Московія проти ВКЛ та Речі Посполитої: деякі аспекти гібридної війни

Питання ідентичності, та запитання а як же нам могли «брати вставити ніж у спину» хвилювало мешканців східноєвропейських країн під час спілкування з московітами віддавна.

І тут розуміння ситуації відрізнялося. Частина православних освічених кіл Речі Посполитої та Великого князівства Литовського вважали жителів московського царства своїми «однокровними та одновірними братами». Так, наприкінці 16 ст. Львівське православне Братство звернулося до царя Московського з проханням про допомогу. Пізніше, наприклад митрополит П. Могила також звертався до московітів з проханням надати ресурси для облаштування церкви «вашого пращура св. князя Володимира». Проте, що у Московії відбулася зміна династії, Романови не воліли поширюватися.

Таким чином Московія надавала допомогу православним підтримуючи їх міфи про одновірність та етнічну спорідненість. І звичайно ж вона мала від цього зиск, застосовуючи це для пропаганди та впливу на політику Речі Посполитої через «агентів впливу». Наприклад під час смоленської війни московський цар намагався вплинути на козаків, щоб похитнути їхню вірність польському королю. Або інший приклад московська пропаганда повсякчас нагадувала у посланнях як до еліти східноєвропейських земель так і Зх. Європи про релігійні, антидемократичні утиски «православних» з боку уніатів та католиків у Речі Посполитій. Такий собі телеканал Russia Today середньовіччя. І що ж частина «корисних ідіотів» піддавалися під цей обман. Вони виходили з того, що московити живуть по законах Зх. Європи і відповідно мають тіж поняття. і якщо з православними термінами все було-більш менш зхрозуміло, окрім того, що до охрещених у церкваз майбутньої України та Білорусії ставилися з підозрою, то наприклад поняття “братство”, “нація, народ” були для московитів малозрозумілі.
Так для московитів “Нація, народ” це було просто зібрання різних люденй, холопів його царської Величності.

Тай у самій Московії все було навпаки.
1620 року собор у Москві за ініціативою патріарха Філарета (Романова) засудив митрополита Іону за те, що він дозволив миропомазати двох поляків-католиків та видав пастирський лист під назвою «Указ о белорусцех» (в ті часи білорусами називали православних жителів України та Білолрусії,себто не-Московії). Згідно цього указу «белорусцев» — замежних русинів, слід вважати не тільки представниками іншої нації, а й навіть недоправославними і їх слід по прибуттю до Московії відразу ж перехрещувати. Хто цього не зробить буде покараний.

Проте, щоб у Москві був костел не могло бути й мови, протестантську кірху незабаром закрили.
Німецький мандрівник Олеарій залишив свідчення, що московити кликали мсвящеників для пере освячення ізб після того, як там ночували неправославні.

Тобто московська еліте на кшталт комуністичних лідерів, намагалася впливати на захід7ні країни використовуючи демократичні інститути, натомість зберігаючи своїх громадян від «отруйного впливу Заходу».

Проте не все так печально.

Великі Луки, Крапівна й Дніпро
Повні боярської крові й трупів стрільців, мусять засвідчити
Що ні до кого він не мав пошани заради одновірства
Вони не могли відстрочити Марсових подарунків, простягнутих його рукою
Він вважав ворогів Батьківщини ворогами Бога
Він вшановував хрест, тримався віри і порогів Божої церкви;
Не для віри, а для миру, для кордонів Батьківщини
Він із задоволенням перевернув би Московські землі.

Такий польськомовний вірш написав у 1625 році на смерть князя Богдана Огінського фундатора Віленського православного братства один із викладачів православного колегіума. Богдан Огінський був нащадком св.. кн. Михаїла Чернігівського, займав значні посади у Великому князівстві Литовському, під час антимосковської кампанії 1608 року був гусарським ротмістром, палким оборонцем православної віри у ВКЛ.
Так ситуація розгорталася на початку 17 ст. Проте до середини все змінилося.

Мітки: , ,

Залишити відповідь