Генерал-хорунжий Армії УНР Аркадій Валійський (до 120-річчя від дня народження).

Аркадій Валійський народився 8 лютого 1894 року в Чернігові. Після закінчення Чернігівської гімназії був мобілізований до Російської Імператор- ської армії. Офіцерський чин поручника отримав на фронті під час Першої світової війни. В 1917 році на чолі свого піхотного батальйону перейшов до Української армії. У війні з військами Червоної Росії поручник А. Валійський відзначився в боях під Житомиром. Закінчивши викладацькі курси, став інструктором у Школі підхорунжих у Житомирі, яку очолював генерал Всеволод Петрів – командувач Кінного полку імені Костя Гордієнка і учасник Походу групи отамана Петра Болбочана на Крим. У 1919 році як командир сотні курсантів брав участь у бойових діях Волинської групи Армії УНР. Після передислокації Житомирської школи підхорунжих до Кам’янця-Подільського й перепрофілювання її в Юнацьку (Юнкерську) школу очолював курсантський курінь. За іншими даними командував школою.

Після катастрофи Армії УНР у кінці листопада – на початку грудня 1919 року перебував з Юнацькою школою в м. Ясло на території Підкарпатського воєводства Польщі. Від серпня 1920 року воював проти Червоної Росії з курсантським куренем у складі відродженої Армії УНР під командою генерала Михайла Омеляновича-Павленка. Досяг звання підполковника. Після відступу в кінці листопада 1921 за ріку Збруч на територію Польщі перебував із своїми курсантами в концентраційних таборах інтернованих вояків Армії УНР у Ланьчуті, Вадовицях і Каліші. В Калішському концтаборі № 10 закінчив однорічні Академічні курси Генштабу Армії УНР.

Після звільнення вояків Армії УНР з концтаборів у 1924 році працював у Польщі. В 1926 році був одним із перших офіцерів Армії УНР, рекомендованих Військовим міністерством УНР на еміграції генералом Валодимиром Сальським на контракту службу у Війську Польському. Під час служби в 81-му піхотному полку в м. Гродно (Західна Білорусія) в званні майора отримав таку характеристику від його командира полковника Станіслава Мачека: «Підтримує репутацію видатного офіцера, як командир батальйону й керівник штабу дивізії».

У 1931 році А. Валійський успішно закінчив дворічну Вищу Військову Школу у Варшаві (Академію Генштабу Війська Польського). Після вступу в 1936 році керівника Генштабу Армії УНР генерала Павла Шандрука до цієї ж Вищої Військової Школи очолював як полковник Генштаб Армії УНР до Другої світової війни. У вересні 1939 року в складі частин Війська Польського обороняв Варшаву від німців. У кінці вересня після здачі Варшави пораненим попав у німецький полон й перебував у офлагу «А» для офіцерів Війська Польського в Лукенвальді під Берліном.

У 1940 році ротмістр Абверу й колишній хорунжий Галицької Армії Олександр-Іван Пулюй звільнив полковника А. Валійського з полону й доставив до Варшави разом з іншими колишніми старшинами Армії УНР підполковником Б. Барвінським і майорами К. Смовським і Я. Гальчевським-Войнаровським. У Варшаві полковник А. Валійський співпрацював під час німецької окупації з Головним Отаманом Армії УНР Андрієм Лівицьким і Військовим міністром Володимиром Сальським.
У березні 1945 року Головний Отаман А. Лівицький підвищив підполковника Аркадія Валійського до рангу генерала-хорунжого, а організатор Української Національної Армії в Збройних силах Німеччини генерал-поручник Павло Шандрук призначив його керівником Штабу УНА. Разом з генералом П. Шандруком вони прийняли у Південній Австрії присягу 1-ї Української дивізії УНА (колишньої 14-ї Гренадирської дивізії Зброї СС «Галичина») на вірність Україні, вийшовши з підпорядкування Зброї СС.

Разом з 1-ю Українською дивізією і Штабом УНА генерал А. Валійський здався 9 травня 1945 року в полон Британській армії. Зробив все, що від нього залежало, щоби британці не передали Дивізію Совєтам. Перебував разом з вояками Дивізії в концтаборі в м. Ріміні в Італії. Після звільнення в 1948 році з британського полону опікувався ветеранськими організаціями у Військовому міністерстві УНР на еміграції. Автор спогадів з історії Визвольних змагань українського народу в 1917-1921 роках, а також з періоду праці на посту керівника Генштабу Армії УНР у Варшаві напередодні Другої світової війни. Помер Аркадій Валійський 16 вересня 1976 року в Нью-Йорку (США).

Література

1. Литвин М. Збройні сили України першої половини ХХ століття. Генерали і адмірали / М. Литвин, К. Науменко. – Харків: Вид-во «Сага». 2007. – С. 51-52.
2. Kolańczuk A. Ukraińscy generalowie w Polsce emigranci polityczne w latach 1920-1939. Slownik biograficzny / A. Kolań – Przemyśl: Wschodni Instytut Naukowy, 2009. – S. 252-253.
Ярослав Середницький, м. ЛЛьвів

Мітки: , , , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь