Григорій Войцех — репресований кобзар та діяч УАПЦ з Мени

Київська капела з 1924 р. На фотографії: 1. Кашуба Марко Пилипович (1875—1934), 2. Копань Григорій Якович (1890—1937) 3. Панченко, (без бандури) 4) Сидить Потапенко Василь Василєвич, (колишній повадир Т. Пархоменка) 5) Яценко в капелюсі 6) Войцех Григорій Євтихович (1877—1937).

8 січня 1877 р.народився у м. Мена Войцех Григорій Євтихійович, організатор парафії Української Автокефальної православної церкви у м. Мена, бандурист — учень відомого кобзаря Олександра Корнієвського.

Войцех Григорій був з незаможної селянської родини, мав початкову освіту, був неодружений. батько був сліпим кобзарем, а він був поводирем і добре знав В. Потапенка. Навчався у Потапенка та Олександра Корнієвського. Знав багато дум та пісень, співав баритоном.

Таємниці життя кобзаря Олександра Корнієвського. Відео.

Кравець, кустар-одинак. У 1905 р. входив до партії есерів. У 1923 р. був ініціатором організації парафії УАПЦ у м. Мена. Упродовж року очолював місцеву церковну раду. Надалі був рядовим членом громади та співав у церковному хорі, розповідає справа Григорія Войцеха, що зберігається в ГДА СБУ.–Ф. 6. — Спр. 75982
(Репресовані діячі Українсько\ Автокефальної Православної Цекрви (1921-1939) р. Біографічний довідник, — Київ — с. 29).

В 1918 р. учасник першої капели бандуристів в Києві, а з 1923 р. учасник відродженої капели бандуристів.
З листа О. С. Корнієвського до О. Ф. Нирка (від 6 квітня 1987 року), опублікованого у книзі М.Шудрі і В.Нечепи «В рокотанні-риданні бандур».

«…Був колись у Мені сліпий кобзар Євтух Войцех. Він випрошував милостиню в селах зі своєю бандурою. Після його смерті лишилося дві дочки Тетяна й Олена й син Грицько; цей хлопець любив музику і був за поводиря, навіть побожився, що доки підросте, то вивчиться грати, як батько. І от коли почув він, що я роблю бандури, прийшов до мене й попросив змайструвати і йому хоч би яку. Грошей у нього не було. Сльози на очах: «Давайте я Вам щось допомагатиму». Мені жалко стало, і я заходився готувати для нього інструмент. Трохи було в мене вербової колоди, та вийшла з неї трохи вузька бандура. Я й почав його вчити грати. Він ходив до церкви і від дяка умів співати по нотах. То було, навідується до мене, як вільний, а частіше заробляє на хліб на залізничній станції. Та серед людей мало хто цікавиться музикою.

А літа збігають. Я казав йому грати і співати. Так він занедбав і церкву, і ноти. Хотів швидше опанувати бандуру. Та що вдієш, незабаром сповнюється 20-й рік, а він і за партою ще не сидів. Його сестра вийшла заміж у Київ; отож, вона забрала брата до себе та віддала у школу. З часом він забув те, що й умів; співав тільки «По діброві вітер віє», отак і до старості <…> Жив у злиднях, без жінки. Його, як і мене, вхопили і повезли у Сибір… Тільки я ще живу, бодай й інвалідом, а він загинув ще 1959 року. Грицькова хата без господаря впала, й нема ні сліду»

14 квітня 1938 р. заарештований Менським районним відділом НКВС УРСР. Обвинувачений у причетності до антирадянсько\ націоналістично\ї організації та проведенні контреволюційно\ роботи серед населення.
16 лютого 1939 р. Чернігівським обласним судом на підставі ст. 54-10 , ч. 2 КК УРСР засуджений до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 2 роки.

За інформацією сайту wikipedia загинув у таборах 1959 р.

31 серпня 1992 р. реабілітований.

Олександр ЯСЕНЧУК

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь