Початок Чорнобиля. КПРС ігнорувала попередження про можливу аварію

Про ігнорування попереджень про можливу аварію, некомпетентність і нелюдськість комуністичної влади на основі секретних документів Комітету державної безпеки ще у 2011 р. розповів історик Володимир В’ятрович.

Українське законодавство забороняє обмежувати доступ до інформації про стан навколишнього середовища та екологічні катастрофи. В радянські ж часи будь-яка інформація, включно з даними про техногенні чи природні аварії, яка проливала світло на негаразди в «країні розвинутого соціалізму», була таємною. Її ретельно охороняли, навіть, якщо за це довелося платити життям та здоров’ям тисяч громадян.

Всюдисущі «органи» акуратно збирали такі матеріали, обробляли їх і доповідали вищому партійному керівництву країни. Партія, в свою чергу, приймала певні рішення не рахуючись з інтересами «простих смертних» та не ставлячи їх до відома.

Часом рішень просто не приймали, адже якщо про проблему ніхто не знав, то й гострої потреби на неї реагувати не було. Аварія 26 квітня 1986 року в Чорнобилі могла відбутися тільки в такій країні.

Чорнобильська атомна електростанція ім. В.І.Леніна вважалася стратегічним економічним об’єктом СРСР. Тому КДБ наглядало за нею з перших днів спорудження.

«Відповідно з директивами 24 з’їзду КПРС, – читаємо в інформаційному повідомленні чекістів від 19 вересня 1971 року, – в Київській області в Чорнобильському районі поблизу села Копачі споруджується перша в УРСР Чорнобильська АЕС електричною потужністю 2,0 млн кВт».

Далі подається технічна характеристика об’єкта. При цьому спецслужба писала, що повний опис технічних особливостей є тільки у міністерства енергетики СРСР, а відповідне відомство УРСР ними не володіє і не має досвіду експлуатації атомних станцій.

Вже на самому початку звучать застереження:

«Питання відбору, розстановки і навчання будівельно-монтажного і експлуатаційного персоналу Чорнобильської АЕС слід проводити більш ретельно, ніж на звичайних електричних станціях, адже наслідки халатного і зловмисного ставлення персоналу АЕС можуть призвести до важчих і небезпечніших для оточуючих результатів».

Кадебістські звіти про ЧАЕС аж до самої аварії у квітні 1986 рясніють інформацією про недбальство та зловживання у спорудженні та експлуатації станції.

17 серпня 1976 повідомлялося про можливий зрив запланованого на наступний рік відкриття станції через запізнення будівельників. А під час спорудження використовувалися неякісні матеріали.

Ось лише деякі витяги з повідомлення про технічні порушення:

«гамма-просвічуванням на трубах були виявлені раковини і тріщини, в результаті труби виявилися непридатними для експлуатації і мали бути відправленні заводу для усунення браку в заводських умовах… Всі труби з порушенням правил після ремонту на АЕС прийняті під монтаж…

Бучанський цегляний завод (Київська область) систематично постачає будівництву АЕС низької якості облицювальну плитку та цеглу (45 одиниць міцності проти норми 75)…

В квітні 1976 в результаті порушення технології бетонування баку для рідких радіоактивних відходів ємкістю 5000 кубічних метрів через халатність прораба сталеве облицювання бака було деформоване. В результаті при введенні в експлуатацію бака через тріщини на облицюванні міг відбутися витік радіоактивних відходів і забруднення навколишнього середовища».

Ситуація не змінилася і через кілька років, коли почав працювати перший реактор станції.

17 січня 1979 року «згідно з отриманими оперативними даними на окремих дільницях будови другого блоку Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проектів і порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків».

А вже за місяць, 19 лютого, відбулася аварійна зупинка першого енергоблоку АЕC.

Значний радіоактивний витік на території станції стався 20 квітня 1981 року: «Службою радіаційної безпеки ЧАЕС, – інформують партію чекісти, – визначено зону площею 180 кв.м. з рівнем радіації, який досягав 20 мікрорентген в секунду при нормі в 0,8 мікрорентген».

Того ж року КДБ звітував про те, що «за період експлуатації 1977–1981 на атомній електростанції відбулося 29 аварійних зупинок, з них 8 – з вини обслуговуючого персоналу».

На початку 1982 навчального року, 9 вересня, сталася аварія на першому енергоблоці АЕС, про що в той самий день керівництво КДБ УРСР отримало звіт свого київського підрозділу. Спочатку розраховували, що для ліквідації наслідків аварії знадобиться 5 днів.

Проте масштаби виявилися значно більшими, ніж їх хотіли представити чиновники. В повідомленні, яке керівник КДБ УРСР С. Муха надіслав керівництву партії 13 вересня, мова вже йшла про необхідних 10 днів робіт.

Створена для з’ясування обставин та результатів інциденту комісія працювала з 18 до 28 жовтня – через півтора місяці після «п’яти днів, необхідних для ліквідації наслідків»!

Члени комісії констатували: «В районі села Чистогалівка, розташованого в Пд-Пд-Зх напрямку на відстані 5 кілометрів від АЕС, на ґрунті реєструються так звані «гарячі» частинки розміром 10÷20 мікрон, активність, яких коливається від 10-7÷10-9 кюрі, що перевищує допустимі норми в сотні разів».

Саме ці «гарячі» частинки є найнебезпечнішими для людей, – зазначали експерти, – і потрапивши в організм можуть призвести «до серйозних ускладнень включно з летальним результатом через «пропалювання» тканин організму».

Очевидно, повідомляти про таку небезпеку довколишнім мешканцям було заборонено.

Незважаючи на важкі наслідки аварії, 5 листопада очільник КГБ поспішив заспокоїти Володимира Щербицького: «Обстановка в оперативному плані на АЕС і околицях нормальна. Фактів поширення панічних чуток не відзначається».

З цього чітко видно, що головне завдання полягало в блокуванні «панічних чуток», а не в попередженні громадян про небезпеку. Люди можуть вмирати – аби тихо.

«Ще у передаварійний період, – писав у своїх спогадах співробітник КГБ Юрій Петров, – оперативним шляхом було здобуто попереджувальну інформацію щодо численних фактів неякісного виконання будівельно-монтажних робіт, постачання бракованого устаткування, порушення принципів технологічної дисципліни та правил радіаційної й пожежної безпеки.

Лише у 1983–1985 рр. сталося 5 аварій і 63 відмови основного обладнання, що супроводжувалися значними матеріальними збитками. Тривожна інформація негайно доповідалася у вищі республіканські партійно-урядові інстанції. Однак належно реагували далеко не завжди.

Більше того, коли за матеріалами Прип’ятського міськвідділу КДБ була представлена інформація до ЦК Компартії України, котра свідчила про витік радіаційних речовин з ЧАЕС, вона була кваліфікована як дезінформація, а низка співробітників КГБ отримала стягнення по службі».

Тріщини в перекриттях третього і четвертого блоків були зафіксовані КГБ ще 17 березня 1984 року. Перший з блоків на той час працював трохи більше двох років, другий – лише вступав в експлуатацію. Але доробляти його не було часу – згодом кагебісти писали про поспіх з дотерміновим запуском реактора до чергового з’їзду партії.

В жовтні того ж року співробітники спецслужби підготували спеціальний аналіз роботи всіх чотирьох енергоблоків.

«В процесі проведення контррозвідувальних заходів нами було проведено аналіз надійності роботи енергоблоків ЧАЕС. В результаті вивчення встановлено, що перший і другий енергоблоки ЧАЕС менш надійні в плані безпеки навколишнього середовища…

Третій, четвертий і наступні блоки ЧАЕС (на той момент тільки споруджувалися – В.В.) конструктивно виконані більш надійно… Поруч з тим, за даними спеціалістів, ці блоки не гарантують надійної і безпечної роботи, оскільки випробування їх в екстремальних умовах не проводилися».

26 квітня 1986 працівники ЧАЕС провели випробовування на четвертому енергоблоці, яке обірвалося вибухом – за даними чекістських звітів – о 1:25.

Джерело: ТСН

Володимир В’ятрович

Історик. Голова Українського інституту національної пам’яті

Мітки: , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь