Дерев’яні церкви Чернігівської області. Городище, Синявка, Данилівка, Дягове, Степанівка, Волосківці

Даний похід в моїй хворій уяві виношувався доволі довго. Менський район досить багатий на дерев’яні церкви, їх там аж 7. Села Городище, Дягове, Данилівка, Синявка, Волосківці, Степанівка – знаходяться так що їх можна пройти як по колу, виключенням є тільки церква в с. Осьмаки яка виходить за рамки цього кола кілометрів на 8. Підготовка до походу розпочалася за тиждень до самого походу, оскільки пройти потрібно було приблизно 50 км по польовим і лісовим дорогам. Дата походу була назначена на 29 квітня 2007 року.

Цикл публікацій – Дерев’яні церкви Чернігівської області. Городище, Синявка, Данилівка, Дягове, Степанівка, Волосківці

Погода трохи нас не жаліла, напередодні відбулось досить сильне похолодання і середня денна температура сягала 8 – 14 градусів, а от вночі стовпчик термометра спускався до відмітки 0, а місцями і -1. Але похід вирішено було не відкладати. Білети на автобус ми брали за три дні, доречі автобуси в цьому напрямку ходять досить часто починаючи з 5:40 і майже через кожні півтори дві години, і обійшлися вони нам в 8, 42 грн. Загалом в похід відправилось 15 добровольців. Починали ми наш маршрут з села Городище, саме сюди і довіз нас приміський автобус. Село це відоме з з другої половини 17 ст, проте зважаючи на назву воно могло існувати з литовських або ще й з княжих часів. В селі як ми дізнались не одна, а навіть дві церкви одна 18, друга 20 ст. ну звісно ж ми пішли до Миколаївської козацької церкви. Видовище було неймовірне, величезна деревна споруда наче манила нас.

 

Миколаївська козацька церква в с. Городище

 

Миколаївська козацька церква в с. Городище

Церква була в занедбаному стані, але все ж таки стояла. Загалом Миколаївська церква збудована в 1763 році. Це унікальна пам’ятка дерев’яної архітектури не тільки Чернігівщини, а й України взагалі. Первісно вона була тризрубна і триверха. Складалася з квадратного бабинця, восьмигранної центр, дільниці та гранчастого вівтаря. Кожен зруб завершено двозаломним верхом на восьмерику. Стіни зрубів нахилено до середини, завдяки чому створюється так звана «телескопічна перспектива», яка ілюзорно збільшує висоту кожної дільниці. Внутрішній простір всередині розкрито вгору до зеніту бань, які з’єднано між собою за допомогою фігурних арок-вирізів. У Миколаївській церкві застосовано рідкісний конструк¬тивний засіб зв’язку 3-х зрубів, що перешкоджав осіданню масивного середнього зрубу. 1888 добудовано південний і північний рукави, до бабинця — притвор з дзвіницею (не збереглася), змінено форму верхів. На початку 20 ст. вертикальну шалівку замінено горизонтальною. Частково зберігся розпис. Миколаївська церква — одна з небагатьох пам’яток, що збереглася, у якій новаторські конструктивні пошуки поєднано з втіленням основоположного принципу висотного розкриття простору дільниці. В середині збереглись деякі настінні розписи. Зараз вся конструкція з середини підтримується опорами-стовпами. Також ми знайшли в ній підвальні приміщення, але вхід до них був завалений. Враження від церкви в усіх залишилось неймовірне.

Відпочивши біля цієї пам’ятки, ми помандрували до нової церкви – Михайлівської. Подорозі ми зустріли бабусю, яка зацікавилась що ми тут робимо. Після того як вона дізналась, вона почала розповідати про церкву. Так ми дізнались, що церкву обіцяли відреставрувати кияни, але хто саме бабуня не знала. Коли прийшли до Михайлівської церкви, там якраз була ранкова служба. Дехто з нас вирішили зайти до середини і зайшли.Там стояло декілька бабусь, обличчя яких налились якоюсь незрозумілою злобою при нашій появі і з піною в роті вони почали на нас горлопанити : « Наркомани! Цигани! Дивяться шоб його вкрасти!». Швидко зрозумівши, що спільної мови з ними не знайдемо, всі хто зайшов швидко вийшли з церкви. Щодо церкви то коли вона збудована нам дізнатись не вдалось, але по всім конструктивним характеристикам це можливо кінець 19, але більш початок 20 ст. Також вдалось дізнатись, що церкву відновлювали всім селом, збирали кошти, надавали будівельні матеріали. Сама церква має вигляд «грецького» хреста. Всі двері в церкві і центральні і бокові дивляться на захід. В середині церква має сучасний іконостас з новими іконами, проте було й декілька доволі старих, хоча я можу помилятись оскільки знаходився в церкві всього хвилину.

 

 

Михайлівська церква в с. Городище

Далі наш шлях пролягав до села Синявка за 3,5 км. Село Синявка відоме з середини 16 ст. Церкву побачили ще здалеку, вона виблискувала куполами на сонці, що іноді пробивалось крізь хмари. Підійшовши ближче ми вже мали можливість розгледіти її детально, але тут трапилась одна маленька неприємність – церква була за високим парканом, а воротя були зачинені на замок. Отже всіма правдами і неправдами ми якось пофотографували Покровську церкву.

 

Покровська церква в с. Синявка

 

Сама церква була збудована ще в далекому роковому 1775 році на кошти мецената П. Юницького. Дерев’яна, триверха (з двозаломними верха¬ми), за типом плану належить до поширених на Лівобережній Україні тризрубних пам’яток, що складаються з чотирикутного бабинця, восьмигранної центр, дільниці та шестигранного вівтаря. Південний і півннічний приділи, тамбур перед вхідними дверима бабинця добудовані пізніше. Ця церква — одна з небагатьох пам’яток народної архітектури, що зберегла свої майже первісні форми. На церковному подвір’ї знаходиться могила кобзаря Ткаченка П. Ф. Загалом церква на мене справила досить позитивне враження, своїми вишуканими формами. По розмірам вона досить невеличка, проте при її будівництві було застосоване «візуальне збільшення» зарахунок спорудження стін під невеликим кутом до горизонталі.

До наступної церкви, в с. Данилівка, нам всього на всього було йти 14-15 км. Отож відпочивши в Синявці, ми вирушили вперед. Подорозі ми насолоджувались прекрасними місцевими краєвидами і не зустріли жодної людини, проте наштовхнулись на досить великі кургани. Дистанцію подолали досить швидко, з двома зупинками. Троїцька церква знаходиться на самому в’їзді в село. Але щось було в ній не так. Коли ми підійшли ближче то побачили що ця церква досить специфічна. Збудована вона була в 1876 році в такому яскраво класичному стилі. Сама вона п’ятипільна, але без купольна, точніше купол є, але він некласичний, а являє собою простий чотирискатний дах з маківкою на якій розташовано хрест. Досить цікава і триярусна дзвіниця, вона розташована так, що гармонічно вписується в притвор і не виділяється о всієї конструкції, як це зазвичай буває в церквах з дзвіницями. Вхід до церкви проходить під дзвіницею і має бокові сходи, а не фронтальні як це буває традиційно. Загалом церква справляє дуже нестандартне враження. А саме село відоме з середини 17 ст.

 

Троїцька церква в с. Данилівка

 

Після відвідин цієї церкви ми набрали в селі води і вирішили знайти собі місце для ночівлі, точніше для бівуаку. Таке місце ми знайшли за 2,5 – 3 км від села на схід. Так переправившись через пересохле русло річки ми опинились в лісі, перед нами була невеличке болото, яке було форсоване за 15 хвилин. Табір був розбитий досить швидко. Вже після того як стемніло, ми розпалили багаття і ще довго обговорювали прожитий день і церкви які нам вдалось побачити. В ночі температура повітря впала приблизно до відміток +2 – 0 С*, але переночували всі досить добре. Попереду був новий день і продовження нашої подорожі.

Похід було продовжено, проте з 15 учасників, що почали його 9 з різних причин зранку 30. 04. 07 покинули нас і вирушили до міста. Інші 5 помандрували далі. Попереду нас чекала церква в селі Дяговому, проте до неї було так кілометрів з 10-11 по полю і ми не поспішаючи, як нам здалось, пішли до неї, наше «не поспішаючи» як ми потім дізнались, було 5 – 5,3 км/год. Дорога довела нас майже до с. Феськівка, проте ми вже знали, що церква там є, але вона нова і ми вирішили не витрачати на неї дорогоцінний час.

Церкву в Дяговому довго шукати не довелося, оскільки перша жіночка яку ми спитали про церкву виявилася дружиною священика. Церква знаходиться на центральній вулиці села на досить високому пагорбі і обнесена цікавим старим парканом. Саме село вперше згадане під 1671 роком, але в селі є давньоруське городище, тож вік поселення, як можна припустити, значно більший. Церква споруджена в 1896 році у формах російського історизму. В плані вона п’ятизрубна, одноверха. Вона поєднує в собі досить цікаво народні традиції дерев’яного будівництва і особливості професійної архітектури кінця 19 ст. Особливої вишуканості церкві надає триярусна наметова дзвіниця, причому намет хоч і російська традиція, проте він зовсім не схожий на російський тип, а повністю перероблений на український манер.

 

 

Покровська церква в с. Дягове

В загалі в цьому селі нас прийняли дуже добродушно, тай далі нас приймали не гірше і городищенські бабульки в ніяке порівняння з цим не йшли. Досить швидко ми дійшли до села Степанівка. Дати заснування села знайти не вдалося, але судячи з того коли була побудована церква, та й розміри церкви (адже тільки велике і багате село могло дозволити таку церкву) можна припустити, що село виникло в 17 ст, Церква знаходить в дуже мальовничому кутку при в’їзді в село, вона стоїть на підвищенні перпендикулярно до центральної дороги села, а поряд протікає річка Мена.

 

 

Троїцька церква в с. Степанівка

Церква збудована між 1767 та 1769 роком. В плані вона тризрубна, триверха з явним домінуванням центрального куполу. Центральну дільницю вінчає двозламний верх. Квадратний бабинець і гранчастий вівтар вкриті наметами з глухими ліхтариками. В 1881 році до входів прибудовано ганки з портиками й трикутними фронтонами. Також в томуж 1881 році до церкви було прибудовано з заходу дзвіницю, що стала логічним продовженням притвору, хоча при детальному огляді можна помітити відмінності у конструктивних типах церкви і дзвіниці. На території церковного подвір’я знаходиться одна як нам здалось, унікальна для села пам’ятка – могила вихователя Імператора і самодержця всієї Русі Миколи ІІ – Даниловича Григорія Григоровича та його родини. З розповідей місцевих жителів ми дізнались про козацьке походження церкви, та про те як вона була розграбована після зруйнування січі. Також завдяки місцевим жителям ми скоротили шлях до нашого останнього пункту призначення с. Волосківці, майже вдвічі, тобто на 2-3 км.

Село Волосківці вперше згадується в 1660 році. Успенська церква збудована в 1765 році поблизу давньрусього городища та замчища 8 – 13 ст.

 

 

Успенська церква в с. Волосківці

В плані вона хрещата. Спочатку вона будувалась як пятизрубна, але згодом зявились приміщення між рукавами. Центральна дільниця увінчана восьмериком з бароковою двозламною банею досить вишуканих форм. Десь в середині 19 ст. з заходу, в притворній частині, було добудовано триярусну дзвіницю. Піддашшя церкви увінчене вишуканим різьбленням по дереву у формі різноманітних геометричних орнаментів, що в цілому складають досить гармонічне поєднання. Священик розповів ним, що церква зроблена з дубових колод, що є досить унікальним. Та і сама церква справляє неабияке враження своїм дизайном і розмірами.
На цьому наша мандрівка була завершена, нам залишалось лише дійти до траси метрів 300 – 500 і сісти в проїжджаючий автобус. Я маю надію, що всім хто брав участь у цьому поході він сподобався, а церкви які ми побачили залишать свій слід у серцях моїх супутників. І я буду дуже радий якщо мені доведеться коли-небудь побувати в тих місцях знову. Ну от і все на цей раз, попереду нові походи і церкви.

Олександр БОНДАР, м. Чернігів

Джерело: http://veloturist.in.ua/

Мітки: , , , , , , ,

Залишити відповідь