Помста за Бахмач і Крути: забута перемога біля Березни

16 лютого за старим стилем і 29 лютого 1918 р. за новим, через місяць після Крут, війська більшовицької Росії звільнили Чернігів та Городню та жорстоко поплатилися у бою під м. Березна за убивство українських захисників Бахмача і Крут.
На скрижалях української військової історії, міцно викарбуваний героїзм захисників Бахмача і Крут в 1918 р. які протистояли загарбникам із більшовицької Росії. Проте, незважаючи на героїзм ці бої несуть в собі зерно печалі, смутку і трагедії адже не завершилися перемогою.
На жаль, ми мало знаємо про переможні бої для українців. Один з них, майже через місяць після Крут, відбувся біля м. Березна, що біля Чернігова.
Березна відоме ще з княжих часів, в часи Гетьманщини осередок Березнянської сотні Чернігівського полку, значний торговий центр та місце розташування чи не найбільшої за площею фортеці.
В описуваний період, значні військові сили більшовицької Росії на чолі з лівим есером Михайлом Порядіним, через деякий час після боями під Бахмачем і Крутами зайняли без жодного пострілу Чернігів.
За спогадами Миколи Яніва «Дійсно, скоро Городню заняли рештки московських полків Ростовського й Несвіжського з Гренадирського корпусу. В Чернігові заворушився «совдеп», а кол. московські старшини «піднесли голови». В той же час м. Березне і м. Сєднів заняли рештки московських полків Обшеронського й Пошехонського з 3-го Кавказького корпусу.
В звязку з тим відбулася нарада старшин Коша Українського Вільного Козацтва. Тому що ми не були в силі протиставитись тій московській масі, рішено розпустити вільних козаків напередодні вступу в Чернігів тієї навали. Кожний козак заховує при собі зброю аж до часу, коли знову буде покликаний до служби. Кулеметами й зеніткою заопікується булавний Демченко…
28 лютого Чернігів вже заняли маси Пошехонського і Апшеронського московських полків. Появився наказ, що начальником залоги призначається «товаріщ» Порядін, а комендантом міста інший «товаріщ» Н.».
Проте перебування московської залоги в місті, яка ознаменувалася затриманнями українських старшин та п’яним бешкетом більшовицьких офіцерів, та убивством просвітянина Миколи Лебедя та цивільних чернігівців було нетривалим. Сталося це 16 лютого за старим стилем і 29 лютого за новим.
Але повернемося до героїв!
Коли надійшли відомості, що німецька армія разом з українськими союзниками знову перейшла в наступ, то більшовики не чекаючи бою вирішили залишити Чернігів. До цього спричинилися й дії українських звитяжців-підпильників якими керував підполковник 176-го Переволочинського полку Павло Бондаренко, який прибув аж з–під Риги на підтримку Центральної ради. За його сприяння розвивали свої організації та готувалися до майбутніх боїв штабс-капітан Іван Ремболович у Городні

Роман Бжеський

Роман Бжеський

та колишній начальник міліції І-го міського району Чернігова роман Бжеський, можливо він контактував і з Осипом Твердовським, хорунжим російської імператорської армії, учасником бою під Крутами – організатором антибільшовицького повстання в Ніжині.
Сигналом для початку повстання, стали телеграми про те, що німці та українські союзники розпочали наступ, які перехопили українські підпільники, що працювали на телеграфі. Роман Бжеський в Чернігові, який був членом організації «Братство самостійників», зібрав своїх прихильників та отримав від підполковника Бондаренка 50 рушниць з набоями та динаміт. Потім самостійники через «своїх» телеграфістів використовуючи телеграми з дезінформацією та передаючи під час безпосередніх розмов телефоном фейкові новини викликали серйозні непорозуміння між гомельським та чернігівським воєнкомом окупантів, перервали зв’язок з Річицею (місто біля Гомеля) і надіслали телеграму, що вона зайнята противниками більшовиків. Одночасно завернули резерв московського війська до Любеча (повідомивши неправдиву інформацію, ніби там розпочалося повстання, яке загрожує Гомелю) та до Борзни (для ліквідації банд). Тієї ж ночі, повстанці попсували замки ворожих гармат.
Після таких от військових хитрощів, зранку українські повстанці чисельністю до 30 осіб, залишили Чернігів і попередньо домовившись з ігуменом отаборилися в Домницькому монастирі. Наступного дня вони розігнали радянську міліцію та гарнізон х 40 червоногвардійців. Другого дня, вже традиційно Бжеський провів інформаційну атаку проти більшовиків, запустивши неправдиві новини, що вся Березнянська округа повстала, один відділ рушим на Седнів, інший на Городню. Насправді ж українців у Березне залишилося всього 12, Роман Бжеський відбув до Чернигова, троє козаків вирушили на завдання, решта порозбігалися.
Внаслідок таких от дій більшовиків охопила паніка.
І знову цитуємо Миколу Яніва
— «Одного ранку центр міста був запружений селянськими санками, яких московські війська зігнали, щоб рушити геть з Чернігова в напрямку села Бобровнця – Седнів. Зараз же з’явилися вільні козаки, звільнили заарештованих українських старшин і на неосідланих конях кинулись підганяти москалів. Не дали їм затриматись в м. Седневі і переслідували їх аж до м. Березни. Тут зав’язалась коротка перестрілка, маси москвинів-салдатів Кавказького корпусу подалися далі. Ранених москвичів козаки передали до місцевої лікарні.
Не встигли вільні козаки відпочити, як почули стрілянину і побачили якусь масу, що посувалась із заходу на м. Березне. Виявилось, що це рештки московського Гренадерського корпусу, яких переслідує Сотник Іван Ремболович зі своїми вільними козаками із м. Городні. Сутеніло. Зав’язався бій, але гренадери почали відходити вслід за кавказцями. Одначе їхнє прикриття (ар’єргард) чинив опір. Тоді саме я зустрівся з сотником І. Ремболовичем. Гренадери здійснили пару пострілів з гармати по місту. Одна з них розірвалася біля хати, за якою я стояв, осколком убила під мною коня, а мене контузило так, що я якусь хвилину був непритомний. Коли я очуняв, то прийшов сотник

Загін Вільного козацтва м. Новгород-Сіверський

Ремболович. З’явився місцевий фельдшер, оглянув мене, сказав, що мені вибито багато зубів і ушкоджено ніс, наклав бандаж і відправили до шпиталю. Тоді ж під’їхав з кількома козаками наш сотник Григорій Корейша й зайнявся упорядкуванням сотні. Сотник Ремболович зібравши своїх козаків рушив до м. Городня.
Мене повезли до м. Чернігова до Рівенського шпиталю, що знаходився в місті. Там положили по сусідстві з нашим Кошовим Отаманом. Говорити я не міг. Два лікарі, оглянувши мене знову, забандажували, а ранком оглядав мене д-р Християнів та пожартував, сказавши, що «могло бути гірше».
На цьому місці треба з вдячністю згадати, що Кіш УВК в м. Чернігові за весь час свого існування користався з медичної допомоги спеціяльно утвореної для нього Начальним лікарем Рівенського Військового Шпиталя доктором Християновим амбулаторії. Завідував амбулаторією лікарський помічник Давидович, а медсестрами були вільні козачки Ніна Мандрикина і Валя Устименко».
Про цей бій згадує Іван Ремболович і не зважайте на помилки, спогади писалися вже через декілька десятків році після пережитого, на чужині:
— «Наприкінці січня 1918 року (очевидно помилка, наприкінці лютого 1918 р. – О. Я.) помітили ми якийсь рух у московських частинах, а трохи пізніше ці частини швидко вирушили в напрямі на Чернігів. Цей вимарш був для нас несподіваним. За які три-чотири години по відході москалів ми сформували невеличкий загін, і він під моєю командою вирушив услід за москалями і цілий час їх обстрілював. Під містечком Седневом ми почули бій на його другому боці (з боку Чернігова). Пізніше ми довідалися, що то був відділ поручника Миколи Янова (тепер підполковника армії У.Н.Р.), який напав на москалів. Бриґада Поряґіна взяла напрямок на Березне, але й там знайшов її відділ Янова. Я ж зі своїм загоном після бою під Седневом вернувся до Городні».
Газета «Черниговскимй край» від 6 березня 1918 р. №19 (84). писала: «Еще до ухода большевиков, отдельные организации унесли затворы от большевистских пушек, лишив таким образом большевиков артиллерии. Большевики двинулись на Седнев, но по дороге частью были разоружены и часть обоза отбита. В Седневе они оставили свои автомобили».
І хоча переможний бій під Березним не став тотальним, проте він дуже-дуже розрідив московські частини.
«Через 5-6 днів після цього випадку наша розвідка донесла, що бригада Порядіна знову вертається до Городні, – написав у спогадах Ремболович, – але це була вже не бригада, а тільки рештки від неї. Лише артилерійський дивізіон більш-менш виглядав на військову частину».

За деякий час вони перестали існувати.

До Чернігова московські більшовики так і не повернулися. За декілька днів вибухнуло криваве повстання в Ніжині, яке змело московітів з Ніжинщини: «Українська молодь, — згадував учасник повстання, майбутній хорунжий армії УНР Олексій Батюта, — переважно гімназійна, діти отих буржуїв, проти яких так палко виступала соціалістична Центральна Рада, образ на «український революційний парламент» не тримала. Ба більше, бажала повернення цієї хоча й соціалістичної, та все ж української влади.
Організувавшись і трохи озброївшись, гімназисти здійснили наскок (напад –Ред.) на запільну (тилову – Ред.) частину більшовиків, яка й без цього нападу мала «відступальні настрої». Кілька сальв (залпів – Ред.) лише пришвидшили їхню втечу.
.
Після цього, війська московських більшовиків, втекли з Чернігівшини. Коли в середині березня, німецький офіцер прибув до Чернігова, визволяти чи вступати в бій, ні було з ким. Чернігівці самі помстилися за Героїв Бахмача і Крут.
Олександр ЯСЕНЧУК
Автор карти: Юніс АСКЕРОВ

Література:

Світлана Сергєєва Чернігівщина часів Української Народної Республіки (листопад 1917 р. – квітень 1918 р.) https://cutt.ly/Llvzelh
Олександр Коваленко, Олександр Рахно Чернігівщина в роки Першої світової війни
https://cutt.ly/clvzzon
Роман Бжеський: прелюдія поступу (вістниківській доробок 1924-1934 років)/Упорядники: Володимир бойко, Тамара Демченко, — К.: 2016, — Сс. 123-127
Роман Коваль Іван Ремболович: історичний нарис/ Р. Коваль, — Вінниця, 2012 р.
Микола Янов (Янів) Кіш Українського Вільного Козацтва в Чернігові//Українське козацтво, – 1973. – № 23 ( січень-березень). – С. 15 – 21.; № 24 ( квітень – червень). – С. 28-38.
600 біографій. Генерали, старшини, козаки [Текст] : [довідник] / Олександр Ясенчук. – Мена : Домінант, 2019 р.
Олександр Ясенчук . Чернігів часів Української Революції 1917-1918 рр.: /путівник / – Мена : Домінант, 2018 р.

Мітки: , , , , , , , ,

Залишити відповідь