Менщина в період революції 1917 – 1921 рр.

Вже з перших днів березня 1917 року в Менському районі дізнаються про Лютневу революцію і повалення самодержавства. На центральній площі Мени, що носила назву Базарна, відбувся мітинг. Обеззброїли стражника, урядника і пристава.

У квітні в Мені виникає Рада робітничих і селянських депутатів, більшість місць у ній отримали представники кадетських і есерівських партій, що підтримували Тимчасовий уряд .

Серед рядового населення розпочинаються хвилювання через затягування з розподілом землі, виникають стихійні мітинги, в тому числі з політичними вимогами.

Наймасовіший мітинг, що пройшов після революції став Першотравневий у волосних центрах Мена, Волосківці, та деяких інших. В Мені демонстранти під проводом більшовиків з червоними прапорами та гаслами «Долой войну», співали революційні пісні, закликали до повної передачі влади Радам. Демонстранти пройшли до залізничної станції знаючи, що залізницею їде потяг Олександра Керенського. Останній їхав на Південно-західний фронт готуючи червневий наступ. Війна мала тривати до повної перемоги. Мітингуючі вимагали виходу Керенського з вагона, проте не було жодної реакції і потяг рушив на Бахмач .

У повітовому містечку Сосниця у серпні відбувається з’їзд великих землевласників які не хотіли допустити безконтрольного поділу землі. Напротивагу йому у жовтні 1917 створюється Сосницька повітова об’єднана рада робітничих, солдатських і селянських депутатів. Головою її обрали уродженця села Баба (нині Покровське), учителя з Макошине, Степана Васильовича Шалудька, а командиром Червоної гвардії повіту — Дмитра Івановича Артюхова з Нових Млинів (нині Борзнянський район) .

Загін більшовиків з сільськими добровольцями нараховував до 300 багнетів . Слід зазначити, що з березня до жовтня 1917 року часто було двовладдя: комісари Тимчасового уряду, представники Центральної ради, та органи Радянської влади. Слід згадати учасника Жовтневого перевороту у Петрограді, матроса 2-ї статті, уродженця Бірківки Носовця Федосія Сильвестровича (1891-1969 pp.) Він з 1912 р. служив на Балтійському флоті, зокрема, на крейсері «Громобой», що входив в одну бригаду з «Авророю» і «Палладою». У дні перевороту Ф. С. Носовець лікувався в госпіталі і служив у Кронштадті. У жовтні його прикомандирували до десанту аврорівців, які утримували Миколаївський міст від юнкерів. Це дало можливість кронштадцям Василівського острова прийти в центр міста на допомогу військам,що захоплювали Зимовий палац . В середині листопада Степан Шалудько разом з 10 – 12 добре озброєними більшовиками вдираються до будинку де розміщувалась повітова рада (м. Сосниця) і в ультимативному тоні вимагають від повіткому Навроцького-Опашевського печатку, ключі та звільнити приміщення. Так повнота всієї влади переходить до рук більшовиків.

На початку грудня 1917 року проходять вибори делегатів у Всеукраїнський з’їзд Рад за ініціативою більшовиків. Від Сосницького повіту куди входила більшість території Менського району, було обрано 5 делегатів, з Мени – 2. Але з’їзд 17 – 19 грудня у Києві повністю підтримав політику Центральної ради .

З’їзд, що пройшов на противагу Київському у Харкові 24-25 грудня 1917 pоку, проголосив Україну республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, оголосив недійсними всі розпорядження Центральної ради. Було обрано Центральний Виконавчий Комітет, його Президію, Народний Секретаріат. Членом Президії ЦВК і одним із заступників Голови ЦВК Юхима Григоровича Медведєва обрано Степана Шалудька. За його участі було розроблено ряд важливих документів і рішень в тому числі і питання землі. Степан Васильович Шалудько народився у 1896 році в селі Баба (нині с. Покровське). Після закінчення сільської початкової школи навчався в Менському міністерському двокласному училищі, потім вступає в Суразьську (Росія) учительську семінарію, після закінчення якої кілька місяців пропрацював учителем в містечку Макошине. З серпня 1917 року Шалудько стає депутатом Сновської районної конференції Рад робітничих і солдатських депутатів.

Після повернення з Харкова маючи урядові повноваження створює більшовицьке підпілля. Харківський уряд щедро обдарував зброєю.

Після Жовтневого перевороту та повалення Тимчасового уряду вся повнота влади в районі переходить до органів Центральної Ради. За листонад-грудень 1917 року УНР ліквідувала ревкоми, розігнала повітову Сосницьку Раду робітничих і солдатських депутатів, заарештувала членів її виконкому, ввела свої війська в села та вздовж залізниці, що проходила в Мені. Але в січні 1918 року сили Центральної Ради були вимушені відступити з Мени перед переважаючими силами Першого Мінського революційного загону на чолі з Рейнгольдом Берзіним, що просувався вздовж залізниці з Гомеля на Бахмач через Мену. 6 січня на станції Макошине стався жорстокий бій за міст через Десну, де були застосовані бронепотяги «Вільна Україна» з боку Центральної Ради та «Радянська Росія» з боку більшовиків. Через перевагу червоних, війська Центральної Ради відступили. На деякий час весь район переходить під владу більшовиків .

У березні 1918 року територія нашого району повертається під владу УНР, а з кінця квітня Гетьманату Павла Скоропадського. Вся повнота влади переходить до волосної управи. Тут був розміщений загін гетьманської варти. В бою під Лавами (нині Сосницький район) загоном чисельністю до 300 шабель армії УНР були знищені представники Радвлади на Менщині С. В. Шалудько і Д. І. Артюхов. На місцях поверталась приватна власність на землю та інвентар. Повернулась значна частина заможних селян, що втекли напередодні. Часто нова влада прибігала до каральних дій, особливо до агітаторів та «червоних партизанів». Так в Мені були розстріляні В. Т. Просужий, А. Мельник, Крупик та інші. В урочищах «Комарет», «Чамарове», «Братова» створились напівбандитські більшовицькі загони, що нападали на представників української влади та німецьких військ.

Чимало наших земляків поза межами району воювало та брало участь у створення незалежної України. Так Василь Прокопович Шкляр (1887 – 1950 рр.) уродженець Синявки – член Української Центральної Ради. Походив із селянської сім’ї. Початкову освіту здобув у Синявській земській однокласній школі. У 1912 році закінчує Київську школу десятників дорожнього і будівельного діла. Деякий час навчається на Перших Пертроградських політехнічних курсах. 2 лютого 1915 року був призваний на війну. З 1 травня 1917 року включається в революційну боротьбу на боці УНР. Пройшов шлях від солдата до старшини армії УНР. Делегат Другого і Третього Всеукраїнського військового з’їзду, Двічі член Центральної Ради з 14 липня 1917 та вдруге з жовтня 1917 року. Працював у Міністерстві Внутрішніх справ Учасник антигетьманського повстання. Був організатором Київських середніх курсів будівничих і дорожніх техніків. Після поразки революції у 1920 році був інтернований і перебував у Польщі та Чехословаччині. Після закінчення Другої Світової Василь Прокопович разом із сім’єю були депортовані до УРСР. Помер у 1950 році в містечку Комарне на Львівщині .

Могила Василя Прокоповича ШкляраМогила Василя Прокоповича Шкляра

Білозерський Михайло ІвановичБілозерський Михайло Іванович

Михайло Іванович Білозерський (1897 – 1961 рр.) родом з хутра Мазаїв, (нині не існує) що неподалік Локнистого. Походив із заможної сім’ї, батько був священиком у місцевій Миколаївській церкві. З початком революції вступає в ряди Сердюцької дивізії гетьмана Скоропадського. Згодом переходить на бік Симона Петлюри та вступає до Слобідського Коша. Бере участь у боях за Бахмач, Київ, Житомир, Староконстантинів, «трикутник смерті», у званні булавного армії УНР. У 1920 році був інтернований до Польщі. У 1939 році бере участь у творенні молодої Карпатської України, учасник Карпатської Січі. Після поразки іде у ряди Української повстанської армії, воює на Холмщині, Підляшші, Волині. Життя закінчив у 1961 році в Канаді .

Дубрівний Павло ОмеляновичДубрівний Павло Омелянович

Уродженець містечка Синявка Павло Омелянович Дубрівний (1894 – 1975 рр.) походив з козацького роду. Після закінчення у 1914 році Новомлинівської вчительської семінарії працює вчителем на залізничній школі в місті Чартжоу (Туркменістан). Був старшиною і скарбником 1-ї козацько-стрілецької дивізії. До лав царської армії був мобілізований на початку 1915 року. У березні того ж року в Карпатах потрапляє до австрійського полону де перебуває до 1918 року. Став активним учасником формування українських частин з полонених російської армії так званих «Сірожупанників». Учасник Першого зимового походу 1919 – 1920 рр. за що отримав бойову нагороду – Залізний хрест. В листопаді 1920 інтернований до Польщі, згодом переїздить до Чехословаччини. Деякий час працював у Львові. З приходом Радянської влади переїздить до Німеччини (Байронт), а згодом до США Був активним учасником Товариства імені Т. Г. Шевченка в Нью-Йорку. Похований в Баунд-Бруку (Нью-Джерсі) .

Могила ДубрівногоМогила Дубрівного

Учасник Другого Зимового походу (жовтень – листопад 1921 року) Сагусій Явсентій Данилович, народився 25 лютого 1897 року в місті Мена. Закінчив Стародубську семінарію та артилерійське училище. Походив з прошарку селян. Закінчив один курс політехнічного інституту. До лав армії УНР вступає в січні 1918 року, дослужився до звання прапорщик. В час Другого Зимового походу молодший старшина четвертої гарматної бригади четвертої Київської дивізії. 17 листопада був оточений кавалерійською бригадою Григорія Котовського біля села Малі Миньки. Розстріляний 22 листопада 1921 року в містечку Базар на Житомирщині .

Доля відомої родини юристів та науковців, учасників революції Кістяківських також пов’язана з Менщиною. Ігор Олександрович Кістяківський (1876 – 1940 рр.) був сином Олексндра Федоровича що народився в Городищі на Менщині. Активний громадський діяч, юрист відходить від поглядів Кадетів до створення незалежної держави. Успішний юрист у 1917 році повертається з Москви до Києва. У травні 1918 року стає державним секретарем в уряді Скоропадськогою. З 5 липня по листопад 1918 – міністр внутрішніх справ у кабінетах Федора Лизогуба та Сергія Гербеля. З травня по серпень 1918 року працює заступником голови української делегації на переговорах з укладення мирного договору з Радянською Росією. Виступав проти укладення федерації з Росією. Став ініціатором створення Державної варти Української держави та офіцерських дружин. Був генеральним суддею. З 1919 року в еміграції спочатку Стамбул, пізніше Франція. Похований в Парижі.

Племінник Ігоря Кістяківського – Юрій (Джордж) Богданович Кістяківський (1900 – 1982 рр.) був одним з основоположників атомної зброї, спеціальний помічник президента США Дуайта Ейзенхауера. Спочатку навчався в Москві, а з 1917 в Києві. Восени 1918 року вступає до лав Добровольчої армії. Бере участь у бойових діях на території України до осені 1920 року, спочатку служив у піхоті, згодом в тактичних частинах. Більшовиків вважав найбільшим злом. Заарештований більшовиками, але зумів втекти до Криму. Після евакуації переїздить до Туреччини а згодом до Югославії. Навчався в Берліні та Гарварді де стає викладачем. В Сполучених штатах працював в лабораторії Лос-Аламос . Похований в США .

В грудні 1918 — січні 1919 року Менщину захоплюють війська червоних частинами Таращанського полку Василя Боженка. 4 січня 1919 року в Мені встановлюється Радянська влада, у селах створюються ревкоми .

У Мені та окрузі проводиться активна агітація за вступ до так званої Першої Української Радянської дивізії. Тут формується 2-а і 3-я роти першого батальйону Таращанського полку під керівництвом менянина Пимона Кабули. Найбільше добровольців було в Стольному, Городищі, Степанівці, Волосківцях, Киселівці, Ушні, Дягові, Блистові і т. д. Так доброволець Василь Опанасович Павленко з Дягови пройшов Першу світову, революцію, а пізніше воював у Другій світовій. Ще одним уродженцем Дягови був Єрмолай Зотович Туран. Народився у 1898 році, у травні 1913 закінчує 2-х класне училище. В кінці 1916 року був призваний на військову службу в місто Сизрань (Росія). Під час служби набув фаху фельдшера. Після закінчення в листопаді 1917 року отримав право на відпустку додому. У Дягову прибуває у січні 1918 року. Але по закінченні відпустки вже не повернувся у свою частину і вливається у вир революційної боротьби. Населення готувалось до поділу землі. У березні 1918 року коли до Дягови прибули представники УНР та Німецьких військ Є. З. Туран переходить у більшовицьке підпілля. У грудні 1918 з приходом більшовицької армії вступає до Таращанського полку. Був полковим фельдшером. У кінці травня 1920 року тяжко захворів на тиф, і повертається в рідне село. В серпні односельчани обирають його делегатом на повітовий з’їзд селян-незаможників на 6-й повітовий з’їзд Рад в Сосниці. Пізніше стає делегатом від Сосницького повіту на 8-мий Всеросійський з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, який працював з 22 по 29 грудня 1920 року в Москві На якому одним основних питань був план ГОЕЛРО та інші. У 1926 році Єрмолай Зотович закінчив робітфак Київського політехнічного інституту. Інженером-майором закінчив Є. З. Туран свій бойовий шлях у Другій світовій війні. Є. З. Туран був пенсіонером республіканського значення. Помер в Києві [1, 4].

Більшовики створюють партійні осередки в селах Стольне, Синявка, Макошине і комітети бідноти. В липні 1919 р. було створено 147 комбідів. Найбільш активно цей процес проходив у Бабі (Покровське), Слобідці, Макошине. Комбіди проводять розподіл землі, організовують перші ТСОзи в Синявці, Стольному та радгоспи. Відводиться 50 гектарів землі для винокурного заводу в Макошине.

Навесні 1919 року розпочинається наступ Добровольчої армії Антона Денікіна. В серпні війська доходять до південних рубежів району. Фронт проходив по Десні. Опорним пунктом «білих» стає Максаківський Свято-Троїцький жіночий монастир. На дзвіницю затягли навіть гармату Але через шалений опір більшовиків яких підтримували жителі Кукович, Макошине Ушні, Максаків, форсувати Десну та захопити міст їм не вдалось. Місцеві жителі стали чудовими інформаторами загонів Миколи Григоровича Крапив’янського. У жовтні 1919 року Червона армія переходить у наступ і вибиває Добровольчу армію з останнього оплоту – Максаківського монастиря .

Надалі революційні події зводились до численних повстанських загонів, що боролися з представниками Радянської влади. Одним із перших борців проти засилля Рад був отаман Петренко, що діяв протягом літа – осені 1920 року. Загін чисельністю до 100 бійців діяв на території сучасних Менського, Сосницького, Борзнянського та Коропського районів. У своєму розпорядженні мали гвинтівки револьвери та навіть дві гармати. До цього часу в архівах збереглися і листівки що розповсюджували серед населення.

Одна з них: «Відозва до червоноармійців Сосницького карального загону отамана Петренко…Товариші червоноармійці! Сьогодні ваша доля в мене в руках: захочу – виріжу вас, як собак, захочу помилую. Не винні мобілізовані, так треба різати комісарів!…» Як бачимо саме з Радами проводилась боротьба а не звичайними солдатами. Є відомості, що він діяв від імені Симона Петлюри .

Надалі акції обмежувались вбивствами голів сільрад та активістів, підпалами. За свідченням очевидців, ідеологія таких «отаманів» більше нагадувала анархізм ніж національну ідею. Боротьба проти радянської влади на Менщині тривала до початку 30-х рр.. XX ст.

Джерело: http://mena-museum.cn.sch.in.ua/

Мітки: , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь