Шахи та шашки при гетьманському дворі

ШахиСеред археологічних знахідок, котрі характеризують побут і культуру українського народу, зустрічаються артефакти, що свідчать про існуваннярізноманітних настільних ігор. До них відносяться скляні, дерев’яні та кістяні гральні фігурки — шахи, шашки, астрагали. На жаль, письмові джерела не містять жодних відомостей про поширення ігор на Русі, у зв’язку з чим велике значення для їх класифікації, ареалу поширеності та часу побутування набуває археологічний матеріал.

Єдиної точки зору щодо часу появи на Русі шахів та шляхи їх проникнення немає. Один з провідних дослідників у даній галузі І. М. Ліндер вважає, що прийшли шахи з арабського Сходу не пізніше ІХ — Х ст. Оскільки Київська Русь знаходилася на перетині торговельних шляхів “із варяг у греки” та зі Сходу на Захід, то вони, найвірогідніше, потрапили на цю територію завдяки купцям. Однак поява шахів на Русі не сприяла швидкому їх поширенню. Різні соціальні і політичні потрясіння в ХІІ — XV століттях суттєво гальмували розвиток цієї гри. Втім, незважаючи на всі негаразди, “нашъ народъ проводиль досужное время въ этой игре, и она была столь любимою”. В шахи грали всі, “сидельцы и купцы, не только играли дома, но въ своихъ лавкахъ, на рынках и площадяхъ…”.

У Музеї археології Батурина експонується кістяна шахова фігурка, виточена на токарному верстаті (фото). Її абстрактна форма є типовою для європейських шахових фігур XVII-XVIII ст. і близькою до сучасних. Вона була знайдена в Батурині у 2012 році під час археологічних досліджень заміської резиденції І. Мазепи на Гончарівці. Фішка має конусоподібний вигляд, висотою 2,9 см і діаметром основи 1,3 см. У нижній частині та посередині вона орнаментована двома паралельними заглибленими лініями.Ця шахова фігурка, а також безліч інших цінних знахідок (кераміка, скляні вироби, уламки плитки підлоги, фрагменти люльок, різноманітні металеві предмети) вказують на місцезнаходження житлової споруди на подвір’ї садиби І. Мазепи.

Про перші “шахмати костеніе точеніе”, що перебували у Батурині, згадується в “Описи (1690 г.) движимаго имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойловичу и его сыновьямъ, Григорію и Якову”. Це наводить на думку, що гетьман І.Самойлович був близько знайомий з грою в шахи.

Його наступник на посаді І.Мазепа також володів мистецтвом шахів. На думку дослідниці Т. Таїрової-Яковлєвої, гетьман часто грав із Федором Олексійовичем Головіним. У листі до канцлера Росії гетьман писав, що настав час зробити полякам “шах или мат”.

Великою популярністю шахи користувалися серед знатного оточення царського двору. Відомим поціновувачем шахової гри був Кирило Григорович Розумовський. “Однажды вздумалось графу играть въ шахъ и мать. И онъ сказалъ дворецкому, не знаетъ ли кто этой игры. Явился армейскій капитанъ. Графъ, видя, что капитанъ ведет игру строго, не спускаетъ ему ничего, не поддается, и даже выигралъ у него 2 партіи, крайне этому обрадовался. И сказаль графь, что будемъ всякій день вместе играть. Это продолжалось несколько времени…”.

Відомий історик Д. Бантиш-Каменський у своїй праці “История Малой России” описує цікавий випадок з життя К. Г. Розумовського: “… одинъ бедный Офицеръ, жившій по разнымъ тяжелебнымъ деламъ въ С. Петербурге и лишенный всякаго способа къ пропитанію. Каждый день обедалъ онь у Графа и, привыкнувъ къ нему, остался однажды после обеда въ гостинной комнате при малом числе известныхъ Графу особъ. Хозяинъ игралъ тогда въ шахматы съ однымъ пріятелем и сделаль ошибку въ игре; незванный гость не могъ удержать своей досады и обнаружиль оную не только телодвижениемъ, но и голосомъ. Графъ взглянулъ на него и пожелалъ узнать, въ чемъ состояла сделанная имъ ошибка? “Еслибъ Ваше Сіятельство пошли иначе — обьяснилъ ему Офицеръ — игра была бы ваша.” Темъ началось ихъ знакомство. Офицеръ продолжалъ обедать у Графа и смотреть на шахматную игру… ”.

Історія виникнення шашок сягає також часів Київської Русі, і з того часу вони користувалися великою популярністю. Шашки — один із спрощених варіацій шахів – були відомі давно, і вважалися “мужицькою” грою. Цілком ймовірно, що різні “ігри шашкового типу” винаходилися протягом історії людства багаторазово в різних народів і навіть на різних континентах, що підтверджується схожістю гральних фігур, а також назв ігор. Археологічні дослідження демонструють, що “шашки”, в які тоді було прийнято грати, виготовляли з глини, дерева, скла або кістки. На жаль, дерев’яні та глиняні фігурки не дійшли до наших днів. На Русі появу шашок пов’язують з ім’ям київського князя Володимира Мономаха (1054 — 1125 рр.). Проте в ті часи ця гра мала іншу назву — тавлеї. Згадки про них є в деяких історичних документах, складених іноземцями, що відвідували Русь: “шашки были любимымъ занятіемъ ”. Широкої популярності ця гра набула серед купців “которые, сидя въ гостинномъ дворе, проводятъ целый день въ этой забаве”. Простий народ дуже любив цю гру: “нетъ места по городамъ, где бы не увидели шашекъ”.До речі, грали, як правило “отнюдь не на деньги”. Найперші шашки були напівсферичної і округлої форми з пласкою основою. Звичайно, за археологічними знахідками неможливо дізнатися ні правила гри, ні кількість використовуваних в одній грі шашок, але безсумнівно, що ця гра призначалася для двох гравців, оскільки з одного набору шашки розрізняються за кольором, формою та орнаментом. Шашки були двох кольорів, що ніби представляли собою дві армії, яким належало “йти в бій”. Відступу не передбачалося, тому що шашки могли ходити тільки вперед.

У фондовій колекції НІКЗ “Гетьманська столиця” є дві скляні шашки, які були виявлені під час археологічних досліджень зовнішнього рову Цитаделі у 2008 році і датуються приблизно ХІІ — ХІІІ століттями. Вони круглі в діаметрі (близько 3 см), з плоским нижнім краєм . Висота їх 2,8 см та 3, 1 см. Одна з них виготовлена з зеленого скла, інша також з зеленого скла, але покрита поливою бежевого кольору.

Отже, довгий і складний шлях розвитку пройшла шахова гра. Проникнувши зі Сходу близько тисячі років тому, вона отримала поширення на величезних просторах всієї Європи. Шахи є однією з найдавніших ігор, що залишилася популярною і в наші часи.

Желіхівська Н. М. науковий співробітник відділу археології НІКЗ«Гетьманська столиця»

Мітки: , , , , ,

Залишити відповідь