«Голос чести указал мне путь…» (військова звитяга Чернігівщини у війні 1812 р.)

24 червня 1812 р. розпочалися військові дії 400-тисячної Великої армії Наполеона проти Російської імперії. Росія не маючи значних людських і фінансових ресурсів, не мала змоги сама протистояти нападу Французької імперії. Хоча, на сьогодні, ми знаємо приклади, коли вищі державні посадовці сучасної Росії намагаються применшити вагомий внесок українців у свої військові здобутки, зокрема, це ми бачимо на прикладі Другої Світової війни, то можливо, що таке буде відбуватися і з війною 1812 р.

Внаслідок входження більшості українських земель до складу Російської імперії усі сфери життя були підпорядковані імперським законам, в тому числі і військова.

Значну частину солдатського і офіцерського складу у тогочасній російській армії складали саме українці, і серед них багато чернігівців. Під час війни 1812 р. і закордонних походів російської армії 1813-1814 рр. наші предки билися проти військ французького імператора, видатного полководця і державного діяча Наполеона І Бонапарта під Вітебськом, Смоленськом, Кобрином, Бородино, Малоярославцем, на Березині, приймали участь у бойових діях на території Польщі, Німеччини, Франції, зокрема, у битвах під Бауценом, Дрезденом, «битві народів» під Лейпцигом (жовтень 1813 р.), в захопленні столиці Франції – м. Париж (березень 1814 р.).

Багато козаків і селян з Чернігівщини, як прості солдати, воювали у регулярних полках російської армії. Зокрема, більшу частину особового складу деяких російських полків становили «малороссийские» козаки Чернігівської губернії. А саме, це – Чернігівський драгунський полк (бився під Бородино, Вязьмою, Красним), Глухівський кірасирський полк (захищав Шевардинський редут, Багратионові флеши, Семенівський овраг; брав участь у знищенні 111-го французького полку; і надалі бився у багатьох битвах), Стародубівський драгунський полк (під Кобрином, на Березині, Лейпцигом, брав Париж), Сіверський драгунський полк (під Клястницями, Полоцьком, Вітебськом, фортецею Пілау), Новгородський драгунський полк (зформований у 1811 р.; бився під Шевардино, Бородино – атаки на війська французького маршала Нея, с.Красним, Люценом, Бауценом, Дрезденом, Кульмом, Лейпцигом, Парижем). Наприкінці грудня 1812 р. у слободі Добрянка відбувалося переформування Рильського піхотного полку.

Значна кількість наших предків окропила свої мундири не тільки кров’ю, а й вкрила їх бойовими орденами і медалями та безсмертною військовою звитягою, хоробрістю, славою. Наприклад, прості солдати – козак Ілля Феодосійович Омельченко з м.Березного, один з героїв битви під Аустерлиць (1805 р.), унтер-офіцер лейб-гвардії Кінного полку, учасник війні 1812 р. (згодом, офіцер); Єфим Герасимович Гадун – з Чернігівського повіту, рядовий Арзамаського кінно-єгерському полку; був у походах: під Борисовим, на Березині, Ковно, фортецями Модлин і Майнц, під час здобуття Парижу.

В силу історичних обставин, ми знаємо більше відомостей про військові здобутки офіцерів, що приймали участь у цій війні, і, переважно, походили від козацької старшини та дворян. Водночас, офіцери часто надихали своїх підлеглих солдатів і козаків на подвиги та підіймали їх в атаку.

Здобули військову звитягу у регулярних військах наступні офіцери – герої війни 1812 р., уродженці Чернігівщини (портрети деяких з них і нині прикрашають військову галерею героїв війни з Наполеоном у російському Ермітажі):

Портрет А.С.Глібова

Портрет А.С.Глібова

генерал-майор Андрій Савич Глібов, з дворян. Народився і помер у м.Березне. Зустрів війну 1812 р. будучи полковником і командиром 6-го єгерського полку. Полк перебував у корпусі генерала М.Раєвського і бився під Смоленськом. 24 серпня 1812 р. – А.Глібов приймав участь у обороні Шевардинського редуту (командуючи трьома єгерськими полками). Зокрема, полки А.Глібова билися проти піхоти французького маршала Даву і кінноти маршала Мюрата. За цей бій А.Глібов отримав звання генерал-майора. У Бородинський битві командував 3-ю бригадою (6-й і 41-й єгерські полки), захищаючи підступи до батареї генерала М.Раєвського. Під час бою А.Глібов отримав поранення у ліву скроню. Далі, бився під Малоярославцем і Красним. У 1813 р. – під фортецею Модлин, Дрезденом і Лейпцигом (під Лейпцигом, на полі бою, отримав найвищу військову нагороди Росії – орден св.Георгія 3-го ступеня № 330 «в воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражении против французских войск 6 октября под Лейпцигом»); 1814 р. – при Суасоні, Краоні;

генерал-лейтенант Василь Григорович Костенецький, з дворян. У 1812 р. генерал-майор, командував артилерією 6-го піхотного корпусу. За оборону Смоленська отримав орден св.Анни 1-го ступеня. На початку Бородинської битви командував піхотною бригадою, на завершальному її етапі – усією артилерією російської армії (орден св.Георгія 3-го ступеня № 246 «в награду за мужество и храбрость, оказанные в сражении против французских войск 26-го августа при Бородине»). У тому ж році отримав золоту шпагу «за хоробрість» (взагалі, мав три такі шпаги). Бився при Малоярославцем, Красним, Дрезденом і Парижем;

генерал-лейтенант Костянтин Маркович Полторацький, з родини священика. З лютого 1812 р. – командир Нашебургського піхотного полку. Бився під Кобрином і Городечно (орден св.Георгія 4-го ступеня № 1099); 1813 р. – облога Торну, під Лейпцигом (командуючи піхотною бригадою, отримав орден св.Анни 1-го ступеня і іноземні ордени);

генерал-лейтенант Микола Якович Мандрика, з дворян. Народився у Прилуках. На 1812 р. – полковник, командир лейб-Гусарського полку. Приймав участь у багатьох баталіях (поранений під Вітебськом). За Бородино отримав орден св.Анни 2-го ступеня. 1814 р. – орден св.Георгія 4-го ступеня № 2828. Бився під Парижем. Був добрим знайомим російського цесаревича Костянтина Павловича;

Портрет А.С.Уманца

Портрет А.С.Уманца

генерал-лейтенант Андрій Семенович Уманець, з дворян. На 1812 р. – генерал-майор і командир Кинбурнського драгунського полку (у армії генерала О.Тормасова, що обороняла Україну). Бився під Бауценом, Лейпцигом, Монмиралі, Краоні;

Портрет Г.А.Шостакова

Портрет Г.А.Шостакова

генерал-майор Герасим Олексійович Шостаков, з дворян. На 1812 р. – полковник і командир Єлисаветградського гусарського полку. Бився під Вітебськом, Бородино (отримав орден св.Анни 2-го ступеня, золоту шаблю «за хоробрість»), Дорогобужем, Вязьмою, Красним. 1813 р. – під Лейпцигом (отримав звання генерал-майора і золоту шпагу). 1814 р. – орден св.Георгія 3-го ступеня № 367 «за отличное мужество и храбрость, оказанные в сражении против французских войск 14 марта при Сент-Дизье», поблизу Парижа (перебував у ар’єргарді військ барона Ф.Винценгероде і прикривав їх від гвардії Наполеона);

князь, генерал-майор Спиридон Ерастович Жевахов – з грузинських князів. Народився в Чернігівській губернії. У 1812 р. будучи полковником і командиром Павлоградського гусарського полку бився під Кобрином, Городечно, на р.Березина (золота шабля). 1813 р. – під Лейпцигом (генерал-майор). 1814 р. – орден св.Георгія 3-го ступеня № 365 «в награду отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражениях против французских войск 23, 25 и 26 февраля при Краоне и Лаоне»;

генерал від інфантерії, сенатор, Павло Якович Башуцький, з дворян. Був комендантом Санкт-Петербурга з 1803 по 1833 рр. Командир лейб-гвардії Ізмайловського полку (1808-1811 рр.). Займався навчанням Петербурзького ополчення у 1812 р.;

Портрет І.Ф.Паскевича

Портрет І.Ф.Паскевича

генерал-фельдмаршал, світлійший князь Варшавський, граф Єриванський,  намісник царства Польського, довірена особа імператора Миколи І, повний кавалер ордену св.Георгія  Іван Федорович Паскевич, з дворян. За деякими даними, народився не у Полтаві, а в Ічні. На 1812 р. – генерал-майор і командуючий 26-ю дивізією. Під час Бородинської битви прикривав центральний курган з батареєю генерала М.Раєвського (під І.Паскевичем було вбито два коня; фактично, дивізія була знищена). Бився під Малоярославцем, Вязьмою, Єльнею, Красним. З кінця 1812 р. – командуючим 7-м корпусом. Проводив облогу фортеці Модлин, учасник Лейпцигської битви (отримав звання генерал-лейтенант), штурмував Париж на чолі 2-ї гренадерської дивізії (орден св. О.Невського);

генерал-фельдмаршал, світлійший князь Петро Християнович Вітгенштейн. Народився у Ніжині. Командир окремого корпусу, що прикривав петербургський напрямок. Зупинив французький корпус маршала Удино під Клястницями (орден св. Георгія 2-го ступеня № 42 «за поражение французов в сражении при Клястницах 19 июля 1812 года»), «спаситель Петербурга». 1813 р. – головнокомандуючий російсько-пруськими військами після смерті М.Кутузова, бився під Дрезденом і Лейпцигом;

брати Лизогуби: полковник Віталій Іванович (народився у Седневі, бився під Полоцком, Борисовим, Магдебургом, Лейпцигом, Дрезденом, Парижем, отримав золоту шаблю «за хоробрість»), полковник Ілля Іванович (бився під Бородіно, Бауценом і Лейпцигом, мав золоту шпагу), генерал-майор Олександр Іванович (бився під Вязьмою, Вільно, Парижем);

князь, генерал-майор Сергій Григорович Волконський, герой 1812 р., декабрист. З роду чернігівських князів. Отримав орден св.Георгія 4-го ступеня за бої під Калишем (1813 р.). Похований у с.Вороньки Бобровицького району.

На сьогодні, майже невідомі імена наступних офіцерів-чернігівців – учасників війни 1812 р.:

генерал від інфантерії, сенатор Яков Осипович Отрощенко, з с.Кобижча Бобровицького району. На 1812 р. – майор 14-го Єгерського полку. Воював під Кобрином, Городечно, Борисовим, на Березині, учасник закордонних походів (комендант фортеці Магдебург, воював під Лейпцигом, Гамбургом, захоплював Реймс і Париж). Під час штурму передмістя столиці Франції (поблизу гори Монмартр), командував 3-м батальйоном 1-го Єгерського полку (був поранений у руку). З березня 1814 р. – полковник і командир 14-го Єгерського гренадерського полку (отримав золоту шпагу «за хоробрість»). Автор мемуарів;

генерал-лейтенат Семен Семенович Мазараки. Народився у с.Талалаївка. Служив у кінній артилерії. Бився під Кобрином, Лейпцигом, Суасоні, Парижем. У лютому 1814 р. отримав звання підполковника і орден св.Георгія 4-го ступеня № 2822 «за отличие в сражении с французами при Суассоне»;

генерал-майор Опанас Якович Галіонка, з дворян м.Козельць. На 1812 р. – майор Інгерманладського драгунського полку, що входив до конвою Головної імператорської квартири (виконував обов’язки командира полку). З травня 1813 р. – підполковник. Бився під Люценом, Бауценом (діаманти до ордена св.Анни 2-о ступеня), Дрезденом, Лейпцигом (поранений у ногу, отримав звання полковника), Парижем (золота шпага). Мав орден св.Георгія 4-го ступеня (за кампанію 1807 р.);

полковник, дійсний таємний радник, сенатор Аркадій Васильович Кочубей, з ворян. Народився у Новгороді-Сіверському. З 1812 р. – поручик Гродненського гусарського полку. Бився під Чашниками, Борисовим, Березині, Кенігсбергом, Магдебургом, Бауценом, Рейхенбахом, Дрезденом, Кульмом, Лейпцигом, захоплював Париж (одним з перших вступив до столиці Франції). Кавалер орденів св.Володимира 4-го ступеня і св.Анни 2-го ступеня, мав золоту шаблю «за хоробрість» і отримав звання штабс-ротмістра. Парламентер до м.Данциг, вів перемовини з французькими маршалами Виктором і Удино. Був знайомий з генералом М.Милорадовичем, фельдмаршалами М.Барклаєм-де-Толі, П.Вітгенштейном, І.Дибичем-Забалканським;

полковник Василь Іванович Кольчевський. Служив у лейб-гвардії Уланському полку, воював під Витебськом, Смоленськом, Бородино, Малоярославцем, Красним, Кульмом, Лейпцигом. Як нагороди отримав – золоту шаблю «за хоробрість», підвищення і ордени;

підполковник Петро Якович Бакуринський, з дворян. Народився у Чернігові, служив у лейб-гвардії Гусарському полку, воював під Бородино, Дорогобужем, Красним, Люценом, Бауценом, Кульмом, захоплював Париж, був нагороджений золотою шаблею «за хоробрість», орденом св.Володимира 4-го ступеня і Пруським залізним хрестем;

підполковник Петро Григорович Лисенко. Учасник кампаній 1812-1815 рр. Під час Бородинської битви був поранений;

ротмістр Федір Антонович Александрович, з дворян. Бився з французами під Бородіно і Малоярославцем, за що отримав орден св.Володимира 4-го ступеня і золоту шпагу «за хоробрість»;

майор Андрій Васильович Дорошенко, з дворян. Народився у Сосниці, бився проти французів під Вітебськом, Бородино, Красним, Лейпцигом, отримав золоту шпагу «за хоробрість», підвищення і ордени, та багато інших наших земляків.

Таким чином, наші земляки – учасники війни 1812 р. прославили не тільки свої імена, але й Чернігівщину.

Блакитний Максим Михайлович 

Мітки: , , ,

Залишити відповідь