Сіверський Рембо — біографія воїна

Цього дня, 28 січня 1897 р. у м. городня народився Сіверський Рембо – підполковник Армії УНР, військовий консультатнт УПА Іван Семенович Ремболович.
«Прийшовши з російсько-німецького фронту, я організував українську військову частину, яка зі зброєю в руках боролася за незалежну Україну. Я воював з Червоною Армією, загонами Котовського. Я вступив добровільно до дивізії «Галичина», бо все життя воював з більшовиками, і вирішив продовжувати цю боротьбу. Вже після поранення я продовжив контактувати з УПА» — розповідав слідчому, у застінках НКВД незламний герой. Незважаючи на те, що він був інвалідом – внаслідок поранення втратив ногу, московські кати відчували це незламний супротивник і розстріляли його 8 вересня 1950 р. Ось його вирок: «Засуджений 17.05.1950 р. ВТ ПрикВО за ст. 54 1а: 54-11 КК УРСР до ВМП – розстрілу. Визнаний винним в тому, що служив у армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського, пізніше в Армії УНР, брав участь у Другому Зимовому поході Армії УНР під командуванням генерала В. Тютюнника.
Пізніше, в 1943 р. на Станіславщині вступив до дивізії СС «Галичина». Після закінчення саперної школи одержав звання «гауптштурфюрера» командував ротою та батальйоном. У липні 1944 р. отримав поранення в битві під Бродами, перейшов на нелегальне становище і підтримував контакти з керівництвом ОУН-УПА де виступав як військовий консультант, мав псевдо «полковник Болбочан».
Нонсенс, але він, до сих пір, вважається ворогом. Наприкінці минулого року, я подав заяву з проханням визнати його реабілітованим – до відповідної комісії при ОДА. Іван Семенович Ремболович має підстави для реабілітації, адже статті за якими він засуджений ст. 54 1а (зрада Батьківщині): 54-11 КК (участь у контрреволюційній організації) УРСР є політичними. У вироку немає фактів його злочинів проти людяності, жорстоких вчинків проти цивільного населення. Все обвинувачення проти Івана Ремболовича побудоване на його участі в боях з військами російських більшовиків. Окрім того, Івана Ремболовича не можна обвинувачувати у зраді батьківщини, адже він ніколи не мав «громадянства СССР», а був «громадянином Російської імперії», УНР, Польщі.
Його біографія наступна: народився у м. Городня Чернігівської губернії, його батько Семен Ремболович був почесним громадянином м. Городня, керівником мпожежної дружини, походив з роду служителів церкви. Іван Ремболович, пішов добровольцем на фронти І Світової війни, закінчив Віленське військове училище. Учасник Першої світової війни, у 1917 році — помічник дивізійного інженера 5-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії – штабс-капітан. За відвагу і мужність нагороджений орденами Святого Станіслава ІІІ ст., Святої Анни ІІІ ст. та Святого Володимира IV ст.
Учасник українізації частин російської армії, за що був заарештований. Перебував у в’язниці 5-ї пішої дивізії, з якої вдалося втекти. Делегат 1-го, 2-го і 3-го всеукраїнських військових з’їздів (Київ, 1917 р.). В цьому ж році поручник Ремболович стає творцем Чернігівського відділу Українського вільного козацтва.
На початку 1918 року більшовицькі війська напали на УНР: північні повіти Чернігівщини атакували загони комуністів з Гомеля, що складались в основному з голодних робітників з Москви, командував якими Бєрєзін. Іван Ремболович в цей час на чолі зорганізованого ним загону вільних козаків здійснював партизанські наскоки, зокрема у лютому 1918 р. разом з чернігівськими вільними козаками розбив більшовицькі частини біля смт. Березне Менського району.
Весною 1918 р., під час наступу більшовицьких загонів М. Щорса під Вільні козаки, частини УНР відбивались, але перед натиском переважаючих сил ворога змушені були відступати, відступав і Іван Ремболович.
З 4 січня 1919 року хоробрий городнянець – старшина 20-го Павлоградського кінного полку Дієвої армії УНР. Через два тижні – старшина Кінного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. З травня 1919 р. – начальник відділу зв’язку штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. Також цього року, Іван переживає особисту трагедію. Від рук російських військ гине його наречена – другий помічник полкового лікаря 1-го полку Синьої дивізії Світлана Харченко.
У грудні 1919 р. Іван був інтернований польською владою у Луцьку. З лютого 1920 р. служив у 2-й (згодом – 6-й Січовій) дивізії армії УНР. З 4 серпня.1920-го – начальник відділення зв’язку штабу Армії УНР. Учасник Першого зимового походу Армії УНР.
Брав участь Другому Зимовому поході, де виявив себе як хоробрий та досвідчений командир. Вславився у боях за Коростень. З 27 жовтня 1921 року – начальник оперативного відділу штабу Київської повстанчої дивізії Української повстанчої армії Юрка Тютюнника, пізніше – командир ударної частини УПА.
12 листопада 1921-го в селі Чайківці був поранений у нижню частину лівого стегна. У бою під Малими Миньками 17 листопада організував групу до ста осіб, з якою хоробро оборонявся та все ж потрапив у більшовицький полон. Мав бути розстріляний під Базаром з рештою полонених – 359 осіб. Проте Івану, 20 листопада, попри поранення, вдалося вирватися на волю. Втік по снігу в 18-ти градусний мороз роздягнений, босий.
Після звільнення з таборів для інтернованих у травні 1924 р. працював монтером на пошті у м. Петраков, з 1928 р. по 1931 р. працював електромонтером на цегляному заводі у м. Мінськ-Мазовецький, у 1931 р. переїхав до Варшава де й мешкав до 1943 р., працюючи монтером у приватних фірмах, у 1940-1941 рр. працював управляючим будинку. У Варшаві проживав за адресою вул. Любартівська, 1, був членом «Центрального українського комітету» відвідував український клуб – «Хату козака».
З червня 1941 р. по 18 жовтня 1942 р. був ув’язнени й німцями у Варшавській тюрмі.
У лютому 1943 р. виїхав до с. Дебеславці Коломийського р-ну Івано-Франківської області де мешкав до 17 липня 1943 р. у о. Василя Бабинюка, куди приїздив разом з дітьми Богданом та Марком на канікули ще перед війною.
Його син Богдан, служив у допоміжній поліції і загинув у 1943 р., інший син Марко був з батьком до кінця. У матеріалах справи є розпорядження про арешт членів родини Івана Ремболовича.
За погодженням полковника Армії УНР, голови Українського допорогового комітету у Варшаві Михайла Поготовка та після участі в офіцерському зібранні – вояків Армій УНР та УГО добровільно записався до дивізії СС «Галичина». Спочатку це викликало обурення з боку керівництва УПА, яке наказувало Івану Ремболовичу очолити військовий відділ УПА, він не погоджувався через політичні нюанси – будучи активним УНРівцем, Але врешті-решт командування УПА погодило перебування Івана Ремболовича в дивізії, з метою «вивчення нової зброї і тактики» до окремого розпорядження.
Своє перебування в дивізії СС «Галичина» Іван Ремболович пояснював так « я вступив добровільно до дивізії «Галичина», бо все життя воював з більшовиками, і вирішив продовжувати цю боротьбу».
Після поранення під Бродами – втратив ногу, був підібраний місцевими жителями, які відвезли Івана Ремболовича до шпиталю у м. Львів. Після одужання, у листопаді 1944 р., переїхав до о. Миколи Гоянюка пароха с. Зулуччя Станіславської (нині Івано-Франківської області), який звів його з окружним провідником коломийщини «Борисом» (Легким Григорієм Йосиповичем 1922-1950) який пообіцяв йому матеріальну підтримку. В подальшому перебував у с. Воскресеньці та Космач Станіславської (нині Івано-Франківської області).
З вересня 1948 р. проживаючи у с. Космач контактував з кущовим провідником “Солідним” – Танасій Проданюк, загинув у бою 1953 р.
6 листопада 1949 р. був схоплений загоном МДБ у с. Космач Яблунівського району. Полковник понад півроку був під слідством НКВС, нікого не видав і 15 травня 1950 був засуджений до смертної кари, яку виконали 8 вересня цього ж року.
Після розстрілу, кати вилучили його майно – 50 карбованців і годитнник та віддали наказ знайти і знищити членів його родини, зокрема сина марка, який втік коли арештовували батька.

Олександр ЯСЕНЧУК, м. Чернігів

Мітки: , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь