Міст через р. Десну. Місце оборонних боїв армії УНР 12 січня 1919 року

«Головною вулицею, в бік Київського шляху, в повному порядку зі співами відходила невелика частина — яких 60-70 козаків при одному кулеметі. На чолі цієї частини їхав верхи на коні її командир сотник Сергій Сидоренко. Ми пішли за цією частиною.
Біля мосту через Десну стояли дві гармати з обрубаними посторонками: видно було, що ті, що покинули гармати, не мали часу випрягати коней, хоч у цьому місці ворога ще не було. На другому боці Десни ми побачили до 3000 війська без жадної команди…
Через півгодини по нашому приході за міст прийшов ґуберніяльний комендант Чернигівщини полковник Потап Бондаренко, що обняв був головне командування. Почалося формування частин тут же на шляху. На годину 11 рано все було більш-менш упорядковано. Полковник Бондаренко зробив нараду, і на ній було вирішено: відійти до Козельця (70 верстов від Чернигова) й переформуватися; дістати з Київа зброї та амуніції) більшість людей була без рушниць) і тоді розпочати наступ на Чернигів. О год. 12 почали відходити. Аванґард становив сотник Сидоренко зі своїм відділом, в арієрґарді йшов 20-й кінний Павлоградський полк. Біля села Красного (8 верстов від Чернигова) московська кіннота почала атакувати наш арієрґард. Розпочався бій, який для нас скінчилався б дуже сумно, бо неозброєне військо почало панічно втікати. Ситуацію врятував підполковник гарматчик (прізвища не пам’ятаю), який надзвичайно спокійно установив свої дві гармати (більш їх не було) і почав рясним вогнем обстрілювати ворога. Москалі відступили».

Зі спогадів Івана Ремболовича «1918 рік на Чернигівщині»

Чимало хто, в’їжджаючи до Чернігова з боку Києва, помічав стелу, що височіє перед мостом. До неї була прикріплена табличка, де розповідається про те, що 12.0I.1919 року «відважні богунці розгромили петлюрівців та визволили Чернігів. Стелу встановлено у 1949 р. на місці бою.
Ця стела є матеріальним свідченням важких оборонних боїв армії УНР проти наступу війська російських більшовиків. 17 листопада 1918 року за вказівкою В. Лєніна для наступу на Українську Державу створено «український фронт». Росія почала війну з Українською Державою.
Керівництво УНР виявилося не готовим до відсічі більшовицькій агресії.

На початку січня 1919 року більшовицькі війська підступили до Чернігова у кількості двох полків Червоної Армії (РККА) (по 2 000 і 3 000 багнетів), кінноти, двох артилерійських бригад, за підтримки добре озброєних загонів місцевих більшовиків. 10 січня 1919 року підрозділ чернігівського гарнізону у кількості близько 60 чоловік потрапив у засідку у містечку Седнів і був майже повністю знищений. Могилу загиблих відновили наприкінці 2000-х місцеві жителі.

Оборонні бої армії УНР під Черніговом 12 січня 1919 року

У цей час у Чернігові перебував 5-й армійський корпус, на чолі з начальником корпусу полковником Володимиром Янченко, начальником штабу корпусу полковником Гнатом Порохівським, що складався з близько десятка військових частин, найчисельнішою серед яких була 9-а, раніше Сірожупанна дивізія, чисельністю від 200 до 600 багнетів при 16 кулеметах з на чолі з начальником дивізії полковником Григорієм Грудиною. На посаді начальника гарнізону перебував т.в.о. командира 3-го Сірожупанного полку сотник Микола Пилипенко. Губернським комендантом Чернігівщини був полковник Бондаренко Петро Карпович.

Проте гарнізон міста не був готовий до оборони перед значно чисельно переважаючим противником, його частини не мали між собою зв’язку. Не провадилася військова розвідка на північ від міста, а в самому Чернігові серед козаків активно працювала більшовицька агентура та диверсанти.

Вранці 12 січня червоні (таращанці) атакували Чернігів. У районі Бобровиці вони збили заставу 25-го полку і ввірвалися до міста. Організованої оборони не було, до того ж до наступаючих червоних приєдналися місцеві більшовики, а частина військ гарнізону перейшла на бік ворога. Це зокрема 5-й панцерний дивізіон який прибув із Харкова до Чернігова За твердженням українських мемуаристів, майже всі старшини та козаки дивізіону належали до партії Українських соціал-революціонерів (боротьбистів) і відверто симпатизували більшовикам. Під час захоплення радянськими військами Чернігова, дивізіон у повному складі перейшов на їхній бік. Всі панцирки та автомобілі з 5-ї автоколони перейшли у розпорядження 1-ї Української дивізії Радянських військ. До московського полону, пише історик В. Моренець, потрапив 2-й курінь 3-го полку сірожупанників, було захоплено дві гармати і майже все військове майно 2-го полку.

Війська Чернігівського гарнізону відступили через міст за Десну, при цьому під час відступу, їх обстрілювал більшовики з вікон житлових кварталів. Саме на цьому місці козаки 5-го армійського корпусу армії Української Народної Республіки: Сірожупанної дивізії, 25-го пішого Чернігівського полку, 26-го Козелецького пішого полку, 27-го пішого Ніжинського полку, 20-ого кінно-козачого Павлоградського полку, 5-го інженерного полку, 5-го радіо-телеграфічного дивізіону під командуванням губернського коменданта Чернігівщини полковника Бондаренко Потап Карповича та особливої відваги гарматників під командуванням полковника Михайліва Дмитра Івановича зупинили наступ більшовицько-російських військ.

Це дозволило військам успішно і без значних втрат відійти до Козельця.

Олександр Ясенчук, публікацію підготовлено в рамках проекту «Чернігів – місто УНР», який реалізує БФ «ЗАХИСТИМО УКРАЇНУ!» за сприяння Чернігівської міської ради, Фундації “Вільні Люди”, Сіверського інституту регіональних досліджень та Історичного клубу “Холодний Яр”.

Мітки: , , , ,

Залишити відповідь