Спалені Ведильці, угорські карателі та фальсифікація історія.

Ми прагнемо мирного сусідства у середовищі вільних європейських націй. Проте деякі наші сусіди постійно намагаються нас переконати, що постулат 1975 р.  акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі, що стосується непорушності державних кордонів вже не діє. Натомість ми забуваємо або й не можемо пригадати, через примусове видалення пам’яті суспільної свідомості, про дії або злочини сусідніх націй. Зокрема через фальшування історії, яке повним ходом відбувалося в СРСР.
На моєму робочому столі лежить унікальна і водночас моторошна світлина, з домашнього архіву свободівця пана Івана Миколайовича Боська – сина командира загону розвідки партизанського загону М. Таранущенка. На ній зафіксовано спалення с. Ведильці Чернігівського району угорцями у травні 1943 р. Натомість  на звороті світлини написано: «1943 год. Немецкие каратели жгут и убивают советских жителів в с. Ведильци. Підпис: Н. Таранущенко, Н. Босько».

До сих пір, цей жахливий злочин, немає конкретики. Злочинці заховані за загальним словом «німці». Ще в листопаді 1947 р., у Чернігові, в колишньому кінотеатрі ім. Щорса відбувався відкритий судовий процес над колишніми угорськими та декількома німецькими військовослужбовцями із 399-ї головної польової комендатури німецької військової окупаційної адміністрації і доданих до неї підрозділів, які брали участь в масових каральних акціях на території Чернігівщини, які знищили тисячі людей та спалили тисячі будинків. Матеріали цього процесу, які довгий час були засекречені,  було оприлюдненого істориком Віктором Моренцем у книзі «Чернігівський процес», – Чернігів, 2014 р. – С. 256 за сприяння депутата Верховної Ради України Андрія Міщенка.

Про те, що «сталінські командос» (за визначенням історика Олександра Гогуна) знали, хто вчинив ці злочини свідчать результати показів Олександра Балабая, керівника одного з партизанських загонів, що входив до з’єднання О. Федорова під час цього процесу: «…За даними нашої розвідки нам було відомо про те, що на території Чернігова лютував загін під командуванням Бердефія (Бердефій Дейзо Ференц, 1900 року народження, угорець, майор угорської армії, командував батальйоном 32-го полку 105-ї піхотної дивізії. Діяв на території Чернігівської області. Будь-яку участь у звірствах над мирним населенням заперечував). Цей батальйон якийсь час розквартировувався у лікарні. Багато страшних надписів залишилося там на стінах, надзвичайно вульгарних.
Потім батальйон був розквартирований по вулиці Вокзальній, пізніше по вулиці – Пархоменка – нині школа № 10 – і в школі.
Цей батальйон знущався над народом. У Ведильцях на млині спалили 18 осіб».        Більш детально про цей злочин оповідає мешканець с. Ведильці Ворох І. Є. «…7 травня 1943 року в наше село Ведильці прибув угорський загін. Переночувавши, угорці вибули в хутір Хропатого, останній повністю спалили і, повернувшись в с. Ведильці, почали палити село і розстрілювати всіх поголовно мирних жителів, які не пішли в ліс. У цей день було спалено майже все село, згоріли приблизно 500 хат, клуб, школа, медпункт, колгоспні будівлі та розстріляно до 400 чоловік мирних жителів, у тому сичлі багато старих, жінок та дітей. … Не обмежуючись цим, угорці зловили на вулицях села 18 чоловіків, жінок і дітей, загнали їх у млин, де розстріляли і спалили. Відразу ж після цього з сусіднього села Малійки, увечері знову прибули на возах угорці і почали грабувати,  а награблене везли в с. Малійки, де розміщувався їхній штаб…».
Загалом за результатами процесу 25 листопада військовий трибунал виніс вирок: кожний із 16 звинувачених засуджувався на 25-річне ув’язнення у виправно-трудових таборах. Зокрема 13 угорців:  генерал-лейтенант Золтан Алдя-Пап (командир 105-ї дивізії угорської східної окупаційної групи), генерал-майор Ласло Сабо, генерал-майор Іштван Бауман, генерал-майор Дердь Вуковарі і генерал-майор Геза Эрлих, полковники Шандор Захар, Ференц Амон, Бела Шафрань, Міклош Мічкеи и Тівадар Секей, майори Ласло Шіпрак и Дезе Бердефі, гонвед Йожеф Борош, а также 3 німці: підполковники Бруно Байер, Стефан фон Тюльф та командир військової округи  Генріх Дросте. На совісті цих вояк, і знищення жителів восьмитисячної Корюківки. Від страти їх врятувало те, що 26 травня 1947 Радянський Союз скасував смертну кару. Угорці пребували у радянських таборах. Потім на його долю вплинула політична ситуація. В цей час у країнах центральної Європи активно розбудовувався соціалізм, а отже історія повинна була забути, що вони воювати на боці нацистської Німеччини. Тож і на світлині, де зафіксовано знищення Ведильців, М. Таранущенко та Н. Босько, які прекрасно знали правду, написали, що село нищили «німці», ще й підкріпили фальсифікований текст власними підписами. Ця світлина мала стати ілюстрацією майбутньої книги.
Тож у 1955 р. угорців перевели до  угорських в’язниць, звідки багато хто з них був звільнений у 1956 завдяки угорському повстанню. Так генерал Алдя-Пап емігрував за кордон, де став священиком і до 1972  перебував місіонером в Індії. Помер 16 жовтня 1987 року в Гаазі в церковному будинку престарілих.
Мадяри, як їх називали на Чернігівщині, жодним чином не виявили хоробрості на фронті в боях з Радянською армією, зате виявили завзяття у знищенні мирного населення.
Про це більш детально оповідає Протокол ранкового засідання 18 листопада 1947 року, яке почалося з допиту Алдя-Папа:
ПРОКУРОР: Чому так сталося, що населення тікало при наближенні угорських частин?

АЛДЯ-ПАП: Вони боялися каральних частин.

ПРОКУРОР: Скажіть, будь ласка, які каральні заходи здійснювалися Вами в Ніжинському районі? А

ЛДЯ-ПАП: У Ніжинському районі я пам’ятаю два випадки. Один випадок, коли оберфельдкомендатура хотіла зробити облаву. Там були дві облави: одна в Мрині, друга – у Кропивній.
ПРОКУРОР: Ці облави проводилися за допомогою військ?

АЛДЯ-ПАП: За допомогою військ 105-ї дивізії.

ПРОКУРОР: Значить, Ви себе вважаєте винним у тому, що Ваша дивізія (нерозбірливо)?
АЛДЯ-ПАП: Я вважаю себе як командира дивізії повністю відповідальним у всіх операціях і в усьому, що мої частини зробили в перебігу цих операцій.

ПРОКУРОР: Чи вважаєте Ви себе і підлеглі Вам частини винними в тому, що вони знищували мирне населення?

АЛДЯ-ПАП: Так.

ПРОКУРОР: Чи вважаєте Ви себе винним у тому, що підлеглі Вам частини спалювали населені пункти?

АЛДЯ-ПАП: Так.

ПРОКУРОР: Грабували майно мирного населення?

АЛДЯ-ПАП: Так.

ПРОКУРОР: Що підлеглі Вам частини вели воєнні дії способом, що суперечить міжнародним правилам?

АЛДЯ-ПАП: Так.

ПРОКУРОР: Мене цікавить таке питання: що Вам відомо про договір Гітлера з Хорті?
АЛДЯ-ПАП: Це було наприкінці 1941 року – Гітлер хотів, щоб держави, які підтримують гітлерівську політику, такі, як Угорщина, надали йому допомогу.

ПРОКУРОР: Тобто послали б угорські частини на фронт для боротьби з Радянською Армією?

АЛДЯ-ПАП: Так.

ПРОКУРОР: Звідки Ви це знаєте?

АЛДЯ-ПАП: Це було відомо в Генеральному штабі в Будапешті, і ми знали про це.

ПРОКУРОР: Що Хорті відповів на це?

АЛДЯ-ПАП: Так як угорська армія була нечисленною й озброєння угорської армії було несучасне, Хорті хотів, щоб поменше частин дати Гітлеру для фронту. І тоді було порушене питання, що, якщо Угорщина не може дати більше військ на Східний фронт, значить, можна дати війська для забезпечення тилу, для окупаційної армії.

ПРОКУРОР: Можна розуміти так, що угорські війська випросили собі окупаційну поліцейську службу в тилах, так?

АЛДЯ-ПАП: Так. Угорські офіцери не вважали ганебним таке завдання, тому що це завдання вважалося значно легшим і давало можливість економити угорські сили.

ПРОКУРОР: Чому не була вражена Ваша солдатська доблесть, честь, коли Ви воювали з жінками та дітьми, відмовилися воювати з Червоною Армією?

АЛДЯ-ПАП: Справа не в тому, що ми не хотіли воювати проти Червоної Армії, а справа в тому, що на окупованій території ми були зброєю Гітлера і це ми виконували беззаперечно і старанно.

З книги “Чернігівський процес”, Віктор Моренець.

Мітки: , , , , ,

Залишити відповідь