Комуністичні концтабори на Чернігівщині: вчителі Гітлера

bter_01

Джерело: http://pravaleks.ru/

Створення концентраційних таборів санкціоноване декретом Ради Народних Комісарів РСФСР «Про червоний терор» від 5 вересня 1918 року коли передбачалося роззброєння чехословацького корпусу.

На той час Україна була незалежною державою і питання появи і функціонування цих установ виникло під час другої українсько-російської війни на початку 1919 року. Так після окупації Полтавщини цей процес почався в лютому 1919 року. На адресу Прилуцького повітового військового комісара 16 лютого надійшла телеграма з Полтави від губернського військового комісара Зусмановича (телеграми такого змісту розійшлися по всім повітам):»Приказываю немедленно оборудовать концентрационные лагеря в уездах …». На що, того ж дня він отримав відповідь: »Лагерями могут служить бывшие военные бараки в Прилуках».

В одному з перших декретів НКВД підводилася юридична база під існування концтаборів, встановлювалися принципи їх організації, які існували з літа 1918 року без будь-якої регламентації. У декреті від 15 квітня 1919 року проводилася відмінність між двома типами таборів: примусово-трудовими таборами, куди потрапляли особи за вироками трибуналів, і концентраційними, призначеними, головним чином, для заручників (у цьому випадку було досить простого адміністративного рішення).

На практиці ж різниця між двома типами була чисто теоретична, що доводить додаткова інструкція від 17 травня 1919 року. Ця інструкція, крім створення «в кожній губернії щонайменше одного табору з мінімальною місткістю на триста місць», передбачала шістнадцять категорій ув’язнених. Серед них фігурували такі різні категорії, як «заручники з кіл вищої буржуазії», «чиновники старого режиму від колезького асесора, прокурори та їх помічники, міські голови і справники», «особи, засуджені за радянської влади за такі злочини, як дармоїдство, звідництво, проституція»,«дезертири і солдати, взяті в полон під час громадянської війни». Про діяльність концентраційних таборів на території України в 1919 році не вдалося знайти документів.

А от у 1920 році, коли радянська влада змогла закріпитися на частині окупованих територій, це й процес пішов. Так 15 серпня 1920 року начальник Полтавського губернського управління примусових робіт Єрман телеграмою за №116 повідомляв своє керівництво у Харкові, що в підлеглому йому таборі знаходиться 100 чоловік і він ремонтується. Ремонт закінчили швидко і підписали відповідні документи: «Акт 1920 года августа 30 и 31 дня. Комиссия по приему концентрационного лагеря при Губчека в введение Отдела управления принудительных работ Полтавского губисполкома. 1) здание лагеря, рассчитаное на 1 000 человек. Во время работы комиссии в лагере находилось 156 заключенных. Адрес Полтавского концентрационного лагеря: Шведская могила. По состоянию на 6 сентября 1920 года в лагере находилось: заложников – 53; спекулянтов – 18; контрреволюционеров – 158; военнопленных – 98».

Будівництво концентраційних таборів велося не тільки і губернських центрах, а і в повітових містах. Відділ примусових робіт НКВД повідомляв, що заплановане 28 вересня 1920 року створення концентраційного табору на 900 осіб в Лубнах і на 30 вересня 1920 року на 1200 осіб в Ромнах. Той же орган окупаційної влади повідомляв, що станом на 22 грудня 1920 року в Полтавському концентраційному таборі за вироками ЧК перебувало 384 увязнених та військовополонених. А от з наповненням і створенням повітових таборів у комуністів виникали труднощі – в Роменському – перебувало 25 увязнених, а Лубенський ще не функціонував.

Завідуючий відділом управління Полтавського губернського виконавчого комітету повідомляв НКВД УСРР 17 січня 1921 року – на початку широкомасштабної антиповстанської акції про роботу табору примусових робіт: «Йде робота з належної організації концентраційного табору … В даний час всі ув’язнені зняті з постійних робіт в радянських установах і поселені в таборі. У таборі заведена військова дисципліна і порядок. Відібрані у заарештованої буржуазії власні ліжка і ковдри, віддані до дитячої лікарні. Будуються нари. Заведений ще один спільний казанок, в який направляються всі передачі … В даний час з повітів, наприклад Прилук, надходять прохання про організацію концтабору в повітах.

Президія губвиконкому постановила не відмовляти повітовому комітету (Прилуцькому), якщо буде достатня кількість ув’язнених ..» Скільки часу функціонував концентраційний табір в Прилуках невідомо, бо 22 березня 1921 року з Головного управління громадських робіт та повинностей НКВД в Харкові до Полтави надійшло повідомлення такого змісту: «Управління пропонує вам віддати розпорядження про негайне закриття Прилуцького табору примусових робіт і про переведення наявних в ньому ув’язнених до Полтавського табору». Ця ситуація виникла тому, що концентраційні табори почали передавати до іншого відомства – Народного Комісаріату Юстиції. Так процес переведення концентраційних таборів відбувався на Чернігівщині: «У центральний каральний відділ Наркомюсту 8 серпня 1921 року за № 3720. Стосовно відношення від 11 липня ц. р. № 314/602346, губернський каральний відділ повідомляє НКЮ, що прийом справ та майна відділу примусових робіт і Чернігівського концентраційного табору закінчено 24 червня ц. р. Ніжинський концентраційний табір підлягає закриттю за розпорядженням головного управління громадських і примусових робіт і повинностей. Губернським каральним відділом він ще не прийнятий, тому що місцевий Ніжинський повітовий виконком під час приїзду комісії для передачі табору, в передачі відмовив з огляду на те, що повітком не отримав дозволу від губернського виконкому про передачу табору. Тепер розпорядження губвиконкому отримане і табір буде прийнятий на протязі короткого часу …

t_2Крім цього губернський каральний відділ повідомляє ЦК: 1) Чернігівський концтабір розрахований на 350 чоловік; 2) в таборі є майстерня з виготовлення кошиків та слюсарно-механічна майстерня. В першій працюють 9 ув’язнених. Вироблені в майстерні предмети відпускаються радянським установам за замовленнями останніх … В слюсарно-механічної майстерні працюють 5 ув’язнених. Роботи проводяться тільки для потреб концтабору. Продовольчі продукти відпускаються вкрай нерівномірно, а іноді не відпускають взагалі. Були випадки, що не відпускався навіть хліб … Лікарні в таборі немає … Лазні і пральні при таборі немає і в них відчувається крайня потреба». На цей час в Чернігівському концентраційному таборі перебувало 295 увязнених і 20 осіб вважалися втікачами.
Їх можна умовно розбити по таким категоріям за видами обвинувачення:
за службу в білих арміях – 77 осіб;
за участь в повстанському русі – 23 особи;
за агітацію та участь в повстанні – 10 осіб;
за звинуваченням в контрреволюції – 17 осіб;
за виступ проти радянської влади – 9 осіб;
за переховування повстанців – 2 особи;
за шпигунство на користь отамана Галаки – 1 особа;
за дезертирство – 30 осіб;
за передачу своїх документів дезертиру – 1 особа;
за ухилення від мобілізації – 1 особа;
за участь у зїзді монархістів у 1905 році – 3 особи;
за участь в розстрілі 11 селян в с. Омбиш в 1918 році – 5 осіб;
за службу в державній варті – 2 особи;
за участь в зїзді хліборобів – власників і співпраця з гетьманським урядом в 1918 році – 8 осіб;
за видачу радянських працівників німцям в 1918 році та денікінцям в 1919 році – 8 осіб;
за відмову від примусових робіт – 1 особа;
за агітацію та розпускання чуток – 4 особи;
за відмову від служби в радянських установах з релігійних міркувань – 2 особи;
за спекуляцію спиртними та тютюновими виробами, канцелярськими товарами, то що – 12 осіб;
за халатність при своїх виконанні службових обов’язків – 24 осіб;
за підробку документів – 4 особи;
за незаконне зберігання зброї – 3 особи;
за крадіжку та грабіж речей при проведенні обшуків – 2 особи;
за збройне пограбування – 11 осіб;
за грабіжництво – 3 особи;
за незаконне забиття худоби і обробіток шкір – 6 осіб;
за посадові злочини – 5 осіб;
за хабарництво – 20 чоловік;
за виробництво та продаж самогону – 5 осіб;
за п’янство та дискредитацію радянської влади – 4 особи;
за політичні хитання – 1 особа;
за відмову від самооподаткування – 1 особа;
за побиття селян і п’янство – 1 особу;
за озлоблення селян при обшуках – 1 особу;
за непокору радянській владі – 1 особу;
за підозрою в шпигунстві – 3 особи;
за зловживання службовим становищем та контрреволюцію – 2 особи;
за видачу бідняків денікінській контррозвідці – 1 особу;
за зривання продовольчої роботи – 1 особу;
за пограбування і побиття жінок – 3 особи;
за утримання будинку розпусти – 1 особу;
за приховування агента денікінської контррозвідки – 1 особу;
військовополонені – 7 осіб;
як куркульський елемент – 2 особи;
як священника – 1 особа;
як підозрілу особу – 1 особу;
як противника радянської влади – 1 особу;
як поляка без документів – 1 особу.

Окрім вищезгаданих таборів на Чернігівщині функціонував в 1921 році і Кролевецький (в ті часи м. Кролевець і повіт входили до складу Чернігівської губернії). Матеріали про його діяльність на 4 аркушах зберігаються у фондах державного архіву Чернігівської області.

Число ув’язнених як у трудових, так і в концентраційних таборах на територіях, що контролювалися радянською владою, постійно росло протягом 1919-1921 років: від приблизно 16 000 осіб у травні 1919 року до 70 000 осіб у вересні 1921 року і табори, які були не такими місткими як у сталінські часи, були заповнені. До кінця 1919 року на цих територіях було вже 21 табір; в середині 1921 року – 122 табори.

Далі ці концентраційні табори оформилися в державу в державі, а саме в імперію ГУЛАГу. Восени 1923 року в СССР нараховувалося 315 таборів, з яких найвідоміший – створений в тому році сумнозвісний СЛОН (Соловецький табір особливого призначення), який послужив основою виниклої згодом системи трудових таборів ГУЛАГу.

Віктор МОРЕНЕЦЬ, м. Прилуки

t_1 ‡®Ўа ¦Ґ­­п5548 ‡®Ўа ¦Ґ­­п2769

Мітки: , , , , , , , ,

Залишити відповідь