Єврейська громада Сосницького повіту: коротка історія

SAMSUNG DIGITAL CAMERA

SAMSUNG DIGITAL CAMERA

Одним з небагатьої місць на Чернігівщині де зберігся окремий єврейський цвинтар є Мена, нині райцентр, а ще 100 років тому, містечко Сосницького повіту.

У цьому невеличкому нарисі я спробую висвітлити невідомі сторінки історії моєї малої Батьківщини – Сосницького повіту, а саме єврейської громади, що мешкала тут наприкінці 19 ст. – початку 20 ст. Зацікавленість цією спільнотою виникла після докладного вивчення біографії земляка кобзаря Олександра Корнієвського, який мав декількох учнів-євреїв.

Отже звернемося до історії появи євреїв на Сосниччині.

Євреї поселилися в губернії ще в часи козацтва, але все таки, вони, певно прийшли із заходу.  Євреї, незважаючи на те, що їм у 1623 році було заборонено жити у воєводствах Чернігівському та Сіверському, проникали на території цих земель і займалися комерційними справами. Наприклад Петро Кулаковський у книзі «Чернігово-Сіверщина…  згадує переяславського єврея Шлому, який уклав угоду з спадкоємцями князів Корецьких у 1623 році на виробництво лісових товарів у Роменській волості.

В часи Хмельниччини, та Руїни чимало євреїв частково загинуло, а частково були вигнані з краю. Проте чимало євреїв прийняло православ’я і були певно асимільовані, наприклад не рідкість зустріти у Придесенні селян з прізвищами Авраменко або Ісаченко. Або наприклад нащадки старшинських чи священничих родів: — Герцик, Осипов-Перехрест, Крижанівський,МаркевичМаркович та ін..

Після першого поділу Польщі у 1772 році євреї почали переселення з польських земель до Чернігівської губернії, де їм нарешті, було дозволено постійне проживання в містах та відрубних землях поміщиків.

1861 рік. Розкріпачення сприяло росту найманої робочої сили для промисловців. Саме в цей час столичні промисловці розпочинають активно купувати поміщицькі землі, насаджуючи на тих територіях різноманітні виробництва.

Територія Сосницького повіту, потрапляють під інтереси представників  цукрової, лісопереробної та інших промислових галузей. Генерал-губернатор Чернігівський Олександр Григорович Строганов з 1858 по 1863 роки проводить  активну роботу по розвитку єврейських общин. Він висловлюється на користь рівності прав євреїв і активно іде назустріч культурним намаганням єврейських товариств у краї. Особливу нішу тут займають династії цукрозаводчиків Бродських, Епштейнів та інших.

Наприкінці 19 ст., згідно перепису 1897 р. у Сосницькому повіті мешкало 4,46% євреїв від загальної кількості населення, що складала 170 057 чоловік. Це дорівнювало середньому показнику по губернії. З’явилися єврейські громади в селах роках певно у 80-90-х бо як наводить Сергій Павленко у книзі «Дягова» детальний опис громадян 1872 р. їх не показує. Переважна більшість євреїв були міщанами, тільки 4,78% євреїв, що мешкали у губернії не належали до міщанського стану.

В 19 ст. складалися щорічні «Списки євреїв, що мешкають у поселеннях, селах та хуторах, що знаходяться у веденні пристава», з наведенням членів сім’ї та занять. Ось наприклад дані по 1-му Менському стану Сосницького повіту на 1888 рік, який наводить Андрій Фесюн у історичному нарисі «Куковичі». Загальне число єврейських родин по стану на 1888 р. було наступним: Максаки 3, Низівка (певно-Низківка –О.Я.) 3, ст.. Низівка (певно-Низківка –О.Я.) 8, Феськівка 4, Домашлин 1, Киселівка 9, Величківка 2, Степанівка 4, Волосківці 9, Дягова 10, Барковка 1, Блистова 5, Городище 3, Ушня 2, Корюківка 37.

Євреї в основному займалися торгівлею та ремеслами, адже були переважно міськими жителями, тримали шинки. «В настоящее время вся мелкая торговля и все ремесла – в руках евреев», –зазначає «Перепис…». Доволі помітні єврейські громади були у Сосниці, Мені, Макошино, Березні, Корюківці та Бречі. Останні прославилися як торгівці худобою, яку вони скуповували у селян, і масово продавали у міста. Стосовно ж Менських євреїв, то вони в основному займалися торговими операціями з тютюном, купували його тут і везли його на переробку в Білорусь. «Мена – столиця тютюна», – каже приказка, що дійшла до нас із тих часів.

Вагомих протиріч між українською та єврейськими громадами не виникало, проте революційні події 1905 року, а ще більше пізніші роки громадянської війни спровокувало чимало конфліктів.

«Оскільки  у селі проживало багато бідних селян, то вони своє невдоволення спрямовували на єврейські родини, що заробляли торгівлею, ремеслом, — пише Сергій Павленко, — 1905 року у ніч на 26 та вдень 26 жовтня в Дягові відбувся погром 13 єврейських будинків і 5 крамниць. Загальна сума збитків становила – 8700 крб».

На початку 20-х років, євреїв у Дягові залишилося мало. У протоколах дягівської сільради 1920-их,1930-их років згадуються сільські активісти Лейба Аврамович Кугель, Мера Лазарівна Карлінська, Агнеса Карлінська (член РВК), Самуїл Лазаревич Призант.

Цікаво, що серед євреїв з’явилися й кобзарі. Так серед багатьох учнів кобзаря з Данилівки Олександра Корнієвського були і євреї, яким він виготовив кобзи. Це Левянт Лейбович Зелман з Мени, син багатого купця та корюківчанин Аврам Йосипович Хайкін.

Цікаво, що Левянту, на початку доводилося приховувати своє етнічне походження

— «У 1909 році мені довелося познайомитися з кобзарем П. Ф. Ткаченком у Мені, — згадує Олександр Корнієвський, —  Ми з Левянтом прогулювалися на майдані й помітили поза лавками його з бандурою за плечима; підійшли до нього і просимо: «Заграйие», а він до нас «Одчепіться від мене, жидова проклята!». –«Ні, ми українці та ще й молоді кобзарі, хочемо вас послухати…» — «Ну, тоді звиняйте за недобре слово…».Ото взяли його й повели до мене на помешкання, де він і переночував».

Цього ж року майстер виготовив для нього власний інструмент.

«Коли Левянт повернутвся додому із навчання у духовно-іудейській академії, то я похвастався йому, що вмію добре грати на бандурі і заграв перед ним. Його приголомшила моя музика, і він сказав: «Продай мені цю бандуру, і навчи мене грати як сам». Я погодився і назвав суму -30 карбованців. Ми пішли з ним до його батька, а той відрахував мені потрібну суму. Юнак цілий рік відвідував мої занятт і навчався з незвичайним успіхом. Він уже почав самостійно щось грати й підбирати на бандурі свої національні мелодії. Дещо від нього перехопив і я. Я завжди буду вдячний за те, чого навчився від нього: пісень, танців, молитов, «Пісні пісень», «Пісні Соломона». Він наспівував їх на давньому івриті. Я про це довідався в 1929 році, коли під час свят побував на містерії у виконанні кантона…

У 1915 році Олександр разом із Левянтом на прохання кобзаря Петра Ткаченка допомагали йому в концерті в Батурині для військового полку. Потім Олександра забрали до війська, а Левянт під псевдонімом Зіновій Львович гастролював із кобзарями Кучугурою-Кучеренко і Гамалією, познайомився із Гнатом Хоткевичем. Пізніш він мешкав у Москві, де його сліди загубилися.

Під час служби в армії Олександр Корнієвський грав разом із скрипалем-віртуозом з Вінничини євреєм Заріцьким.

Кобзар Аврам Хайкін добре виконував єврейські мелодії, часто виступав з Корнієвським дуетом аж до арешту майстра. У свою чергу Олександр Самійлович перейняв від нього танець «Шир», гімн Ізраїлю «Колейд белейвов» та інші.

Закінчив свій життєвий шлях Авра́м Йосипович на Слобожанщини. Він був страчений гітлерівцями в 1943-ому році (з ним загинули дружина і троє дітей).

Що ж на сьогодні залишилося на території колишнього Менського повіту від єврейського світу? Перш за все нащадки. По-друге у Мені та Бречі збереглися єврейські кладовища. Печальна доля синагог – макошинська була розібрана гітлерівцями під час окупації в 1942 році, перед цим у 1939 році тут розміщувався колгоспний будинок культури «колбуд».

Синагогу у с. Бреч розібрали за часів незалежної України, сюди до сих пір навідуються нащадки жителів містечка – хасиди, поклонитися могилам своїх предків.

Адже як розповідає «Вікіпедія» Євре́йське кладовище (івр. בית עלמין‎ «бейт альмін» або «бейт кварот») — некрополь, на якому поховано євреїв згідно з іудейською традицією. Земля на цвинтарі вважається святою. Створення цвинтарю є одним із перших пріоритетів для нової єврейської общини.

Основна відмінність між християнськими, і єврейськими кладовищами полягає у відмінному трактування могил. Християнське розуміння дозволяє порушувати існуючі поховання після певного часу для виконання нових. Християнське кладовище, яке не використовується протягом тривалого часу, може бути ліквідованим. Згідно з принципами юдаїзму кожен надгробок і ціле кладовище є недоторканними, до того часу, допоки відомо про його місце знаходження. До винятків належать випадки, коли виконується ексгумація задля перенесення останків на Святу Землю або до родинної могили, для перенесення з неєврейського кладовища, або коли некрополю загрожують профанація чи підмивання водою.

Смертельного удару громаді було нанесено гітлерівцями, які в 1941 р. розстрілювали представників цієї національності», проте багатьом євреям пощастило евакуюватися.

Олександр Ясенчук, м. Чернігів

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь