Кіношно-книжковий «Тарас Бульба»: маніпулятор Бортко, хитромудрий Гоголь.

Результат пошуку зображень за запитом "Бортко Гоголь"

Володимир БОРТКО

Кадр із фільму В. Бортка “Тарас Бульба”До Дня Незалежності один з центральних телеканалів прокрутив, на їх думку, ну дуже патріотичний фільм – «Тарас Бульба». Стрічка і справді добротна, справжній епічний блок-бастер як за складом знімальної групи, до речі переважно київської за пропискою (автор сценарію та режисер Володимир Бортко, художник Сергій Якутович, композитор Ігор Корнилюк), так і набором акторів – Богдан Ступка, Ада Роговцева, Міхаїл Боярський, Лесь Сердюк, Ігорь Пєтрєнко, Владімєр Вдовиченков, зрештою і Ступка-молодший.
Але пропоную повернутися до весни 2009-го, коли по всій Україні і просторах СНД під кінотеатрами вишиковувалися колони школярів із затиснутими у долонях батьківськими грошима. Тоді з доброї волі освітянського міністра-соціаліста з уряду найукраїнськішого президента був запущений конвеєр з неоімперським пропагандивним кінопродуктом, явно зрежисованим у високих кремлівських кабінетах.
Пригадується, тоді на одній з прес-конференцій Володимира Бортка на критичні зауваження, що вже надто вільно він потрактував авторський текст Миколи Гоголя, той спокійно відповів, що практично нічого не змінював.
Наскільки професійно порядним тоді був режисер і автор сценарію нагадав перегляд цього фільму, запропонований на 21-шу річницю української незалежності.
Зрозуміло, що в основу бортківської кіноверсії «Тараса Бульби» був покладений не перший, оригінальний варіант повісті року 1835-го, а друга, пізніша майже на 10-ть років, її редакція. Кожен бажаючий може зауважити відмінності за виданням: Н.В.Гоголь, Собрание починений в семи томах, т.ІІ. Москва, «Художественная література», 1984).
А те, що ці відмінності є значними (об’єм тексту виріс на половину) і переважно концептуального характеру, у цьому наразі ми і переконаємося. Вже на першій сторінці зазнала правки власна авторська примітка:
– «Свиткой называется верхняя одежда у малороссиян»
– «Верхняя одежда у южных россиян» (тут і далі виділено автором цього матеріалу)
В описі світлиці політкоректно зовсім зникає «печь, разъехавшаяся на полкомнати, как толстая русская купчиха».

Результат пошуку зображень за запитом "Гоголь"

Микола ГОГОЛЬ

Натомість додається пояснення щодо «того времени, о котором живые намеки остались только в песнях да в народных думах, уже не поющихся более на Украйне бородатыми старцами-слепцами в сопровождении тихого треньканья бандуры, …когда начались разыгрываться схватки и битвы на Украйне за унию». Суцільний песимізм і жодної історичної перспективи.
Найпринциповіші зміни сталися в розділі опису характеру Бульби. В оригінальній версії: «Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый ХV век, и притом на полукочующем Востоке Европы,…нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украйна. Вечная необходимость пограничной защиты против (увага!) трех разнохарактерных наций воспитало упрямство духа».
Раннім Гоголем чітко визначено ці три нації, навіть конкретно не називаючи в тексті тодішніх агресивних сусідів України – турки-татари, поляки і, яка прикристь, московіти-росіяни. Можливо хтось запропонує інші варіанти трьох різнохарактерних націй?

В оригінальній версії «Бульба заранее утешал себя мыслию о том, как он явится теперь с двумя сыновьями и скажет: «Вот посмотрите, каких молодцов привел!» Он думал о том, как повезет их на Запорожье – эту военную школу тогдашней Украйны…». У відредагованій версії останнє речення з надзвичайно містким визначенням Запорозької Січі зникає без сліду. Натомість увесь цей розділ наповнюється «русскостью»: «Южная первобытная Россия» замість «Востока Европы», «казачество – широкая, разгульная замашка русской природы», «необыкновенное явление русской силы» і тут же комічне «что байрак, то козак (что маленький пригорок, там уж и козак)» вимушене і не зовсім точне розтлумачення (Б.Гринченко, «Словарь української мови», т.1,ст.21) тим же «рускім»; «русский характер получил здесь могучий, широкий размах, дюжую наружность».
Про українську шляхту і козацьку старшину: «Тогда влияние Польши начинало уже оказываться на русском дворянстве».
І лише наступна картина прибуття Бульби із синами на Січ незмінна у двох варіантах. Воно і не дивно, адже «рускость» тут була би явно недоречною, якщо не комічною: «Здравствуйте, панове!.. Так вот Сеча! Вот то гнездо, откуда вылетают гордые и крепкие, как львы! Вот откуда разливается воля и козачество на всю Украйну!».
Але вже наступна сторінка дарує черговий гоголівський географічний ребус: «И витязи, собравшиеся со всего разгульного мира восточной России, целовались взаимно…». А прізвища ці «восточно-российские витязи» мали відповідно: Печериця, Козолуп, Долото, Кирдяга, Густий, Ремень, Бородовка, Колопер. Ось така історія з географією на додачу з патронімією за Миколою Гоголем.

А перші сумніви щодо слів Бортка про «буквальне наслідування гоголівського тексту» виникають у сцені прибуття на Січ козаків з Гетьманщини із закатованою поляками дружиною Тараса Бульби. Закривавлена жінка ( Герой України Ада Роговцева, секунд десять силою усього свого таланту удавала замучену до смерті неіснуючими у тексті поляками) крупним планом, відверто антипольський текст від Бортка справляють потрібне режисерові враження. По ходу фільму це не єдиний психоемоційний антипольський акцент, привнесений Бортком у стрічку разом з кремлівськими гоголезнавцями.
Не зупинятимемося на маніфесті «товарищества в Русской земле», колись шкільна програма передбачала вивчення його на пам’ять. Варто лише відзначити, що в оригінальній версії повісті він відсутній, як і докладний опис загибелі козаків з передсмертними здравницями, відверто штучними у своєму пафосі, на честь «Русской земли».
Сцена з описом страти козаків в обох варіантах повісті незмінна і подана Гоголем надзвичайно виважено, наскільки це можливо, з розумінням тогочасних реалій. «Палач сдернул с него ветхие лохмотья; ему увязали руки и ноги в нарочно сделанные станки, и … Не будем смущать читателей картиной адских мук, от которых дыбом поднялись бы их волоса. Они были порождение тогдашнего грубого века, свирепого века…». І вже в іншому місці, врівноважуючи тогочасні непрості польсько-українські стосунки: «Дыбом стал бы волос от тех страшных знаков свирепства полудикого века, которые пронесли везде запорожцы».
Бортко ж відкинув авторське застереження, додавши крупнопланову натуралістичну сцену з насаджуванням тіла Остапа на величезний кований гак. А перед тим довбнями трощили кістки, рубали руки й ноги, смажили в залізних трубах, хіба що не здирали живцем шкуру. Крупним планом задоволені напівдебільні фізіономії зі збудженого натовпу дубенських міщан додають епізоду найвищого емоційного напруження.
Витримати його дорослому зі стійкою психікою, не відвівши погляду, складно. А що казати про несформовану, надзвичайно вразливу психіку школярів, яких примусово заганяли в кінозали? На телеканалах фільми з подібними епізодами мають спеціальні позначки, як того вимагає законодавство, а тут на широкому екрані, у супроводі вчителів-психологів. Потім дивуємось, звідки ж беруться садисти?
Сцена загибелі Тараса Бульби: «Что, взяли, чертовы ляхи?… Постойте же, придет время, будет время, узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..» Епізод буквально підігріває багаття, що з’являється у другій версії повісті. «Да разве найдуться на свете такие огни, муки и такая сила, которая бы пересилила русскую силу!». Випадково чи ні, але пропагандивні здравниці на честь «русской силы» звучать з вуст козаків, що дивляться у вічі смерті.
Але Гоголь не був би Гоголем, якби вже у наступному реченні не понісся по Дністру «гордый гоголь…и много куликов, краснозобых курухтанов и всяких иных птиц…». В оригінальній версії заключна сцена виписана по-людськи щиро і зрозуміло, без зайвого патосу і фауно-флористичних відступів, тому і сприймається більш реальною.
А щоби наблизитись до розуміння причин текстових перетворень двох варіантів повісті, спробуємо пошукати відповіді у листах Гоголя до матері і друзів (Н.В.Гоголь. Собрание починений. т.VІІ. Москва «Художественная література», 1986).
Після провального «Ганца Кюхельгартена» вроджена інтуіція і тогочасна петербургська атмосфера підказують Гоголю, тоді ще з виразно малоросійським, українським обличчям, єдино безпрограшний шлях.
З листів до матері Марії Іванівни, 1829-30 р.р.:
«…вы не сердитесь, моя великодушная маменька, если я вас часто беспокою просьбою доставлять мне сведения о Малоросии или что-либо подобное. Это составляет мой хлеб. …если где-либо услышите забавный анекдот,…истории смешные, печальные, ужасные. Не пренебрегайте ничем, все имеет для меня цену».
«Еще прошу вас выслать мне две папенькины малоросийские комедии (батько Гоголя, Василій Афанасьєвич, був одним із зачинателів української комедії, син же поступово придрейфував до російського культурного берега – вічна проблема спадковості в українських елітах). Здесь так занимает всех все малоросийское, что я постараюсь попробовать, нельзя ли одну из них поставить на здешний театр. За это по крайней мере достался бы мне хотя набольшой сбор».
«Еще осмелюсь побеспокоить одною просьбою: ради бога, если будете иметь случай, собирайте все попадающиеся вам древние монеты и редкости, какие отыщутся в наших местах, стародавние, старопечатные книги, другие какие-нибудь вещи, антики, а особливо стрелы, которые во множестве находимы были в Псле… Я хочу прислужиться этим одному вельможе (видавцеві «Отечественных записок» Павлу Свіньїну), страсному любителю отечественных древностей, от которого зависит улучшение моей участи».

Результат пошуку зображень за запитом "Бортко Гоголь"
Погодтеся, досить своєрідне захоплення історією і любов до всього українського з відчутним споживацьким присмаком.
Листи Михайлу Максимовичу, 1833-34 р.р. Щодо захоплення історією, планами написання наукової праці і викладання в Києві, намірах написання «…истории Украйны и юга России», «напишу Всеобщую историю ( а ще й географію під назвою «Земля и люди»), которой, в настоящем виде ее, до сих пор, к сожалению, не только на Руси, но даже и в Европе нет». Як на 24-річного юнака – плани досить претензійні, але навряд чи обґрунтовані.
Один з прикладів гоголівської історичної фактографії. Оригінальна версія повісті: «След Тарасов отыскался. Тридцать тисяч козацького войска показалась на границах Украйны». Друга – «Отыскался след Тарасов. Сто двадцять тисяч козацького войска показалось на границах Украйны». Навіть для літературного твору розбіжність неприпустимо вражаюча.
На підтвердження українськості Гоголя часто наводяться дві наступні цітати, але у значно скороченому вигляді і без подальшої деталізації:«Туда, туда! В Киев в древний, в прекрасный Киев! Он наш, он не их, неправда? (не переконливо стверджувально, а скорше розгублено запитувально). І далі: « Мне надоел Петербург (воно і зрозуміло – побутова невлаштованість, проблеми з працевлаштуванням, а звідси і банальне безгрошів’я – з листа Пушкіну: «Сделайте милость, какой-нибудь сюжет дайте, хоть какой-нибудь смешной или не смешной, но русский чисто анекдот… Ради бога. Ум и желудок мой оба голодают» і Пушкін, як відомо, по-дружньому підкинув поживу у вигляді задумів «Мертвых душ» і «Ревизора»), или, лучше, не он, но проклятый климат его: он меня допекает. Да, это славно будет, если мы займем с тобой киевские кафедри. Много можно будет наделать добра… Говорят, уже очень много назначено туда каких-то немцев ( у ті часи в розумінні європейців), это тоже не так приятно. Хотя бы для святого Владимира (київський університет) побольше славян. Нужно будет стараться кого-нибудь из известных людей туда впихнуть, истинно просвещенных (європейська професура – неуки) и так же чистых и добрих душою, как мы с тобой».
Хто ж планувався на «впихивання»? А в розумінні Гоголя в тому числі це мав би бути і Міхаїл Погодін, той самий, з когорти придворних російських історіографів, що заповзято розбудовували й обслуговували імперську історичну доктрину.
Спостерігаючи поглиблення їхніх стосунків, що зародилися на грунті захоплення історією («душа моя», «жизненочек мой», «мой добрый, мой милый Погодин»), стає зрозумілим, що стрімке «обрусіння» Гоголя відбулося не в останню чергу і під впливом «милого Погодина».
І як тут грішним ділом не подумати, що як все ж таки добре, що не склалося у Гоголя з Максимовичем «впихнуть чистых и добрых душою», а то б мали сьогодні справу не тільки з Бузиною, а цілою валкою послідовників «погодівщини» в українській історії.
І на останок, з листа до поета Ніколая Язикова, свого приятеля, дружня Гоголева настанова: «Бей в прошедшем настоящее, и тройною силою облечется твое слово». Що зрештою і зробили силою свого таланту етнічні українці Микола Гоголь на пару з Володимиром Бортком у кіношно-книжковому пропагандивному проекті «Тарас Бульба».
Р.S. Почався навчальний рік і не хотілося б, щоби у начебто вільному суспільстві знову йшли колони дітей на споживання кимось майстерно скроєного кінофальсифікату. А те, що відповідні сценарії вже написані, а місцеві козачки з козачками вже готові до підтанцьовок – не варто сумніватися.

Олекса ПЕКУР

Залишити відповідь