Могила Миколи Лебедя

«…З городської думи на зустріч винесли навіть старі міські корогви… На могилі були прощальні промови, в яких громадяни висловлювали свій сум та обурення з приводу наглої і передчасної смерті товариша Миколи Лебедя».

Чернігівська Земська Газета. – 1918 р. – 16 февраля. – Стор. 3.

Довгі роки, ми не знали правди яку комуністична окупаційна влада ретельно ховала, нам показували М. Щорса, В. Примакова та інших, як справжніх героїв Чернігівщини, але дані антиукраїнські міфи знищують історію про визвольний рух України. Я вирішив дослідити ту частину нашої історії, яка не висвітлювалась у радянській історіографії.

Минуло майже 100 років від початку Жовтневої революції, яка змінила долю України не в найкращий бік. Цим дослідженням, ми б хотіли би звернути увагу на життя та загибель першої жертви більшовицької агресії студента М. Лебідя, уродженця Чернігівщини.

Микола Лебідь народився 4 грудня 1899 року у (м. Веркиевка Ніжинського повіту Чернігівської губернії в сім’ї вчителя земської школи — Дмитра Климентійовича, оповідає грунтовне дослідження Тамари Андрійчук «Родина Лебедів у національно-культурному житті Чернігова на початку XIX ст..»//Шрагівські читання, вип. І, — 2011 р.

Та родина Лебедів залишила м. Веркиевку наприкінці 1899 р., одразу після хрещення молодшого сина, Миколи. У метричній книзі Вознесенської церкви зазначено: «У козака м. Веркиевка Нежинского уезда Дмитрия Климентеева Лебедя и законной жены его Наталии Васильевой 4 декабря, а 12 декабря крещон сын».

У 1900 р. подружжя з малими дітьми переїхало до Чернігова, де батько отримав одноповерховий будинок, працюючи чиновником царських часів. Про атмосферу в сім’ї, ми можемо дізнатися з даних протоколу допиту НКВД Ананія Лебідя, старшого сина Дмитра Климентійовича: «Батько мій належав до тих українофілів, котрі вірили тільки в український рух, у Жовтневій революції він вбачав крах українського руху. Його політичні погляди завжди визначало українство.

Герої Бахмача та Крут.

Питання: В якій політичний атмосфері ви виховувались?
Відповідь: В моїй сім’ї завжди панувала українська розмовна мова ,наша сім’я добре спілкувалась з родиною Коцюбинських, саме Коцюбинський багато вклав у нашу атмосферу».
Батько Миколи Лебедя був діяльним патріотом організатором товариства «Просвіта» та видавництва «Сіверська Думка».

Можливо саме таке виховання і стало поштовхом для вибору подальшої долі гімназиста, члена “Просвіти” Миколи Лебідя, який ж одразу вступив до ‘Української партії соціалістів-революціонерів’.

30 січня 1918 року, у віці 18 років, його спіткала загадкова смерть.

Місцева преса писала: «В ночь на 30 января 1918 года был задеожан большевиками на одной из улиц Чернигова воспитанник старшего класса местной гимназии Николай Лебедь, сын служащего в губернском акцизном управлении. Задержанного Лебедя нашли на улице в бессознательном состоянии с простреленною головою».
Запис у метричній книзі Возесенской церкви м. Чернігова підтверджує дану інформацію: «8 февраля 1918 г. умер, 10 похоронен козака м. Веркиевка Нежинского уезда Дмитрия Климентиева Лебедя, сын Николай 18 лет. Причина смерти: от гнойного воспаления мозга после огнестрельного ранения. Погребение совершили: Ректор Духовной семинарии Архимандрит Николай и другие священнослужители на общем кладбище».

Через це побутує дві версії його загибелі. За першою, він брав участь у бою під Крутами. За другою став першою жертвою «червоного терору» в Чернігові.

Щодо першої версії, то існують дані про те, що з Чернігова на захист Бахмача від більшовиків направився загін Вільного козацтва у складі 75 багнетів на чолі з штабс-капітаном Корейшою Г. та поручиком М. Яновим. Інший загін вільних козаків, такої ж кількості, на чолі зі штабс-капітаном Борзяківським, залишився для охорони Чернігова. Пізніше, цей загін козаків, брав участь у бою під Крутами і є ймовірність що Микола Лебідь отримав поранення саме там і після цього, побратими привезли його до Чернігова, де він і помер.

За іншим здогадом, Микола Лебідь 30 січня 1918 року був затриманий більшовиками, згодом його знайшли на вулиці без свідомості та з вогнепальним пораненням голови. Травма виявилася несумісною із життям і 8 лютого 1918 року він помер на руках у своєї матері.

Чи не про нього оповідає публікація Івана Курач (псевдонім Іван Чигирина у часописі «Українське полісся» за 6 листопада 1941 р., Згідно цієї публікації більшовики в часи революційних подій убили хлопця, який підіймав жовто-блакитний прапор на Валу.

Найбільш йомвірною, є певно перша версія, адже більшовицький режим у Чернігові був, як не дивно нежорстоким, навіть зберігался паралельно структура міської самооборони “Вільного козацтва”. (Володимир Бойко Перше пришестя: встановлення більшовицької влади в Чернігові//Чернігівщина incognita,– Чернігів, 2004, р.–С. 93-102).

Звичайно про жорстокість ми можемо говорити досить умовно: повальний алкоголізм з відповідними наслідками-грабунками, реквізиціями і навіть стрільбою з гармати замоскворецьких червоних гвардійців присутній був, проте цілеспрямованого червоного терору не було. Причиною цього було відсутність бажання проливати кров у чернігівських більшовиків, які повсякчас вступали в суперечки зі своїми російськими колегами, які якраз бажали радикальних кроків.

Незважаючи на всі розбіжності у варіантах, можна сказати лише те, що Микола Лебідь загинув від більшовиків чи їхніх прибічників 30 січня 1918 року, бо саме в той день рідні прийшли до комісаріату з проханням розслідувати вбивство, але керівництво лише виразили своє співчуття і почали доводити їхню непричетність, а на гвіздку в кабінеті висіла шапка вбитого.

Ця смерть сколихнула все місто, похорон Лебедя набув широкого розголосу серед населення.
Смерть юнака зачепила за живе навіть тих людей, які були далеко від політики.

Українська Революція на Чернігівщині 1917-1920 рр. у листівках

Поховали його з усіма почестями як справжнього героя. На могилі були прощальні промови, в яких громадяни висловлювали свій сум та обурення з приводу наглої передчасної смерті. За свідченням преси “на похороні народу було багато, особливо шкільної молоді”. Представнику ради “не дали можливості говорити”, з міської думи на честь героя навіть винесли «старі корогви», було чимало вінків. Фактично, то була перша антибільшовицька маніфестація в місті.

На надгробку було викарбувано напис: «Щирому сину України».

Доля цієї людини склалась трагічно як для всіх національно свідомих людей XXст.

Першим увагу на цю могилу звернув Анатолій Шацький, який 10 квітня 1991 року звернувся до керівництва демократичних організацій та партій з пропозицією впорядкувати могилу М. Лебедя та матері і сестри Михайла Коцюбинського.

Ініціатива була підтримана і 20 квітня 1991 року відбувся перший альтернативний суботник під час якого було впорядковано вищезазначені поховання. Валерій Сарана, Лариса Куровська, Володимир Кузьменко далеко не всі хто взяв у ньому участь. Пізніше до надгробку прикріпили тризуб, впорядкували могилу, посадили квіти.

У середині 2000-х років, чернігівсь націоналісти з ГО “Тризуб” ім. С. Бандери, УНА-УНСО, КУН впорядкували могилу Героя.

Сергій КОСТЕНКО, Олександр ЯСЕНЧУК, публікацію підготовлено в рамках проекту «Чернігів – місто УНР», який реалізує БФ «ЗАХИСТИМО УКРАЇНУ!» за сприяння Чернігівської міської ради, Фундації “Вільні Люди”, Сіверського інституту регіональних досліджень та Історичного клубу “Холодний Яр”.

Мітки: , , , , , , , , ,

Залишити відповідь