Голінка-село, Голінка-річка. До історії мікрогідронімії Чернігівського та Київського воєводств Речі Посполитої

boplan-borderГолінка – село у Бахмацькому районі. Походження назви Голінки досі до кінця не з’ясовано. Кажуть, утворена від однойменної річки, правого притоку річки Ромен, 1637 року – під час заснування. Вперше ми надибуємо річку з такою назвою на Спеціальній карті Ґійома де Боплана  – 1650 року. Holonka –  польський варіант її назви. Власне Гольонка – звучить цілком по-польськи, але, на думку історика Романа Захарченка, могла відтворювати місцеві, допольські діалектні форми назви річки. Про це свідчить поширена форма назви села – Голюнка.

Але на думку того ж таки Захарченка, з походженням назви села від річки не все так просто. Можливо, що й сама слобода Голінка, заснована урядниками Яреми Вишневецького на околиці Київського воєводства, дала назву річці. Про це свідчить той факт, що й сам Боплан, наводячи таку форму назви річки як Голонка, збирав топографічні матеріали з офіційних джерел протягом усіх 1630-40-их років – паралельно із заснуванням слободи.

На користь зворотного зв’язку Голінки з річкою свідчать кілька сіл з тотожною назвою, які розташовані у місцях-донорах переселенців на лівобережну Україну. Це Голюнка Старокостянтинівського повіту (тепер Піонерське Хмельницької області), Голюнка на Підляшші (тепер Польща) та ще одна Голюнка у південній Біларусі, поблизу міста Гомель.

Додатковим підтвердженням версії про зворотній зв’язок назви села і річки є  магнатська економічна канцелярія Яреми Вишневецького. Вона працювала просто: слобода Голінка була єдиною на цій річці. А тому логічно, що під час освоєння течії річки, задля практичності, її могли називати з прив’язкою до слободи. Така собі господарська доцільність.

Сусіднє село Гайворон, засноване на рік раніше за Голінку, 1636 року, також у Ґійома де Боплана фіксується на однойменній річці – Гайворон . Але згодом вона змінила назву – на Басанку.

Так чи так, але з часом річка Голінка також утратила первісну назву і, за свідченням старших людей, йменувалася вже Зарукавною. Коли сталася така зміна – невідомо. Але за свідченням конотопського історика Олександра Лазаревського, 1780 року вона ще називалася Голюнкою. Впевнено про річку як Зарукавну в ареалі села говорить голінський етнограф Михайло Ісаєнко – у статті «Село Голенка Конотопского уезда» від 1860 року. Отже, втрата річкою первісної назви сталася між 1780 та 1860 роками – за два-три покоління, після ліквідації Гетьманщини.

Хоча й до цього річці Голінка не таланило. Таке враження, що її назву ігнорували у повсякденному побуті вже на початку 1700-их років. Натомість уживали назви гребель та плес, які каскадом утворювала річка Голінка з заходу на схід. Ця традиція збереглася по сьогодні. Голінці знають цю річку то як Голубівку, то як Яцунку, то як Гапониху, а західніше, у бік Ріпиного хутора, вона ще йменується як Бичиха. Тепер очевидно: всі ці назви утворені за прізвищами власників млинів та гаток – шляхтича Голуба, козачки Бичихи, згадуваної 1727 року, козака Гапоненка – того ж року, і Яцуна – дещо пізніше.

Тим не менше, ще 2013 року онук станового козака, ветерана Першої світової війни Іван Клименко згадав: ота Яцунка, мовляв, раніше називалася по-іншому. Після паузи підтвердив: Зарукавна.

Що ж це за назва, яка так міцно приліпилася до «польської» Голонки? Може це «назва-вектор»? Річка Голюнка-Голінка справді текла з заходу, з-під села Зарукавного, яке фіксується поблизу групи німецьких сіл, відразу за Григорівкою. Але документи свідчать про інше.

Перша згадка про річку Зарукавну міститься у Мазепиній книзі 1726 року. Зарукавна – непримітний потічок на землях села Тиниця Бахмацької сотні, де містилися сіножаті. Друга згадка – у Опанаса Шафонського 1786 року в книзі «Чернігівського намісництва топографічний опис». Ще одна Зарукавна – у сумлінного картографа Дмитра Пащенка. Але він свідчить: ще тоді у селі Голінка річку називали однозначно – Голюнка.

Якщо зважити на документи Лазаревського з його ще живою «Голюнкою» 1780 року, то стає зрозумілим: вже наприкінці 18 століття побутувала подвійна назва річки. Зарукавна поступово витіснила з ужитку «Голюнку», яка ще пам’ятала Боплана, і зрештою опанувала усю нижню течію річки аж до Ромна. Як так сталося?

В Речі Посполитій село Голінка – у Київському воєводстві, село Тиниця, з-під якої текла Зарукавна – у Чернігівському. Потім у Гетьманщині: село Голінка – в Прилуцькому полку, село Тиниця – в Ніжинському. А відтак одна й та сама річка у Чернігівському воєводстві мала назву Зарукавної, а в Київському – у межах «голінських» земель – Голонкою. Річ цілком природна для великої гідронімії Європи. Наприклад, білоруська річка Західна Двина, перетинаючи кордон Латвії, стає собі Даугавою.

Після 1782 року довкола Голінки ще раз істотно змінилася адміністративна оптика: зникли старі межі між Прилуцьким полком та Ніжинським полком Гетьманщини – запанували «губернії» та «повіти» Російської імперії. Зникли й полкові кордони між Голінкою та Тиницею. Два села опинилися в одному Конотопському повіті і в одній Чернігівській губернії. Саме тоді відбулася природна «агресія» гідроніму Зарукавна на всю нижню течію річки Голюнки.

Так, перемогла Зарукавна, і то у ХІХ столітті. Але як з’ясувалося  – не назавжди.

У середині ХХ століття, у часи совєцької окупації, відчуття «спільного русла» Зарукованої-Голюнки взагалі губилося. У післявоєнний час комуністи влаштували меліорацію, яка висушила лісостепові озера й підточувала річку.

На зміну Зарукавної прийшла мозаїка плес: у межах Голінки це Голубівка, Гапониха, Яцунка, Бичиха. Уява про «бопланову» річку Holonka як про каскад окремих озер підтверджується життям: плеса замулюються, заболочуються, заростають очеретом і в них все важче роздивитися абриси часів Яреми Вишневецького.

Джерела: * Словник гідронімів України. Укл.: І.М. Желєзняк та ін. –Київ, «Наукова думка», 1979. – 781 с. * Исаенко М. Село Голенка Конотопского уизда. Историческое и этнографическое описание. – Ч., 1860.* Филарет (Гумилевский)) Конотопский уизд // Прибавление к Черниговским Епархиальным Известиям. Ч. неоф. – 1872,№24.– 527-559 сс.; окреме вид. – Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. шестая. Уизды: Новгород-Сиверский, Сосницкий, Городницкий, Конотопский и Борзенский. — Чернигов: Зем. тип., 1874. — 542, 4 * Малороссийские переписные книги 1666 года / Послесловие А. Лазаревскаго.– Киев : тип. Имп. Унив. св. Владимира, 1900. – 109 с.* Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. Т. 3.Прилуцкий полк. – Киев, 1902. [4],XIV, 426, XXVII с.* Вавричин М., Голько О. Покажчик назв об’єктів,відображених на Спеціальній карті України Ґ. Боплана 1650 р. // Боплан і Україна. Збірник наукових праць. – Львів, 1998. – с. 258-327. * Спеціальна карта України Ґійома Левасера де Боплана 1650 року / Упорядн. М. Вавричин, О. Голько;Ред. кол. Я. Дашкевич, Ю. Лоза, Р. Сосса. — Київ; Львів, 2000,книга. – 72 с. (покажчик)

Ростислав Мартинюк, с. Голінка

Мітки: , ,

Залишити відповідь