Славна спадкоємиця патріотичного священика

Маленька Оля поруч з дідом Семеном-братом священика Михайла Клименка,-свого головного вихователя

Позаторік побачила світ книга відомого дослідника історії Чернігово-Сіверщини Віктора Моренця «Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920 роках». 392 сторінкове видання висвітлює не вельми досліджене питання 100-річної  відстані від наших днів, а тому одразу ж знаходить повагу серед знавців подій церковного руху, науковців, краєзнавців, а то й просто інтелігентної частини суспільства.

Автором серйозного твору з дослідження життя Української церкви  у перше десятиліття укріплення позицій та ідеологічних засад сатанистської більшовицької влади,  подається пристойний шмат чесної та об.єктивної роботи в ім.я  служителів культу у Чернігівщині, яким не тільки вдалось зберегти авторитет, духовну силу та чисте обличчя рідної церкви, а й випало пожертували найціннішим- життям заради непохитності Божого слова.

Числені документи, спогади сучасників, світлини, сотні імен та назв. Багацтво, дароване поціновувачам інформації у вигляді дотику до  епохи старих часів-вкотре підтверджує запас  духовності, яка ще  зберігається у аналах історії та виступає надійним та могутнім українським оберегом. Адже справді, іменами, піднятими  з раніш невидомих утаємничених місць патріотичним Віктором Моренцем, може пишатись не тільки Українська церква, а й вся наша прадавня Сіверська земля.

Книга вже пішла у люди! І то добре, бо відтепер плід великої роботи невтомного ентузиаста з Прилуччини отримав доступ до сердець небайдужих співітчизників. Ось і нам вдалось зробити добру справу-подарувати книгу від імені автора і на прохання Чернігівського КМЦ «Інтермеццо», який долучився до широкої презентації творчості дослідника, відомій громадській активістці Ользі Глазковій з Новгорода-Сіверського. Так, безпосередньо прибувши у козацьке передмістя «Покровщину», де на високій кручі над Десной мешкає пані Оля і щиро її привітати.

Варто зазначити, що Ольга Глазкова(у дівоцтві Клименко) є онукою одного з  героїв дослідження Віктора Моренця-Михайла Клименка. Мужнього чоловіка, який духовне пастирське слово УКРАЇНСЬКОЇ церкви ширив на Коропщині, посідаючи місце церковнослужителя у с.Шабалинові. Тож, примірник з автографом автора прекрасного дослідження ми і подарували чемній людині на Новгород-Сіверській землі. «Для мене се велике щастя тримати у руках книгу, де кілька разів згадується ім.я славетного родича. Тим більше, що інформація про представника нашого роду відтепер стане доступною і для молодого покоління-моїх онуків. Адже все своє дитинство та юність я була позбавлена(відомо з яких причин!) отримати від рідних людей повноціннні знання про Михайла Івановича Клименка. Хоча зростаючи розуміла, що був знищений сталінською системою. Про дідові чесноти- чесність, розум, грамотність, повагу до УКРАЇНСЬКОГО-розповідали ті, що знали його, обходячі тему репресій. Натомість, у свідомості моїй постійно вимальовувались якісь схеми життя роду і місця у нім діда Михайла-рідного брата мого діда Семена!? По-перше, чому він зник з обрію 30-річним? Куди поділися  дружина Варка, яку відправили «етапом» ГУЛАГу та два маленькі сини, одному з яких ще імені не надали? Та коли старшокласницею я зрозуміла підступність злочинної совецької системи, то вже й перестала допікати  рідних «важкими» розпитуваннями. І тільки на похоронах батька 1991 року від рідного дядька Миколи, вчителя місцевої школи, я дізналась частину правди про історію  життя та знищення комуністичною системою діда Михайла.»

До речі, 70-річний вік зовсім не зашкоджає Олі Іванівні  мати прекрасну пам.ять, а тому вона легко  орієнтується в іменах, назвах і теплими словами згадує представників роду. Має цікаву відповідь і на запитання про «джерельну» основу свого «опозиційного» виховання. «Багато у моє виховання вложив рідний дід Семен, з яким ото я маленька на світлині. Його «школа», мабуть, даремно не минула. Тож, якою я стала-паганою чи хорошею (авт.сміється!), величезна заслуга діда Семена. Пригадалось, як запитала одного разу вчительку літератури у школі: А коли будемо вчити твори Володимира Винниченка? То вчителька мало не зомліла від такого запитання, сказавши, що то контрреволюціонер! А дізнавшись про мою сміливість та конфуз з вчителем, дід Семен розсміявся та мовив»Ну, коли контрреволюціонер, то нехай таким і буде!»

Розповідала  Ольга Іванівна й не менш легендарну історію з батьком, який  по життю в органах КДБ значився як «американський шпіон»! Наголошує, що мало не до Горбачова! І все, за іронією долі, яку визначило 1945 року визволення американськими вояками совецьких військовополонених одного з концтаборів, де перебував і Іван Клименко. «Деспотична влада час від часу влаштовувала батькові якісь випробування навіть на свободі, -розповідає наша співрозмовниця Ольга Глазкова,-а тому й стояв на обліку «агентом американської розвідки»! Смішно  було б, коли не так сумно. Бо аж до 1976 року таке відбувалось. А потім нагляд зняли. Хоча у 50-х, коли я малою  була, якось вночі батька забрали головорізи КДБ і повезли у Чернігів.І слава Богові, що проходивший коридором високий чин, що знав батька з війни, відправив його додому, як «помилково доставленого в управління»!? І, що цікаво, знайшла Ольга Іванівна у сховищах архівів і пожавклі неграмотні «каракулі»- доповідні місцевої «шістки»-«стукача» на батька! Тож «сексота» пізнала в обличчя. «Чимало нервів, -на думку пані Ольги, -прийшлось витратити при закінченні середньої школи. І знов допоміг Господь, бо, мабуть, онукою вірного Українській церкві священослужителя була! Біографію , як правило, у такі ВНЗ, як юридичний, перевіряли ретельно.І мені б, як «і писала книжка» у таки х випадках, чітко вказали б на вихід! Натомість,уважно «прошерстити» як слід  мою особову справу  бажання у стомлених за день працівників приймальної комісії не виявилось. А дарма! Ой би задовольнили свої прагнення «нарити» на Олю Клименко.  Там би і про материну тітку – Тетяну Врублевську, яка мала  польське коріння і все життя боялась «грабіжників та розбійників совецьких партизан» згадали б! Але, Бог милостивий і допоміг. Ось і стала студенткою.»

У 90-ті, коли запалилась зоря Незалежності, Ользі Глазковій захотілось задовольнити «голод» на знанні прихованих комуністичною владою  історій з життя родини. Дідів, бабусь, батьків.І особливо того, що був священиком і вірою-правдою служив Богові та громаді Шабалінова. Працювала у архівах і змогла у певному сенсі , скільки дозволила інформація з полишеного на полицях архівів,збудувати «схему» життя та служби Божої Михайла Клименка!  Того достойника, на честь якого й донині у Шабалінові називають «Попове» місцину, недалеко від приміщення колишньої земської школи, де розміщувався дідів дім і жила родина молодого священика, підступно та підло знищеного сатанистською владою за пюбов до Бога та України. «І ось, неначе додатковий оберемок щастя підвалив як дарунок Божий  через багато років, -завершує свою розмову про життя , рідних та близьких людей впродовж минулого сторіччя Ольга Глзкова з Новгорода-Сіверського з нагоди вручення їй від імені автора змістовної книги. Так приємно на душі, що завдячуючи Віктору Моренцю ім.я Михайла Клименка навічно вписано у «золотий» фонд нашої рідної Української церкви, а так і Української Держави, у якій завжди не бракувало патріотичних священиків, одним з яких, як доводять документи , був і мій дід!»   

Борис Домоцький, журналіст. м. Новгород-Сіверський)

Книга «Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках»: відкриває забуті сторінки українського церковного руху

Мітки: , , , , ,

Залишити відповідь