Тернистий шлях ічнянських праведників

Отець Євфимій, в миру Юхим Гаркавенко (1864–1957 рр.). Боговірні шанобливо називали його батюшкою Юхимом (Ополоником).

Доля подарувала Юхиму Горкавенку дев’яносто три роки життя, а ічнянцям – праведного священика, який до останнього подиху служив Богу і людям. На Ічнянщині він більше відомий як батюшка Ополоник.

Народився Юхим Олексійович 15 вересня 1864 року (за старим стилем) в Ічні на Ковалівці у сім’ї ремісників. У 1877 році закінчив Іченське дворічне училище. У 1898 році дружина Анастасія Гнатівна подарувала йому сина Івана. У сім’ї Горкавенків панувала любов до Бога.

Коли Юхиму виповнилося тридцять три роки, він обрав для себе церковний шлях. Мабуть, цьому сприяли і близькі стосунки його родичів Шутенків з церковними ієрархами. Відомо, що настоятель Києво-Печерської Лаври архімандрит Флавіан з ними листувався і бував у їхньому домі в Ічні, збереглася фотографія з його дарчим надписом: «ГлубокоуважаемыеМихаил Каленикович и Анна Пантелеймоновнасосвоею дочечкою МарфушейМихайловной. Приподношу Вам сию фотокарточку для воспоминаниятехминут, которые я провелпод покровом Вашего дома, и сия карточка да будеткак залог всегдашнеймоеймолитве о Вас, дорогиемои духовне дети. Прошу и Вас, не забывайтеменя, недостойного, во иноцех. АрхимандритаФлавиана. Киево-Печерская Лавра. 1925 год, 17 марта, Ичня». Марфа – двоюрідна племінниця отця Юхима, інша Марія була дружиною отця Василія (Фролова).

Архимандрит Флавіан. Києво-Печерська лавра, 1925 рік. Фотографія з дарчим надписом архимандрита батькам та племінниці отця Євфимія (Ополоника) – Марфі Михайлівні Майстренко.

У 1907 році Юхим Олексійович склав іспит на псаломщика в Чернігові. З 1909 року служив псаломщиком у Преображенському храмі в селі Івангороді, де прожив десять років. Там померла його дружина, яку поховано в Ічні на Ковалівському кладовищі. Син Іван спочатку пішов батьковою стежкою, закінчив Чернігівське духовне училище і вступив у духовну семінарію, яку згодом залишив, віддавши перевагу світському життю. Коли був студентом третього курсу Ніжинського науково-педагогічного інституту, захворів і помер.
Юхим Олексійович на той час прийняв сан священика, віруючі називали його отцем Євфимієм або батюшкою Юхимом. Втративши сім’ю, він повністю віддався служінню Богу. За спогадами людей, служив у Фастовцях, Мартинівці та Андріївці.

У тяжкі 1933–1934 рр. продовжив свій тернистий шлях в Ічні. На той час у державі лютувала атеїстична політика, руйнували храми, а тисячі священиків були знищені або потрапили до сталінських таборів. Одним із таких був і зловісний СЛОН (Соловецький табір особливого призначення). Ічнянці традиційно глибоко вірили в Бога, але влада безбожників і серед них знайшла виконавців своєї злочинної політики.

В Ічні було знищено Успенську та Миколаївську церкви. Потерпіли наругу Воскресінський та Преображенський храми: їх обезглавили і перетворили в комори, кінотеатри. Церковні святині –

Нагірний Федір Данилович. Загинув у сталінських таборах

ікони, зокрема роботи видатних художників Васнєцова та Боровиковського теж було знищено чи розграбовано. Цінності, придбані на кошти багатьох поколінь ічнянців, було втрачено назавжди. Частину ікон та старовинних книг жителям Ічні вдалося врятувати, в тому числі й за «могоричі».

В умовах морального та фізичного терору, залякувань, переслідувань батюшка Юхим не припинив свою подвижницьку роботу. Ічнянці не змирилися з безбожницькою політикою. Незважаючи на заборону, вони таємно хрестили своїх дітей. Не були винятком і деякі можновладці. Можливо, тому ставлення влади до священика було дещо поблажливим. В умовах суворої конспірації він проводив церковні обряди, хрестив дітей цілими групами, іноді у віддалених будинках, лісових нетрях, сараях і навіть льохах.

Загнана в підпілля церква жила на ічнянських теренах, її уособлював «батюшка Ополоник», як його з любов’ю називали земляки. Гоніння на церкву нагадувало ранньохристиянські часи. Батюшку Юхима неодноразово затримувала міліція, на нього одинадцять разів складали протоколи. Гонителям віри «для звіту» треба було когось «посадити». Від арешту священика врятувала праведниця Ананія (в миру Галина Топтунова). На колінах вона умовила замість нього забрати її. Відбувши вирок у сибірських таборах, Ананія повернулася в Ічню. Вона назавжди залишилася вірною помічницею своєму пастирю.

Отець Даниїл, у миру Нагірний Данило Дмитрович.

Особливо любили земляки отця Юхима за його глибоке безкористя. Все, що він заробляв на службі, до останньої копійки віддавав людям. Навіть хлібину ділив з нужденними. Не маючи власного помешкання, він жив у людей, які з радістю надавали йому притулок. Вони згадують, що батюшка замовляв взуття, купляв дрова для бідних, допомагав будувати хати, викопав колодязь. Коли на це у нього не було грошей, то позичав у заможних людей, зокрема в Андрія Коваля. Згодом віддавав борги.

Тривалий час Юхим жив у свого племінника Данила Дмитровича Нагорного. Завдяки підтримці та

науці свого дядька, він теж став священиком і допомагав йому у тяжкі часи. Отця Данила також переслідувала радянська влада. Його син Федір зник безслідно в сталінських таборах.Для збереження його пам’яті на цвинтарі, який колись називали Сухінчиковим, отець Даниїл з матушкою Євдокією насипали символічну могилу. В ній згодом знайшов вічний спочинок і сам батюшка.

Деякі ічнянці вважали отця Юхима диваком, але він знав, що чинить праведно, і намагався ще більше добра зробити для людей. «Товплюся в Царство Небесне», – іноді говорив він, власним прикладом показуючи шлях до нього.

У ті часи у жителів Ічні був звичай: тримати для себе домовину. Не одну з них пожертвував батюшка неімущим. Був випадок, коли взимку він притягнув на санках власну домовину у Бурімку, для одинокого небіжчика.

Під час німецької окупації службу у Воскресінській церкві було відновлено, де і правив отець Юхим. У 1952 році він пішов у Густинський монастир, де після постригу отримав ім’я Єфрем. З майна у нього були лише металеве ліжко, книги та домовина. До кінця життя він допомагав ігумені Євстратії вести службу в монастирі. Жив у маленькій кімнаті при келії монахинь Ананії та Даниїли, які доглядали його. Ігуменя Євсталія настільки поважала Єфрема, що заповіла поховати її поряд з його могилою. Помер він у березні 1957 року і був похований на цвинтарі Густинської обителі.

Краєзнавець Микола Терещенко в Густинському монастирі знайомить схимонахиню Ігнатію, уродженку м.Ічні (в миру Надія Довбня), з давніми фотографіями, на яких вона розпізнала кількох священиків. Зокрема, отця Євфимія (Ополоника), котрий прийняв постриг і отримав ім’я Єфрем. Похований на монастирському цвинтарі, напис на хресті: «Ієромонах Єфрем».

Схимонахіня матушка Ігнатия – ічнянка, з дитинства особисто знала і батюшку Юхима, і його сподвижника батюшку Даниїла. Після закриття Густинського монастиря дві монахині, одна з яких Даниїла, знайшли прихисток у хаті отця Даниїла. Могили їх знаходяться на тому ж Сухінчиковому кладовищі на Білостоці або, як називали раніше, на Пісках.

9 жовтня 2011 року Свято-Воскресінська церква відзначила 200-річчя свого освячення. Пам’ять про ічнянського подвижника, священика цього храму отця Юхима і нині живе у народі. Коли відвідуєш його могилу, відчуваєш благодать, ніби отець Юхим благословляє на добро.

Микола ТЕРЕЩЕНКО, газета “СвітІнфо”

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь