Г. Лелевич: спочатку Галака, потім Ахматова

Ми бандітов разобйом,
на Україну жить пойдьом…
На Українє добре жить:
є што шамать, є што піть
красних дєвушек любіть,
можна й дєнєжок нажить …
Червоноармійська пісня 1919 р.

Отамани, отаманщина…Це була запізніла реакція на Українську Революцію, – пише сумський історик Геннадій Іванущенко, – Знаємо і про трагічні наслідки цього запізнення. Адже Отаманщина мала не тільки героїко – романтичний, а й подекуди анархо – дуструктивний, антисемітський відтінок. Проте це була реакція селян на політику військового комунізму більшовиків, коли на всій Україні вводилася продовольча розверстка: все зерно, крім необхідного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчування. Щоб придушити опір України, уряд запровадив політику червоного терору.

Селяни, в свою чергу, почали організовувати повстанські загони які терором відповідали на терор.

До одних із мало відомих фактів належить той, що на території нашої області з 1919 по 1923 рр. діяло більше 100 повстанських загонів та відбулося декілька десятків повстань. Комуністичні банди,- пише Геннадій Іванущенко, – позначали свій шлях масовими розстрілами заручників, концтаборами, грабунком українських селян, нищенням духовних святинь. Висновок, гнапрошується вельми цікавий ніякого «мирного населення» не було. Була всенародна боротьба проти більшовицьких загарбників, яка набирала різних форм від глухого саботажу до активних бойових дій та тривалих рейдів. Земля горіла під ногами більшовиків. Так восени 1921 р. в Батурині вибухнуло повстання, яке завершилося вбивством місцевого комісара. Із присланого з Конотопа для придушення повстання продзагону, зі 100 осіб в живих залишилося тільки 18.

Була війна, Громадянська війна але вона закінчилася поразкою – результат якої голод 1921 р, Голодомор 1933 р. Причини поразки – роз’єднаність, захоплення керівництва Української Народної Республіки соціалізмом. Але давайте вшануймо память тих борців, що загинули в боротьбі за українських селян. Повні біографії їх до сих пір невідомі, невідомі у переважній більшості і їх фотографії. Вони чекають своїх дослідників.

«Упродовж 1919- 1921 років на території трьох губерній – Чернігівської, Мінської та Гомельської , – писав визначний дослідник повстанського руху першої третини 20 ст. Роман Коваль, – символом боротьби проти совєтської влади був городнянський отаман Іван васильчиков — Галака». Він назвав його «Чернігівським Робін Гудом». Голова Військової Ради Городнянського повіту В. Биструков теж високо оцінював отамана «Галаківщина – одна з самих кровавих сторінок в історії України…Чернігівщина являла собою тоді арену загостреної класової боротьби». Гостро оцінюють діяльність Івана Олексійовича Васильчикова єврейські автори: «банди Галака і Семенюка звірствували в Білорусії і т. д., а крім цих крупних банд діяли десятки мілких бандитських шайок, котрі добиралися в самі мілкі кутки, де тільки можна було поживитися єврейським добром та упитися кровю та муками єврейських жертв.»

Г. Лелевич

«Смертю за смерть платив він червоній Москві.» – писав у 1951 році В. Скуйбіда в українському незалежному часописі «Неділя».

Одним з тих, хто полював на отамана був Г. Лелевич (справжнє імя та прізвище Лаборі Гілелевич Калмансо́н) уродженець м. Могильов, більшовик, літературний критик та поет. Він один із тих, хто дуже жорстоко критикував Анну Ахаматову, Бориса Пастернака, Йосипа Мандельштама. Був репресований і розстріляний у 1937 році.

Він залишив цікаві спогади про одну з експидицій проти Галаки, у якій і він брав участь.

Нині вони зберігаються у Гомельському обласному архіві (Білорусь), для публікації їх надав один з гомельських істориків. Документ подаю у перекладі.

Справа членів партії Гомельської організації РКП (більшовиків)  з питань взяття ними участі в боротьбі із заколотниками 24-27 березня 1919 року ….

Партархів інституту історії партії при ЦК КПБ Фонд –2, Опис – 1, Коробка –1.

Почато –1919  році. Закінчено–1919 році.

“Меєр-Іуда Волинський –рядовий партійний працівник. Він не був журналістом, оратором, членом комітету. А між тим ім’я цього непомітного героя потрібно зберегти для історії.

У скрутний час зустрівся я з Волинським. Це було в березні 1921 року, в час волинок та селянських виступів по всій республіці. В дні Тюменського кулацького повстання і розквіта антоновщини, в дні коли Козловські та петриченки хазаянували в Кронштадті, коли збурлена мілко-буржуазна стихія погрожувала змити пролетарську диктатуру. В ці зловісні дні Гомельська губернія була охоплена полум’ям бандитизму. По всій губернії оперував ряд банд, що опиралися на співчуття значної частини селянства, нищивших радянський апарат, вбивавших комуністів, влаштовуючих погроми.

Особливо прославилася банда Івана Галаки (його справжнє прізвище Васильчиков),    мавшого кримінальне минуле, та досягнувшого значної популярн ості серед селян. Одною, з баз цього бандита, з ніг до голови залитого кров’ю, був район містечка Лоєв, Речицького уїзду, розташованого на правому березі Дніпра.

15 березня я, завідуючий тоді, губпартшколой, був екстрено викликаний на засідання Бюро Губкому. Там я дізнався, що вирішено організувати коротку операцію проти Галаки в Лоєвському районі. Було організовано загін особливого призначення у складі ескадрону та двух рот батальйонів військ В. Н. і курсантів губпартшколи. Загоном керувала партійна трійка.

На світанку 16 березня наш загін виступив у похідному порядку по Чернігівському тракту на південь. Коли ми підійшли до Дніпра, останній ще був покритий льодом; але лід був настільки тонким, що переправлятися через нього не було ніякої можливості. Довелося штучно розбиваті лід та скористатися паромом. Увечері 19-го ми переправилися в Лоєв. Під час переправи, я вперше й почув про існування Волинського. Мета поїздки нашого загону залашалася у таємниці. Проте лоєвські мешканці (Лоєв населений переважно євреями, що боялися бандитських погромів), відразу ж зрозуміли, що наш загін скерований на боротьбу з бандитизмом. Місцеві мешканці, що знаходилися на паромі, повідомиле мене, що всю потрібні мене свідчення, я можу знайти у секретаря лоєської комуністичної ячейки Меєра-Іуди Волинського. Обивателі додали, що незважаючи на страшно важкі умови, відсутність зброї і т.д. Волинський цілком віддався справі боротьби з бандитизмом і практично один тримав вагу цієї боротьби на своїх плечах у волості.

В Лоєв загін вступив вночі, а вдосвіта ми вже виступили у волость на операцію. Виступаючи, я помітив у рядах червоноармійців невисого чоловіка в широкополій шляпі з гвинтівкою за плечима. На ньому був помітний тей специфічний, незвичний відбиток, котрий залишається на людях, нещодавно ще проживавших за кордоном. Це був Волинський. Далі він брав участь у всіх подальших операціях, навіть за межами Лоївської волості.

Волинський розповів мені, що нещодавно повернувся із довгого німецького полону, де працював у підпільній спартаківській організації. Волинський мілкий ремісник, по свойому соціальному становищу, не був теоретично підготовлений. Він був жертовним і відданим революціонером, але марксистська підготовка відчувалась у нього революційним інстинктом. Проте йому було повністю чуже «комуністичне бахвальство». Він сильно мучився через слабкість свого теоретичного розвитку. Не раз із затаєною тоскою питав мене, коли йому можна  буде потрапити у губпартшколу наступного скликання. Теоретична непідготовленість Волинського ускладнювалася ще тими обставинами, що він тільки нещодавно прибув до Радянської Росії і віддався боротьби з бандитизмом, не встиг вивчити достатньо основи радянського будівництва. Проте глибоко помиляється той, який подумає, що бажання вчитися у тов. Волинського в якому би то не було ступені приймала «демобілізаційний» характер. Цей потяг ні на йоту не ослабляв його кипучої енергії, його роботоспроможності. Хотілось би відмітити одну характерну рису волинського: він болюче сприймав будь-який перебої, будь-яке нехлюйство в радянській роботі та партійній роботі. Але він не займався обивательським буркотінням, але вів нещадну боротьбу з «маленькими недоліками механізму», боротьбу, таку важку в міщанському оточенні Лоївської глибинки. Досконале знання місцевості та жителів зробило Волинського надзвичайно цінним для нашої оперативної трійки.

Увечері 21 березня в селі Козарогах нашим караулом був затриманий доволі підозрілий парубок, що пробирався кудись задами. Цей суб’єкт виявився селянином з с. Мохове. Проте як тільки він показався на очі Волинському, було встановлено, що цей тип насправді є відомим бандитом Терешковим. Скоро (між іншим він вже здійснив декілька втеч з під охорони) був розстріляний за постановою Губчека.

Мені згадується одна (на жаль безрезультатна) операція. Вечорі 24 березня ми у Лоєві отримали від захопленого галаківського шпигуна свідчення, начебто цієї ночі в с. Щітци Дережевічської волості, Галака разом з бандою збирався переправитися через Дніпро.

Коли стемніло, загін вийшов з Лоєва до Щитців. Йшли не відпочиваючи, форсованим маршем по сипучому піску. Йшли мовчки, зосереджено. Різкий вітер з Дніпра ледь не збивав з ніг. Доводилося переходити яри зі струмками. Двоколки з кулеметами переносили на руках. Швидко рухалась в темноті колона людей. Лише іноді в рядах лунала фраза: «Тільки би Галака прийняв бій. Тільки би він не ухилився від бою.»

Дорогу показував Волинський. Підбодрюючи жартами потомлених, він допомагав перетягувати двоколки через яри, він з посмішкою згадував: «Ось тут ми в п’ятому році ховалися від поліції». Ім’я Волинського було грозою для бандитів всього району. Його життя висіло на волосині, і він чудово усвідомлював це: «Вб’ють ну так чорт з ними!»- примовляв він.

Повернувшись до Гомеля я часто чув від речицьких товаришів, що Волинський продовжує свою героїчну боротьбу. В червні я зустрівся з ним у Гомелі, куди він приїхав за зброєю, все для тої ж боротьби з бандитизмом.

А у вересні прийшла жахлива новина Волинський убитий бандітами. В різних умовах, різних областях працювали Дерябіна та Авейц, Нікітін та Волинський. Різні були й обставини загибелі цих чотирьох товаришів. Але всі вони були на аванпостах пролетарської революції, всі вони загинули на славному бойовому посту.

Їх могили будуть священні для перемігшого пролетаріату.”

Г. ЛЕЛЕВИЧ

титульный лист дела 14л_галак 15л_галак 16л_галак

Мітки: , , , ,

Залишити відповідь