Просторово-топографічна структура Сосниці доби пізнього середньовіччя та ранньомодерного часу

Упродовж декількох останніх десятиліть дослідники урбаністичних процесів на території України почали все більше відходити від загальних тем і все частіше зосереджувати свою увагу на вивченні регіональних особливостей розвитку міських осередків. Одним з найбільш яскравих періодів розвитку українського містобудування став період Гетьманщини. Одним з таких міст доби Гетьманщини була cучасна Сосниця – районний центр Чернігівської області. В доробку дослідників існує чималий пласт робіт присвячених цьому місту XVII–XVIII ст. Історики, в основному, звертали свою увагу на економічну та політичну історію міста та його округи; археологи намагалися дослідити давньоруську літописну Сосницю. Утім, серед цих робіт не існує праці, яка б розкривала просторово-топографічну структуру цього міського центру доби пізнього середньовіччя та ранньомодерної доби. Не можна сказати, що топографічну структуру Сосниці дослідники взагалі не зачіпали, однак вони робили це досить фрагментарно, а іноді навіть допускали деякі помилки в локалізації певних оборонних ліній, їх кількості та хронології. Тож дана праця має на меті в загальних рисах розкрити просторову та соціально-топографічну структуру Сосниці, яка в певні періоди XVII ст. за площею та кількістю населення була більшою від тогочасного Чернігова.

Поселення Сосниця вперше згадується в Іпатіївському літописному зводі під 1234 р. [14, с. 391]. Вона локалізується археологами на місці сучасного містечка Сосниця Чернігівської області. На думку О. Шекуна та В. Коваленка, підньосередньовічна сосницька фортеця розташовувалася на місці давньоруських укріплень на берегу р. Убідь (Рис. 1) [10, с. 10]. На жаль, на сьогодні відсутні дані про долю Сосниці під час монгольського нашестя, також не відомо навіть, чи відродилася вона після погрому 1234 р. військами Данили Галицього.

Що ж до поселення післямонгольської доби, то нині відомий скарб монет Володимира Ольгердовича другої половини XIV ст., що походить з території Сосниці [8, с. 134]. Однак інших матеріалів цього періоду в Сосниці не виявлено. Перші ж достеменні відомості про пізньосередньовічну Сосницю відносяться вже до початку XVI ст. У 1527 р. вона згадується як сільське поселення на 30 дворів з двома церквами [18, с. 207]. На початку ХVІ ст. Сосниця входила до чернігівських земель, бо в «реєстрі кордонів 1527 р.» вона названа як «село городовое черниговское». На жаль, поки що невідомо в якій частині сучасної Сосниці розташовувалося це поселення. Можна допустити, що його місцезнаходження слід шукати на території посаду давньоруського часу в центральній частині міста на берегу р. Убеді.

Будівництво нової фортеці, вірогідно, розпочалося лише в першій половині XVII ст. стараннями новгород-сіверського старости О. Пісочинського. Загалом перебуваючи на посаді старости Новгород-Сіверська, О. Пісочинський отримав у володіння значні земельні пожалування, що включали в себе окрім Сосниці, ще й такі населені пункти як Лави, Рудня, Устя, Якличі Нижні та Верхні, Зметнів, Конятин, тощо [11, с. 3].

До 1648 р. Сосницький округ входив до складу Новгородського повіту Чернігівського воєводства [11, с. 3]. Тож вже в першій половині ХVІІ ст. Сосниця мала досить потужний економічний потенціал для розвитку міської інфраструктури. Для зміцнення своєї влади в Сосниці та її окрузі, О. Пісочинський мав створити укріплений центр, яким і став сосницький замок. Під час бойових дій Смоленської війни на Чернігівщині у 1632–1634 рр. Сосниця ще не згадується як фортеця або острожок серед великої кількості укріплених поселень. Найбільш вірогідна дата спорудження укріплень відноситься до 1634–1638 р. Тоді було збудовано замок, який знаходився, на думку О. Шекуна та В. Коваленка, на давньоруському дитинці (Рис. 1). Після цього укріпили й місто по старому валу [10, с. 10].


Рис. 1. План залишків укріплень Сосниці (за О. Шекуном та В. Коваленком).

Ще одне джерело, що опосередковано вказує на наявність замку в Сосниці в 1630-х – 1640-х рр., було записане в першій половині ХVІІІ ст. «Хома Прокопович, козак и житель сосницкий, человек старинный, повидал (1702 г.) же с отцом своим еще перед войною Хмельницкого, кумейскую (1637 г.) зашол в Сосницы на слободу в малых летах, а памятует он, в сосницком замке (виділено автором) были езуиты, которые село Спасское в своем владении держали» [11, с. 7].

Тож вже з першої половини ХVІІ ст. містоутворюючим ядром Сосниці стає фортеця з замком. У 1638 р. Сосниця згадується як містечко, а вже через 5 років, у 1643 р., вона названа містом. Це, в свою чергу, свідчить про досить швидкі темпи розвитку даного урбаністичного центру [12, с. 439]. Саме навколо укріплень, починають селитися люди та розвиватися міська інфраструктура. Позитивну роль в історії Сосниці як міського осередку Гетьманщини зіграв той факт, що у 1648–1649 рр. та у 1663–1668 рр. місто було центром однойменного полку.

к засвідчує опис 1654 р., укріплення Сосниці мали багатодільний характер. Домінантою укріплень став замок. Місто мало свої оборонні лінії, а біля підніжжя замку знаходився «отводной острог». Цікаво, що цей «отводной острог» дуже нагадує «солдатську слободу» або «острог» в Чернігові [3, с. 38]. Його фортифікаційна цінність мінімальна, вірогідно, він використовувався для зберігання припасів у мирний час. Зокрема згадуваний опис середини ХVІІ ст. свідчить: «Город Сосница стоит на речке Убеди, на острову; около посаду три стороны к реке Убеди огорожено стоячим острогом, тын дубовой облой. В том остроге сделаны трои ворота проезжие; на воротех и промеж острогу башень и обламов и торасов нет. Около того острогу к речке Убеди сделан ров. В том остроге поставлены две церкви древеные: церковь во имя Сшествия Сятого Духа. Другая церковь во имя Успения пресвятые Богородицы. Да в том же остроге над рекою Убедью, на островку сделан город с двух сторон от реки до реки Убеди, вал земляной; около того валу сделан частик колье дубовые; межи того валу ворота проезжие, на воротех башня покрыта тесом дубовым; до около того ж валу от реки до реки сделан ров. Да в том же городе над рекою Убедью сделан был панский двор; около того двора сделана осыпь земляная; на осыпи огорожено колотым тыном; окола того тына сделан ров от реки до реки; в том дворе устроены были хоромы панские, и те все хоромы переломаны. Да около земляного города и панского двора сделан отводной острог, огорожено около рву и по реке Убеди по берегу со всех четырех сторон стоячим тыном, бревением дубовым облым. Да на земляном валу у проезжих ворот, пищаль чугунная железная; а зелейного погреба и зелья и свинцу и всяких пушечных запасов нет» [16, с. 819-820].

Судячи з опису 1654 р., складається враження, що місто мало чотиридільну систему оборони. Перша лінія складалася з «острогу» з трьома ворітьми без башт, друга – «город» з валом та ворітьми з баштою покритою тесом, третім укріпленим центром це був замок, що згадується як «панский двор», а четверту лінію складав «отводной острог». Тобто, можна допустити, що перша згадана в описі частина укріплень «острог» це власне укріплення міста, а третя – замок, залишається невизначеним де знаходився згаданий город з баштою. На жаль, ні сучасні топографічні, ні археологічні матеріали не дають змоги локалізувати цю оборонну лінію. Утім, оскільки укріплені лінії перераховуються в певній послідовності (від зовнішніх до внутрішніх) то, можливо, що вона знаходилася між укріпленнями замку та міста. На проекті плану міста Сосниці 1805 р. під шаром проекту нового розпланування окрім відомих ліній фортифікацій Сосниці ХVІІІ ст. помітна ще одна лінія, що нагадує оборонний вал або рів, яка знаходиться якраз перед замком. Розміри цієї ділянки складають близько 140х40 саженів (290х85 м). Вірогідно, що ця лінія вже не існувала у XVIII ст. а на плані відображені лише її залишки (Рис. 3).


Рис. 3. Фрагмент плану Сосниці 1805 р. з нанесеним проектом перепланування.

Окрім міських регулярних укріплень середини XVII ст., поряд з Сосницею знаходилася ще одна оборонна лінія – польовий табір для війська: «Да около слобод того города, на всполье, от реки до реки Убеди, сделан ров для приходу воинских людей» [16, с. 820]. Такі табори зазвичай робили для того, щоб розміщувати польові армії під час стоянок. Оскільки розміщення війська в самому місті завжди було проблематичним – від самого постою до погромів містян солдатами. Тому необхідність у подібних укріпленнях завжди існувала. На жаль, сьогодні його місцезнаходження не локалізовано. Аналогічні укріплення біля міст також існували в середині XVII ст. в Бахмачі, Івангороді та Сиволожі [4, с. 27, 38, 44].

12 січня 1664 р. сосницьку фортецю без бою було здано військам польського короля Яна ІІ Казиміра. На думку Д. Казімірова, незважаючи на досить потужні укріплення, обороняти місто було нікому, оскільки всі сили сосницького полку були передислоковані на оборону Березни [7, с. 122].

На початку XVIIІ ст. укріплення Сосниці зазнали деяких реконструкцій. Із західного напільного боку по центру валу укріплень було збудовано трикутний редан, що дозволяв вести фланговий вогонь уздовж куртини. Cамі ж фортифікації набули більш чітких та прямих форм. В додачу до трьох воріт, що існували у XVIІ ст., у XVIIІ ст. з’являються ще двоє, і загальна кількість їх зростає до п’яти. Вірогідно, в цей же час ліквідовується укріплена лінія, що знаходилась між міськими фортифікаціями та замком.

Згідно з масштабною сіткою плану 1805 р. можна виміряти розміри фортеці. Так, західна куртина мала довжину близько 280 саженів (590 м), північна – 220 саженів (460 м), східна (з урахуванням довжини стін замку) – 290 саженів (610 м), південна – 200 саженів (420 м). Замок, згідно цього плану, мав підовальну форму розмірами 40х75 саженів (85х160 м). Накладка планів кінця XVIIІ – початку ХІХ ст. на сучасну топооснову міста Сосниці дозволили вирахувати площу укріплень другої половини XVIII ст. Укріплення міста займали територію близько 23 га, замок – 1,3 га, «отводной острог» – 0,3 га, «город з баштою» середини XVII ст. – 3 га (Рис. 4).


Рис. 4. Варіант реконструкції оборонних ліній Сосниці станом на другу половину XVII ст. за описом 1654 р., археологічними та картографічними матеріалами (реконструкція автора): 1. місто; 2. «город» з баштою; 3. замок; 4. «отводной отсрог».

У другій половині XVIIІ ст., Сосниця, загалом як і всі фортеці Чернігово-Сіверщини, втрачає своє оборонне значення, укріплення більше не реконструюються та поступово занепадають [5, с. 22-23]. Цю картину доволі яскраво ілюструє опис міста Сосниці 1783 р.: «В сем городе имеется старинное укрепление, состоящее из земляного вала, фигурою продолговатого четвероугольника и при нем малого земляного замка, с пятью для выезда воротами, называемыми менскими, черниговскими, глуховскими, новгородско-северскими и новомлинскими, а здания их вовсе не имеется; укрепление сиеокружается с трех сторон предместьем, разделающимся на семь частей по улицам…» [9, с. 208].

Судячи з плану початку ХІХ ст., у XVIІІ ст. фортеця була поділена на прямокутні квартали вулицями, що вели до міських воріт. Посеред фортеці ближче до північної та південної куртин містилися церкви. Навколо них розташовувалися невеликі площі.

Як вже зазначалося вся міська забудова була прив’язана до планування фортеці та її воріт. Нажаль, нам невідомі розміри Сосниці ХVІ ст. Оскільки у 1527 р. тут згадується 30 дворів, то можна думати, що весь населений пункт вміщувався на території, яка з середини XVIІ ст. стала фортецею. Як вважає П. Кулаковський, Сосниця була заново осаджена лише близько 1635 р., а у 1638 р. вона отримала статус містечка [12, с. 439]. Так само невідомо, про кількісний склад населення в цей час. За даними того ж таки П. Кулаковського у 1638, 1642 та 1643 рр. подимний податок тут платили 65 дворів (близько 330 мешканців враховуючи жінок та дітей) [12, с. 439].

А. Адруг вважає, що планувальна традиція без особливих змін дійшла до XVIІ ст. від давньоруських часів [1, с. 60]. Утім, тут слід бути досить обережним, оскільки планувальна структура завжди залежить від кількості оборонних ліній та систем укріплень, а в Сосниці вони протягом XVIІ–XVIІІ ст. зазнавали значних змін. Точно невідомо, чи існували вали міста з давньоруського часу, як доводять О. Шекун та В. Коваленко, чи були вони насипані лише в XVIІ ст. [10, с. 10].

Місто постійно розросталося протягом другої половини XVIІ ст. Так, за переписом 1654 р. в Сосниці було зафіксовано 293 козаків та 255 міщан (чоловічого населення) [16, с. 819]. Зважаючи, що середньостатистична сім’я в XVIІ ст складалася з 5–6 осіб, то, вірогідно, населення Сосниці в цей час складало близько 2500 мешканців. У 1666 р., коли до міста було введено московський гарнізон на чолі з воєводою, тут було 567 дворів [20, с. 55]. Враховуючи, що у дворі також приживало від 5 до 6 осіб, то населення Сосниці в цей час нараховувалося щонайменше 2500–2600 мешканців. Двори козаків і міщан розміщувалися як на території міської фортеці, так і за оборонними валами. Для прикладу, в цей час в Чернігові, за даними тих же джерел, налічувалося 314 дворів, тобто близько 1500 мешканців [3, с. 73]. Недарма Сосницю місцем проживання у 1676–1677 рр. після зречення булави обрав собі гетьман П. Дорошенко. За цей час він стиг тут збудувати навіть свою садибу [15, с. 57]. Однак де вона саме знаходилася не відомо.

Порівнюючи дані за 1638 р. та 1666 р. можна констатувати, що кількість дворів у місті за 28 років збільшилася у 8,5 разів. Це вказує на те, що чисельно населення Сосниці зростало не за рахунок власних внутрішніх ресурсів, а за рахунок переселенців. Можна звичайно припустити, що дані, які наводяться в документах мають похибки, проте це мало можливо, оскільки переписи велися досить скрупульозно, адже від них залежало збирання податків. За Рум’янцівським описом у 1768 р. в Сосниці налічувалося 694 двори (близько 3400 мешканців) [13, с. 129], а у 1783 р. в місті проживало 3420 мешканці: 1651 чоловіків та 1769 жінок [9, с. 210].

Рис. 2. План міста Сосниці кінця XVIII ст. (прорисовка автора).

Постійний великий приріст населення спричинив зростання площі міської забудови. Загалом, міська забудова була в основному розташована на правому березі в вигині р. Убідь. Судячи з плану Сосниці кінця XVIII ст. майже з усіх сторін місто було оточене водою (Рис. 2). Так, зі сходу протікала р. Убідь, із півдня – р. В’юнка, а на півночі зашилася заводненою стариця. Також з півдня та заходу існували заболочені заплавні луки. Тож Сосниця могла природно розвиватися лише по осі схід-захід. Наприкінці XVIII ст. про Сосницю сказано: «положение имеет при больших дорогах, лежащих из губернского города Чернигова в города Москву и Конотоп, при речке Убеди, с правой стороны течения ея, и по обе стороны речки Вьюнки, на ровном низком месте и частию на возвышенностях» [9, с. 207]. Сучасні підрахунки дозволяють говорити, що площа забудови Сосниці на 1780-ті рр. складала близько 280 га, з яких 28 га займали укріплення. Цікаво, що площа сучасної Сосниці 320 га (Рис. 5).


Рис. 5. Накладка плану Сосниці кінця XVIII ст. на сучасну сітку вулиць.

В описі 1783 р. зазначено, що місто ділилося на сім частин по вулицям: «1-я вьюнищеская, 2-я горская, 3-я гончаровская, 4-я покровская, 5-я заречинская, 6-я залозновская, 7-я воздвиженская» [9, с. 208]. Така вулична система зберігалася до початку ХІХ cт. Також в описі вказується: «Прожекта конфірмованого для перестройки вновь по плану не имеется» [9, с. 208-209]. Такий план з’явився лише на початку ХІХ ст. і в 1830-х рр. планувальна система містечка була повністю змінена, що досить докладно відображено на планах міста Сосниці ХІХ ст.

Церковна топографія містечка також досить цікава, як вже зазначалося навіть на XVI ст., коли в Сосниці нараховувалося всього 30 дворів тут було 2 церкви, нажаль про останні нам більше нічого не відомо, ні назв, ні місцеположення, ні хронології існування. За описом 1654 р. в Сосниці знову згадуються дві церкви Зішестя Святого Духу та Успіння Богородиці. Обидві вони розташовувалися на території фортеці.

Наприкінці XVIII ст. в середині фортеці також знаходилося дві з семи міських церков: «…первая соборная во имя Святые Троицы, с колокольнею каменною; вторая Успения Пресвятыя Богородицы с колокольнею деревянною (в которой по сгорении верхов от громового удара чрезь 27 лет служения не имеется)» [9, с. 208]. Троїцьку муровану церкву збудовано у 1702 р. коштом купця Г. Коренка [1, с. 61]. Ймовірно, що Успенська церква згадана у 1654 р. та 1783 р. одна й та сама, або ж однойменна нова на місці старої. Зі зростанням чисельності населення Сосниці в другій половині XVII–XVIII ст. постала нагальна потреба у будівництві нових парафіяльних храмів, вже не лише на території фортеці, а й міста, оскільки в середині XVII ст. місто вийшло за межі своїх укріплень. На жаль, у нас немає повних даних про сосницькі храми в період з кінця XVII ст. до середини XVIII ст. Такі дані з’являються лише в документах другої половини XVIII ст. Так, в Рум’янцівському описі 1765–1769 рр. зазначено що в Сосниці було 4 церкви: «Вознесения Христова, св. Троицы, Воскресения Христова, святит. Николая» [13, с. 120].

Наприкінці XVIII ст. в Сосниці, окрім двох церков, що містилися на території фортеці, за описом 1783 р., ще існували: «3-я в предместьи в части гончаровской во имя Воскресения Христова; 4-я в части покровський – Покрова Святые Богородицы, 5-я в части воздвиженской во имя Воздвижения животворящего креста; 6-я в части Вьюнской – Вознесения Господня; все оные приходския, 7-я на кладбище святого мученика Филимона; 8-я упраздненнага Рувимо-сосницкаго монастыря Преображення Господня [9, с. 208]. Цікаво, що Спасо-Преображенький храм колишнього монастиря знаходився не в самій Сосниці, а поряд – в с. Спаське, але чомусь потрапив в список міських церков [6, с. 151]. В коментарях до «опису Сосниці 1783 р.» П. Доровольський відмічає, що «…Зябловский насчитывает в Соснице 10 церквей, но подробного перечня их не дает» [9, с. 209]. Також на території міста окрім церковних та військових споруд знаходилися і дерев’яні сараї, амбри, для зберігання різного роду припасів та вина.


На околицях міста ще з середини XVII ст. розташовувалися гути, а на берегу р. Убіді млини, зокрема про це свідчать записи від 1666 р [20, с. 55]. Загалом, гутне виробництво стало одним з головних в Сосниці XVIIІ ст. [17, с. 58-59]. На окраїні міста знаходився й район «гончари». Тобто, в Сосниці, як і в більшості міст доби Гетьманщини, виробничі комплекси були винесені на окраїни, поближче до водоймищ.


У другій половині XVIII ст. сосницька фортеця поступово втрачає свою стратегічну цінність. Ліквідація Гетьманщини, відсунення кордонів Російської імперії на захід та на південь, створили ситуацію в якій потреба в таких сотенних містечках з фортецями як Сосниця відпала. У 1782 р. Сосниця з сотенного містечка Чернігівського полку стає «городом» Сосницького повіту Чернігівського намісництва. Остаточно залишки її укріплень були ліквідовані на початку ХІХ ст. у зв’язку з переплануванням міста. Вже після 1830-х рр. Міська забудова набула регулярних рис, квартали являли собою рівносторонні квадрати та прямокутники (Рис. 6). Загалом вулична структура першої половини ХІХ ст. зберігається в Сосниці й сьогодні.


Рис. 6. План міста Сосниці другої половини ХІХ ст.

Олександр Бондар, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського

1. Адруг А.К. Архітектура Сосниці другої половини XVII – початку XVIIІ ст. / А.К. Адруг // Минуле Сосниці та її околиць. – Чернігів, 1990. – С. 60-62.2. Бойко В.М. Сосниця – європейське місто / В.М. Сосниця, В.М. Пригоровський. – Чернігів, 2010. – 64 с.3. Бондар О. Замки та фортеці Чернігово-Сіверщини в XV – XVIIІ ст. – К., 2015. – 178 с.4. Бондар О. Чернігів: місто і фортеця у XІV–XVIIІ ст. – К., 2014. – 178 с. 5. Галь Б. Міста-фортеці Лівобережної України на зламі ХVIII–ХIХ ст. / Б. Галь // Сіверянський літопис. – 2011. – №5. – С. 17-26.6. Зверинський В.В. Материал для историко-топографического исселедования о православних монастырях Российской империи с библиографическим указателем. Монастыри закрытые до царствования императрицы Екатерины ІІ. – Т.3. –СПб, 1897. – С. 259. 7. Казіміров Д. Мена та Менська округа під час Лівобережного походу Яна-Казимира 1663-1664 рр. // Україна та Польща крізь призму століть. – Ніжин, 2014. – С. 117-125.8. Козубовський Г.А. Київське князівство при Володимирі Ольгеродовичі за памятками нумізматики / Г.А. Козубоський // Старожитності Південної Русі. – Чернігів, 1993. – С. 131-137.9. Карповский Д. Топографическое описание города Сосницы / Д. Карповский // Труды Черниговской губернской Архивной коммисии. Выпуск 4. – Чернигов, 1902. – С. 207-211.10. Коваленко В.П. Літописна Сосниця / В.П. Коваленко, О.В. Шекун // Минуле Сосниці та її околиць. – Чернігів, 1990. – С. 9-18. 11. Кривошея В., Кривошея І. Сосниця козацька. – К., 1999. – 67 с.12. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618-1648) / П. Кулаковський. – К., 2006. – 496 с 13. Лазаревський А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Черниговский полк. – Чернигов, 1866. – 391 с.14. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – К., 1989. – 591 с.——————————————————-

Вперше опубліковано в Збірнику наукових праць “Скарбниця Української Культури”. Випуск 16. Чернігів. 2015 р. с.99-104

Джерело: Сосниччина краєзнавча

Мітки: ,

Залишити відповідь