Остання битва епохи вітрил

(маловідоме бачення «слави» російського флоту).

О. Боголюбов. «Синопська битва 18 листопада 1853 року»

Переглядаючи якось книжки в бібліотеці, я випадково розгорнув том творів К.Маркса та Ф.Енгельса на тому місці, де останній описує перебіг Синопської битви. Мене дуже зацікавило, що ж пише про неї сучасник, колишній військовий, майбутній теоретик світового комунізму. Але як же я був здивований, після прочитання. Мій стереотип цієї битви, який, як виявилося, до того спирався на баченні світової історії через призму російського історичного ура-патріотизму, перевернувся з ніг на голову. Проте відбулося навпаки – він став на ноги! Тож своїми думками з цього відкриття я вирішив поділитися і з українською громадськістю.

Але в реалізації цього прагнення я наштовхнувся на нове відкриття!

Ряд українських видань, називати які не буду з етичних міркувань, куди я надсилав свій матеріал, відмовляли в його друкуванні, посилаючись на різні причини: від небажання конфронтації з російською стороною до відвертого обурення щодо висвітлення турецької сторони як «невинних ягнят».

* * *

Так розпочинався мій матеріал про Синопську битву в газеті «Сіверщина» за 17 жовтня 2003 р.

І ось минуло чотирнадцять років, і на ноги стали не лише мої уявлення про одну з військових кампаній за участі Росії, а й багато інших уявлень про події історії, в яких була замішана ця держава. Стало зрозуміло, що всі історичні тлумачення, які йдуть з боку Москва-ріки – є нічим іншим, як безсоромною і відвертою брехнею. Як москалі зараз брешуть про «їхтамнєтів» в Криму та розп’ятих хлопчиків на Донбасі – так само вони брехали і раніше про всі події, до яких була причетна їх країна. І це стосується не лише питань світової історії, а й нашої локальної: УПА, ОУН, Бандера і таке інше.

Але в наш час я зробив ще два відкриття!

Перше. Вже третій рік Москва намагається знищити Україну, вже третій рік гинуть на сході України наші солдати, захищаючі нашу країну. Вже третій рік Росія бреше всьому світові про цю війну, що є очевидним і незаперечним. Але й надалі в Україні є люди, які продовжують дивиться на світ через російське скельцє, і надалі в усьому вихваляють Росію. Тож цей матеріал не лише не втратив актуальності, а навпаки – отримав більшу.

Друге. Як виявилося, поведінка російських солдатів, через більш як сто шістдесят років, не змінилася. Вони й надалі є жорстокими та немилосердними.  Чому сьогодні безліч підтверджень на Східному фронті. Єдине, що зараз вони ще й підступні.

* * *

Синопська битва була одним з перших збройних зіткнень в Кримській війні, черговій кривавій бійці двох давніх суперників  за геополітичний простір – Російської імперії та Оттоманської Порти. Вона ще відома, як остання битва вітрильного флоту.

За російсько-радянською історіографією це – «крупная морская победа». Командувач загоном російських кораблів біля кавказьких берегів контр-адмірала П.Вукотич гучно заявляв, що ескадра на чолі з віце-адміралом Нахімовим П.С. 30 листопада 1853 р. у Синопській бухті «блистательно истребила неприятельскую Синопскую эскадру, великую грозу всего Кавказа» і полонила її командувача Осман-пашу. У ході цієї битви завдяки «высокому уровню флотоводческого искусства Нахимова и умелому руководству боевыми действиями командиров кораблей» меншими силами було розбито чисельно переважаючого супротивника, тобто ця «блистательная победа… показала высокие боевые качества матросов и офицеров русского военного флота» і стала своєрідним відгомоном Саламінської битви епохи Перських війн у нові часи.

Російсько-радянська історіографія подає таке співвідношення російсько-турецьких сил у Синопській битві: Осман-паша – 7 фрегатів, 3 корвети, 2 пароплавофрегати, 2 бриги, 2 воєнних транспорти (загалом 16 кораблів, 510 гармат); П.Нахімов (після прибуття з допомогою контр-адмірала Новосильського Ф.М.) – 6 лінійних кораблів, 2 фрегати (загалом 8 кораблів, 720 гармат, у тому числі 76 бомбових, що стріляють розривними снарядами).

Глянеш на ці цифри і відразу виникають деякі роздуми та запитання.

Перше. Кількість великих бойових кораблів в обох ескадрах була майже однакова: 9 – у турецькій, 8 – у російській. У турецькій ескадрі пораховано навіть транспорти, у той час як у російській були відсутні малі та допоміжні судна. Це видається дуже сумнівним, бо російська ескадра прийшла не за прямим призначенням до Синопа. Вона натрапила на турецькі кораблі випадково у ході крейсерування по Чорному морю. Невже його не забезпечувати допоміжні судна?

Друге. На боці П.Нахімова була явна перевага в засобах ведення бою. Майже на одну третину, навіть якщо до 510 корабельних гармат турків додати ще 38 гармат берегових батарей. То про яке флотоводське мистецтво йдеться? І чого ж варта у такому разі була, якщо це дійсно було так, перевага турків у плавзасобах?

Розібратися ж з усім цим можна за допомогою одного досить доступного, але, як це не дивно, маловідомого джерела, яке повністю невілює російсько-радянську бравуру відносно подій осені 1853 р. Трохи більше як за місяць по Синопській трагедії Османської імперії, 9 січня 1854 р., газета «New-York Daily Tribune» вийшла з передовицею «Перебіг Турецької війни», автором якої був Ф.Енгельс.[1] Він трохи з іншого боку, ніж самовихваляючий російський ура-патріотизм, висвітлює цю подію і в його статті можна знайти відповіді на вищевказані запитання.

Кількісна оцінка турецьких сил Ф.Енгельсом аналогічна вищенаведеним цифрам, так само він підкреслює перевагу росіян в артилерії. А от до російських сил він додає ще кілька пароплавів та малих суден, також на чотири кораблі більше в нього і фрегатів. Таку ситуацію упорядники зібрання творів К.Маркса і Ф.Енгельса пояснюють тим, що останній писав свій матеріал на підставі англомовних періодичних видань, які упереджено оцінювали події. Така заява знов-таки викликає лише нерозуміння та здивування. Річ у тім, що Ф.Енгельс починає свою статтю з наступних слів: «Після довгої затримки ми отримали, нарешті, офіційні документи про обидві перемоги (Сином та Ахалцихе – авт.), якими так голосно вихваляється Росія і за які вона була так щедро винагороджена… Документи ці – російські офіційні донесення…». Так до чого ж тут англомовні видання?

Палаш Осман-Паші, переданий ним після Синопської битви П. С. Нахімову

Проте навіть якщо Ф.Енгельс і помилявся стосовно чисельності російської ескадри, це, зрештою, не має ніякого значення. Бо на її боці була незаперечна перевага в артилерії як за кількістю, так і за якістю. Це останнє перетворило Синопську битву на звичайний розстріл турків сильнішим супротивником. Це була кривава лазня для османів. Росіяни розстрілювали не лише ті кораблі, які вели вогонь, а й навіть ті, що пошкоджені та палаючі виходили з бою.  Таким чином не залишаючи жодного шансу їхнім екіпажам для порятунку. Тому стократна перевага кількості жертв з боку турків (3 тисячі вбитих та поранених і 200 полонених) над росіянами (37 убитих та 235 поранених) є свідченням не військового вміння та професіоналізму росіян, а свідченням їхньої жорстокості та немилосердя. Вогнева перевага на боці росіян спричинила не лише повне знищення турецьких кораблів, а й перетворення на руїни самого міста Синопу. Останнє, на думку Ф.Енгельса, певною мірою говорить про влучність російських канонірів. Сама ж дуель ворогуючих сторін, які перебували на якірних стоянках, за його словами, скоріше нагадувала артилерійську перестрілку на суходолі. До цього можна додати ще й той факт, що незважаючи на значну перевагу в артилерії, росіянам знадобилося аж чотири з половиною години, щоб подолати спротив турків. Тож ні про яке флотоводське мистецтво, яке пов’язане з маневром, тактичним діями, обходами та проривами, у такій ситуації не могло бути й мови.

Результат пошуку зображень за запитом "Синопська битва"

І. К. Айвазовський. Ніч після Сінопського бою.

Окрім того своєю перемогою росіяни були зобов’язані і політичним перипетіям, які в той час спрацювали на їх користь. Ось як оцінює це Ф.Енгельс: «Втратою значної частини своїх морських сил… Туреччина зобов’язана повністю «добрим послугам» західної дипломатії, яка перешкодила виходу турецького флоту для захисту або супроводження додому синопської ескадри. Подібним чином росіяни зобов’язані таємній інформації тим, що вони опинилися у змозі нанести удар з такою впевненістю та безпечністю». На користь цих слів свідчать незрозуміла бездіяльність Осман-паші та зухвале блокування трьома лінійними кораблями П.Нахімова турецьких сил у ході зав’язки битви під час очікування допомоги з 24 по 30 листопада.

Наостанок Ф.Енгельс подає наступну оцінку битви: «Перемога при Синопі не додає слави росіянам. У той же час турки билися з майже нечуваною хоробрістю, жоден корабель не опустив прапора протягом усього бою».

Так хто ж є героєм зіткнення біля Синопа?

Напевно, це той, хто вступив у бій з переважаючим його супротивником і мужньо, до останнього, бився з ним, гордо тримаючи при цього над головою свій прапор.

А такою стороною були аж ніяк не росіяни, а – турки.

Олександр Ляшев

[1] К.Маркс и Ф.Енгельс Сочинения. – М., 1957. – Т.9 – С.569.

Мітки: , , , , ,

Залишити відповідь