Могила хорунжого Василя Бридкого

Знайшли могилу хорунжогоНа сьогоднішній день великою проблемою для більшості сіл України є відсутність паспортизації цвинтарів. В майбутньому це може призвести до зникнення поховань, а в подальшому і взагалі використанню цих земель під поля і ферми. Їх можна буде переорати і засіяти. І в цьому випадку можна сподіватися тільки на добросовісність сільських голів, що вони не передадуть землі в фермерські господарства, адже документів про підтвердження, що на цій землі цвинтар немає. Це може мати страшні наслідки. Я вирішив зайнятися цим питанням у своєму рідному селі, в якому я народився і виріс, в Голінці. Голінка нараховує 16 цвинтарів. На них поховані і перші жителі села, і козаки, і солдати Першої і Другої Світових Воєн, як з одного, так і з іншого боку, і селяни, і жертви голодоморів, і священики. Але з 16 цвинтарів, 3 не є дійсними і більшість жителів навіть не знають про них. Про те, що там цвинтар, можна дізнатися тільки у стареньких людей, які живуть в Голінці від народження і бачили на них ще старі дерев’яні хрести, які люди були змушені використовувати як дрова під час голодомору 1946-1947 років. Зараз ці цвинтарі можуть заорати і засіяти, і нічого з цим зробити не можна, тому що ніяких документів, що підтверджують поховання, не існує.

В процесі перепису поховань, я звернувся до Українського Інституту Національної Пам’яті, з проханням перевірити деяких людей, похованих в Голінці. Цим особисто займався Павло Подобєд, співробітник УІНП і він знайшов багато цікавого про голінців. Але ще він повідомив, що в Бахмацькому районі, а саме в с. Бахмач 2, повинна зберегтися могила хорунжого Армії УНР Бри́дкого Василя Хомовича. Мене це дуже зацікавило, адже це може бути перша могила офіцера Армії УНР, яка збереглась на Лівобережній Україні. Я отримав всю наявну інформацію, яка є в УІНП, зателефонував в сільраду Бахмач 2, попросив подивитися в їх архівах про Василя Хомовича і поїхав в Бахмач.

Нас радо зустріли, пригостили чаєм і почали ритися в архіві. Нам пощастило, в архіві були відомості про нього, про його сім’ю, про те за якою адресою він проживав, але розчаровувала інформація, що його хата була продана в 1965 році після смерті дружини, а подальша його доля була невідома. Так як 1965 рік був не так давно і були сподівання, що сусіди згадають про нього, поїхали за адресою, де він проживав. Нажаль, хата не збереглася, але жителі вулиці відразу згадали про нього, показали де була його хата, там зараз вигін, але ніхто не знав, що він воював в Армії УНР і мав офіцерське звання. Вони розповіли, що після смерті дружини Василь виїхав в м. Бахмач, до своєї дочки. Одна жінка, десь 1930-х років народження, знала його дочку, з якою вони були майже ровесниками і повідомила, що вона знає, де та живе. Адреси не пам’ятала, але з допомогою сусідів змогла розповісти, як до неї доїхати. Слід сказати, що Василь Хомович одружився в 1930 році на дівчині Оксані, якій в момент одруження було 25 років, а йому 45 (1885 року народження). Це був другий шлюб, від якого мав 3 дітей, двох дочок і сина. Про перший шлюб нічого дізнатися не змогли.

Попрощалися з сусідами і поїхали на пошуки дочки, відчуваючи, що першу могилу офіцера Армії УНР на Лівобережній Україні буде знайдено. Дочка Ганна Василівна була вдома. Коли дізналася, що ми цікавимося її батьком, дуже зраділа, багато розповідала про нього, що допомогло в розширенні його біографії, показала фотографії. І вона теж не знала, що батько був офіцером Армії УНР. Приховуючи це, він захищав свою сім’ю від переслідування. Ганна Василівна погодилася показати, де похований батько. Його могила нічим не виділяється. Стоїть звичайний білий металевий хрест з інформацією про роки життя. Люди проходять повз його могилу і навіть не здогадуються, що тут лежить Герой.

img 20160406 132507


Коротка біографічна довідка:

Бридкий Василь Хомович (28.01.1885, с. Бахмач №2 – 04.06.1967) – хорунжий Армії УНР.

Освіта середня – закінчив 3 класи сільської школи (1897). У 1903 році закінчив Київську сільськогосподарську агрономічну школу, по закінченню якої здобув фах агронома).

У 1907 р. покликаний на службу до 65-го піхотного Московського полку РІА, служив фельдфебелем немуштрової служби. Демобілізований у 1909 р. У січні 1916 р. мобілізований до РІА. Учасник Першої світової війни. В боях з німцями поранений 4 рази і 1 раз контужений. Демобілізований у грудні 1917 р.

У грудні 1918 р. зголосився до 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії на посаду писаря. Згодом був назначений каптенармусом дивізії. У березні 1919 р. скерований до Шепетівки для одержання дивізійної амуніції, де потрапив до польського полону. Інтернований у таборі військовополонених в м. Познань, Польща. У грудні 1919 р. втік з табору і дістався рідного повіту, де, за численними свідченнями односельців, вступив до повстанського республіканського загону Дорошенка.

Заарештований 11 травня 1920 р. За постановою особливого відділу ВЧК при Реввійськраді 12-ї Армії від 12 червня 1920 р. «за участь у підпільній петлюрівській організації ув’язнений у концтаборі до завершення громадянської війни». Місяць перебував у концтаборі в м. Орел, після чого був примусово зарахований до РСЧА та відправлений до 1-го Продбатальону у м. Вороніж, служив командиром взводу і діловодом. Під час збору продподатку (примусового вилучення продуктів харчування) у с. Анна Воронезької губ. був поранений в ногу місцевим селянином. Згодом переведений на службу до Наркомзему м. Ростова-на-Дону, а потім до Конотопу, де був призначений керівником трьох колгоспів на села: Митченки, Попівка, Бахмач-2.

Вдруге заарештований 28 вересня 1937 р. У постанові Бахмацького РО НКВД УРСР від 12 жовтня 1937 р. зазначено: «Среди населения проводит к-р агитацию, устраивает у себя сборища, где распивает контрреволюционные националистические песни «ще не вмерла Украина».

За постановою «трійки» при УНКВД по Чернігівській області від 13 листопада 1937 р. «за проведення антирадянської агітації» ув’язнений на 10 років до виправного трудового табору у м. Углич Ярославської обл. У таборі працював на лісоповалі.

На підставі недоведення антибільшовицької агітації у 1930-х роках, та спираючись на постанову ЦИК від 2 листопада 1927 р. про реабілітацію (за службу в Армії УНР) Бридкий В.Х. був реабілітований 10 вересня 1960 р. – за рішенням Чернігівського обласного суду. 27 грудня 1991 р. – за рішенням прокуратури (посмертно).

Помер та похований у місті Бахмачі на міському кладовищі.

Мітки: , ,

Залишити відповідь