нашого Коша. Він високо цінив службу УВК і при ньому патрулі нашого Коша затримували на вулицях «салдатів», відправляли їх до Управління Військового Начальника а звідти групами по 15-20 осіб відправляли на двірець, щоб з Чернігова їх скеровувати на Крути і далі на північ до Московщини. Наша варта УВК на двірці Чернігів пропускала до міста лише тих із «сірої маси», що були мешканцями Чернігова, а решту скеровували на Крути. «Совдеп» протестував, але без жадних наслідків.
Полк. Янченко не залишав 3-го Козацького полку і старався втримати його за всяку ціну, а наш Кіш УВК уважав за складову частину полку. Тому, коли він одержав наказ від командуючого військової округи вирушити з полком на фронт, а з того полку зібрав лише якихось 40 козаків при одному старшині, то видав нам наказ – «Кошу УВК в Чернігові бути готовим до виїзду на фронт під Бахмач». Кіш дав 75 вільних козаків і кулеметну сотню. Решта Коша з Кошовим Отаманом Борзяківським лишалась в Чернігові для охорони міста. В поході Кошем командував Сотенний Отаман Г. Корейша, його заступником був сотенний М. Янов.
За пару днів Кіш вирушив з Чернігова на залізничий двірець Крути, де з великим трудом ми переладувалися з вузькоторової колеї на широкоторову. Двірець Крути був переповнений «сірою масою», що повертала до своїх хат на північ – в Московщину.
Якось впакувались ми до вагонів, вирушили з Крут і на другий день пополудні наш Кіш уже був на залізничному двірці Бахмач. Двірець і будинки в місті були переповнені українськими вояками. Полковник Янченко говорив з Києвом по прямому проводу і, як видко було по ньому, розмова була не дуже приємною. В Бахмачі йому не вдалося перейняти командування, бо там кожний був «полковником» і почував себе «начальником».
Майже голодні й холодні козаки нашого Коша УВК були в бою з наступаючим ворогом. Харчування потім якось налагодилось. Так ми витримала кілька днів в боях разом з частинами різних полків з історичними назвами і малою кількістю вояків, але з великим завзяттям і самопожертвою. З лівого крила фронту «Бахмача» ворог почав обходити наші частини, які дуже поволі почали відступати. Несподівано Отаман Коша Сотенний Г. Корейша наказав погрузитись до вагонів потягу, паротяг якого вже стояв «під парою», і їхати до Крут. Кіш УВК погрузився в повному складі, ще до нас пристало якихось 20 козаків. На двірці Крути спіткав нас полк. Янченко і дав наказ, що полк, то є фактично наш Кіш УВК, затримається на Крутах один-два дні, а потім має бути перекинутий до Ніжина для охорони міста й залізничного двірця. Ми направились до містечка і там перебували два дні, а потім знову погрузились до вагонів і поїхали до Ніжина. При тому на двірці Крути зустрічали «юнкерів», які разом з бронепотягом прибули з Бахмача на Крути. Вигляд їх був жахливий але духом незломні.
В Ніжені виявилось, що «українська залога» міста, що складалася з решток якихось українських полків, проголосила «невтралітет», а те було загрозою для наших частин Бахмач-Крути, а зокрема для Крут з запілля.
Полк. Янченко, Сотенний Корейша і я зголосились до начальника залоги м. Ніжина і вияснили йому наше завдання. Прийшлось говорити ще з якоюсь «радою», але все обійшлось добре. Нам було вказано розміститись в одній з великих зал Ніженського Окружного Суду, що ми негаючи й зробили. Було холодно, але ми натопили кімнату різними «актами». Їсти ми мали що, але бракувало води, але козаки давали собі раду.
Жовтоблакитні повязки на рукавах вільних козаків дивували «невтральних» та дратували мешканців домів побіч будинку Окружного Суду. Полк. Янченко поважно захворів і пішов до місцевого шпиталю, передавши командування кошем Сотенному Г. Корейші. Він нав’язав контакт з Києвом і представив ситуацію і дійсний стан, який бачив. Йому відповіли, що на двірець Круги відходять з Києва два потяги з допомогою та повідомили, що начальником оборони фронту Крут призначено Капітана Гончаренка, помічника начальника юнацької школи з юнаками школи, що несли охорону Києва. Кап. Гончаренкові підлягають всі частини району Крути та всі частини, що відступають з-під Бахмача.
Тим часом на двірець Крути прибули з Києва два потяги з «сірою масою», не затримуючись на двірці Ніжин. Як потім виявилось, ці два потяги коротко затримались на Крутах, звідки пропустили їх на Бахмач. Але вони не доїхали до Бахмачу, їх всіх висадили і розпреділили до частин під командою Муравьйова, що наступали на Крути.
Напередодні бою під Крутами КІШ УВК було зібрано на двірці Ніжин, а всіх «нейтральних» відправлено до міста. Той день пройшов спокійно, а «нейтральних» не було видно. 29 січня рано Сотенний Корейша отримав повідомлення з Крут, що ворог великою масою в розстрільних прямує на Крути. Кіш УВК виставив на пероні Ніженського двірця два кулемети, а третій, що був зіпсутий, виставили в напрямку по дорозі від двірця до міста. Під вечір появились ранені поодинокі козаки, які не затримуючись на двірці Ніжин, проходили далі, де стояли порожні вагони з паротягом. Туди ж скеровувались і відступаючі з-під Крут групки. На «дрезині» на двірець прибув якийсь «полковник» і заявив, що він є призначений комендантом двірця Ніжин і має впорядкувати частини, що відходять з Крут. Звязку з Крутами не було. Сотенний Корейша нав’язав контакт з Києвом, з’ясував положення і одержав наказ, яким було доручено Кошу УВК охороняти залізницю Крути-Чернігів та боронити Чернігів. Переважаючі сили ворога безнастанно атакували оборонців Бахмач-Крути. А тих оборонців було дуже мало.
Виконуючи наказ Кіш УВК розділено на три групи. Перша група, найближча до Крут під моєю командою, друга – під командою Сот. Г. Корейші була середньою, а третя – під командою Сот. Ґоловченка, найближча до двірця Чернігів. Селяне сусідніх сіл охоче підвозили нас і нежалували харчів, а другий день всі три групи пополудні увійшли на лінію Крути-Чернігів. Надиво з Крут поволі посувався потяг. Моя група несподівано наскочила на той ешалон і затримала його. «Пасажирами» його були всі військовики, походження з Чернігова. Вони оповідали, що їм пощастило проскочити тільки тому, що всі сили Муравьйова попрямували на Ніжин, а вони були в їхньому запіллі. Оповідали, що дв. Крути заповнено раненими муравйовцями а на пероні й навколо двірця лежали розстріляні оборонці Крут. Багато молоді жорстоко знівечено, бачили тіла двох старших жінок. Навколо двірця лежало не менше як сто забитих. До самого містечка вони не заходили, але їм оповідали, що там також лежить багато забитих українців. Муравйовці заборонили хоронити розстріляних. Було багато забитих і муравйовців, що лежали між трупами українців, бачили кілька трупів забитих матросів. Ревізія подорожних дала Кошеві кілька «наганів». Потяг рушив і по одному полустанку в нього погрузилась друга наша група з Сот. Корейшею. Ми затримались довше і усталили, що наступу Муравьйова з Крут на Чернігів не буде. Пізно увечері прибули ми на Чернігівський двірець, де вже була й третя наша група з Сот. Головченком. До міста Кіш увійшов в повному порядку і розмістився в Реальній школі, де нас зустрів Сотенний Зінченко. Місто жило спокійним життям. Кружляли чутки, що большевики скеровують свою ціль не на Чернігів, а на Київ. На другий день з’явились 7 юнаків Юнацької школи, що були в заставі поміж Крутами і колією на Прилуки, за якою було с. Печі. їхній командир Півсотенннй Юнацької школи М. С-а залишив заставу і відійшов в напрямку Чернігова. Юнаків оточили всебічною опікою і розміщено в українських гостинних родинах. Вони часто відвідували Кіш УВК, але згодом від’їхали до своїх родин на Правобережжа. В місті і далі було повно старшин, зокрема москалів, що були ворожо наставлені проти українців і ніяк не розуміли, що своє спокійне життя завдячують саме ним.
В другій половині лютого почали надходити вістки, що німецька армія розпочала наступ і поволі посувається на схід. Сотенний Отаман Іван Ремболович, що зорганізував в м. Городні сотню Вільного Козацтва, повідомив нашого Кошового Отамана, що німці наступають на Київ разом з Українським Окремим Корпусом генерал-лейтенанта Пресовського. Рештки Гренадерського і 3-го Кавказького корпусів відходять на Городню-Чернігів. Дійсно, скоро Городню заняли рештки московських полків Ростовського й Несвіжського з Гренадирського корпусу. В Чернігові заворушився «совдеп», а кол. московські старшини «піднесли голови». В той же час м. Березне і м. Сєднів заняли рештки московських полків Обшеронського й Пошехонського з 3-го Кавказького корпусу.
В звязку з тим відбулася нарада старшин Коша УВК. Тому що ми не були в силі протиставитись тій московській масі, рішено розпустити вільних козаків напередодні вступу в Чернігів тієї навали. Кожний козак заховує при собі зброю аж до часу, коли знову буде покликаний до служби. Кулеметами й зеніткою заопікується булавний Демченко.
Із Сєднева ми одержали повідомлення, що 27 лютого московська салдатеска рушає на Чернігів. Того ж дня вільні козаки розійшлися.
28 лютого Чернігів вже заняли маси Пошехонського і Обшеронського московських полків. Появився наказ, що начальником залоги призначається «товаріщ» Порядін, а комендантом міста інший «товаріщ» Н. «Совдеп» відбув нараду з начальником залоги, в наслідок якої появився наказ всім старшинам з’явитись на реєстрацію в Управлінні Повітового Військового Начальника. З’явились всі кол. старшини москвини. Спробували з’явитись і кілька «невтральних» українських старшин, яких затримано на протязі двох днів в спеціальній кімнаті, а потім відпущено з наказом явитись, коли їх покличуть. Було заарештовано кілька вільних козаків. Їх кілька днів затримано в касарні при Управлінню Повітового Військового начальника, а потім випустили на протекцію марксистки студентки Жені Харченко, доньки кол. Якутського Віце-Губернатора. Вояки Кавказького корпусу заховувались спокійно. За те «товаріщі офіцери» доказували різних «чудес» на вулицях міста в пяному стані. «Совдеп» був владою в місті. Почались арешти українських старшин. Тим часом надійшли відомості, що німецька армій разом з українськими частинами знову перейшла в наступ. Одного ранку центр міста був запружений селянськими санками, яких московські війська зігнали, щоб рушити геть з Чернігова в напрямку села Бобровнця – Сєднів. Зараз же з’явилися вільні козаки, звільнили заарештованих українських старшин і на неосідланих конях кинулись підганяти москалів. Не дали їм затриматись в м. Сєдньові і переслідували їх аж до м. Березного. Тут завязалась коротка перестрілка, маси москвинів-салдатів Кавказького корпусу подалися далі. Ранених москвичів козаки передали до місцевої лічниці.

Сіверський Рембо — біографія воїна

Не встигли вільні козаки відпочити, як почули стрілянину і побачили якусь масу, що посувалась із заходу на м. Березне. Виявилось, що це маси решток московського Ґренадирського корпусу, яких переслідує Сотенний Іван Ремболович зі своїми вільними козаками із м. Городні. Сутеніло. Завязався бій, але гринадири почали відходити вслід за кавказьцями. Одначе їхнє прикриття (арієргард) ставило опір. Тоді саме я зустрівся з Сотенним І. Ремболовичем. Гринадири пустили пару гранат на місто. Одна з них розірвалася побіч хати, за якою я стояв, осколком убила піді мною коня, а мене контузило так, що я якусь хвилину був непритомний. Коли я очуняв, то надійшов Сотенний Ремболович. Появився місцевий фельдшер, оглянув мене, сказав, що мені вибито багато зубів і ушкоджено ніс, наклав бандаж і відправили в шпиталь. Тоді над’їхав з кількома козаками Сотенний Корейша й занявся упорядкуванням сотні. Сотенний же Ремболович зібрав своїх козаків і рушив до м. Городня. Мене повезли до м. Чернігова до Рівенського шпиталю. Там положили по сусідстві з Кошовим Отаманом. Говорити я не міг. Два лікарі, оглянувши мене знову, забандажували, а ранком оглядав мене д-р Християнів та пожартував, сказавши, що «могло бути гірше».
На цьому місці треба з вдячністю згадати, що Кіш УВК в м. Чернігові за весь час свого існування користався з медичної допомоги спеціяльно утвореної для нього Начальним лікарем Рівенського Військового Шпиталя доктором Християновим амбулаторії. Завідував амбулаторією лікарський помічник Давидович, а медсестрами були вільні козачки Ніна Мандрикина і Валя Устименко.
За тиждень часу я повернувся до виконання своїх обовязків в Коші, який вже знову почав нормальне своє добровільне службове життя. Вільних козаків було понад 100 осіб при 5-ти старшинах: Кошовий – Борзяківський та сотенні Корейша, Янов, Зінченко і Головченко. Але міська Управа на чолі з д-ром Соколовим була проти дальшого існування УВК, бо побоювалась повороту до Чернігова решти московських частин.
В той час підполковник Потап Бондаренко, кол. старшина Переволоченського полку, не знати на чиє зарядження, проголосив себе за Губерніального Коменданта Чернігівщини.

Медсестра Ніна Мандрикина (Знимка з грудня 1917 р.)

Він мав свій штаб, що складався з адютанта хор. Кристалівського та його сестри Зіни, та розмістився в єпархіальному будинку при вул. Шевченка. Він запросив мене і пропонував приняти обов’язки начальника штабу губерніальної комендатури та підпорядкувати йому Кіш УВК. Я відмовився і на тому закінчилася вся справа. Тим часом в місті почали рухатися кол. московські старшини. Вони відбули свої сходини, на яких було до 200 приявних під головуванням підполковника Маковського (україножера). На тих сходинах постановлено, що владу в місті переберуть москвини, а начальником міста стає Підполк. Маковський
Довідавшись про таку постанову, відбули ми – старшини Коша УВК та представники всіх установ, в тому числі і новий начальник міліції, що признавали українську владу. Нараду ми відбували у ген. Забєлло. Губерніального коменданта на сходини не було запрошено, бо про його призначення ніхто не знав. Ген. Забелло говорив по телефону з головою міської управи д-ром Соколовим. Д-р Соколов заявив, що міська управа згоджується покликати до чинности безпартійну організацію для охорони міста під назвою «САМООБОРОНА», яка має складатися виключно з мешканців Чернігова в кількості 120-150 душ на чолі з керівником, якого призначить міська управа. Вона ж буде оплачувати членів «Самооборони». Приймаючи на увагу таку постанову міської управи та те, що в Управлінні Військового Начальника запасу харчів, що ними користався наш Кіш, хватить лише на два-три тижні, наші сходини одноголосно постановили пристати до пропозиції голови міської управи. При тому рішено старатися, щоб якнайбільше вільних козаків увійшло в склад Самооборони. Для докладного обговорення справи організації Самооборони, було вислано з нашого боку до міської управи делегацію в складі: Повітового Військового Начальника, Сотенного Г. Корейші і моєї особи, що був пацієнтом д-ра Соколова. Зустріч з головою міської управи відбулася на другий день. «Самооборона» мала бути чинною тільки для охорони міста, а в ніякому разі поза ним. Керівником «Самооборони» призначено ротмістра Адасовського, а на його заступника капітана Алексієва (обох москвинів). Мені запропоновано обов’язки начальника штабу, а відділовими (сотенними) призначено Зінченка, Занського, Головченка і Пашинківського. На другий день «Самооборона» вже мала в своєму розпорядженню приміщення Єпархіальної школи. Зараз же розпочалась реєстрація охочих вступити на службу до «Самооборони» м. Чернігова. Зголосилось 110 осіб з Коша УВКозацтва і 6 студентів. Так наш Кіш УВК не випустив зі своїх рук оборони Чернігова. Ця новосткорена організація «Самооборона» – Кіш Вільного Козацтва проіснувала до половини квітня, коли до міста вступив 3-ій Єгерський полк німецької армії. (Тут не втримаюсь, щоб не зазначити, що збігом обставин, свого часу за Світової війни на фронті 3-го Ґренадирського полку московської армії, в якому я служив, проти того полку стояв саме цей німецький Єгерський полк і я був учасником боїв проти нього під селом Дубровна недалеко двірця Барановичі).

Медсестра Валя Устименко (Знимка з 1918 р.)

Згідно з зарядженням з Києва розпочалось формування Чернігівської Повітової Комендатури. Комендантом призначено полк. Петра Холина, адютантом Комендатури пор. М. Янова, а адютантами пop. M. Радича та хор. А. Пахту – як звязкового з німецьким командуванням, начальником господарської частини підполк. Давидовича і начальником відділу окремої армії полк. Аверянова, а адютантом пop. Головченка.
Козаки Коша УВК, хто бажав, були приділені на службу до міліції, або до пожежної охорони, до відділу окремої армії або до спеціальної команди охорони складів горілки, або за ординарців при комендатурі міста чи при Управлінні Чернігівського Повітового Військового Начальника чи до Чернігівського Ветеринарного Військового Лазарету. Словом, всі козаки Коша УВК дістали працю крім кількох, що повернулись до своїх хат провадити господарку.
Кулемети і 42 мм зенітку «Вочкерс» забрали німці.
До Чернігова приїхав Наказний Отаман Олександер Осецький, бо тут мешкала його дружина. Він відвідав нашу комендатуру і тут полк. Холин представив йому Кошового Отамана УВК м. Чернігова Борзяківського. Отаман Осецький щиро дякував нашому Кошовому за взірцеву службу Коша. Припала і мені честь також почути подяку за минулу службу, бо ж в свій час я служив під командуванням Осецького в полку і в штабі Ґринадирської дивізії.
На всьому описаному тут в спогадах роля Українського Вільного Козацтва в м. Чернігові не кінчилась. Наші вільні козаки дали про себе знати ще й пізніше у тяжкі для України дні. Про це подам іншим разом.
Тепер же для занотовання в анналах історії УВК подам список тих відділів УВК, з якими Кіш УВК м. Чернігова мав зв’язок за часів своєї оборонної служби проти ворогів України та в посильному поборенню того хаосу і дезорганізації, що мали місце за революційних часів, зокрема в 1917 році, що наш Шановний читач міг спостерігати в тих бодай обмежених числом фактах, про які ми згадали, стараючись подавати їх об’єктивно, так, як вони відбувалися.
м. Борзна, сотенний (штабс-капітан) Дробязко, козаків 30-40
м. Глухів, сотенний (поручник) Кужель, козаків 40-50; йому підлягали гуртки УВК м. Ямполь і Свіса

Загін УВК м. Новгород-Сіверський

м. Новгород-Сіверський, сотенний (поручник) Ольшевський, козаків 25-30
м. Кролевець, сотенний (прапорщик) Бороденко, козаків 15-20
м. Путивель, сотенний (поручник) Мирошниченко, козаків 30-40
м. Короп, сотенний (вахмістр) Павелко, козаків 30-40
м. Вороніж – селище Шостка, сотенний (штабс-капітан) Монастирський, козаків 50-60
м. Стародуб, сотенний (поручник) Шакотько, козаків 20-25
м. Сосниця, сотенний (адм. поручник) Юша, козаків 30
м. Новозибків, сотенний (фельдфебель) Андросюк, козаків 40-50
м. Конотоп, сотенний (штабс-капітан) Вержинський зорганізував групу ВК в районі коло двірця (саме місто Конотоп лежить в 5-6 верствах від двірця). Його вночі забив якийсь робітник. Вільне Козацтво розійшлось м. Ніжен, був зорганізований гурток УВК поручником Радченком, але довго не існував. Москалі «загризли».
м. Гомель, сотенний (підпоручник) Гончаренко, козаків 15-20
м. Любич, місто старообрядовців. Вони не дали зорганізувати гурток УВК поручникові Максимовичеві.
Крім того, майже в кожному містечку чи у великому селі організувались гуртки УВК, що виконували обов’язки самооборони.

Дітройт, Мічіген, 17 вересня р. Б. 1972.

Українське козацтво, – 1973. – № 23 ( січень-березень). – С. 15 – 21.; № 24 ( квітень – червень). – С. 28-38.

Подяка п. Інні Каращук за підготовку тексту до публікації

Олександр ЯСЕНЧУК

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь