Червоні партизани: побутове насильство та ріки крові

Наступила темнота
Появилась дрімота
Із далекої дороги
Заболіли у нас ноги.
Ми зайшли в село до хати,
Попросились ночувати.
Нас хазяйка не пускає
Зайшли в хату – виганяє.
Ми до неї усерйоз,
Кажем: — на дворі мороз,
Та їй добре розказали,
Хто такії партизани,
Прочитав свої я вірші,
І зробилась вона тихша.
Піч і трубку затопила,
Нам вечерять наварила.
На стіл ставила тарілки,
унесла нам і горілки.
Гарно пройшла у нас ніч,
Дехто лазив і на піч.
Нам хазяєчка на ранок,
Приготовила й сніданок.
А в дорогу проводжала,
Бити ворога наказала.
14.11.1941 р. с. Воловиця Комарівська на Чернігівщині.

Ось така нехитра поезія із життя «червоних партизан», просякнута запахом самогонки, авторства «партизанського діда Степана» — він же Степан Щуплик пригадалася мені, коли я сьогодні проходив повз пам’ятні таблички, що й до нині зберігаються у реконструйованому сквері ім.. Б. Хмельницькому.
Таблички встановлені на честь того, що два визначні партизанські вожаки Олексій Федоров – керівник чернігівського обласного партизанського загону та Федора Короткова – керівника Корюківського партизанського загону посадили свого часу ці дерева.

Доречі, нещодавно у Корюківці згадували жертв Корюківської трагедії – знищення декількох тисяч корюківчан угорцями. Цей злочин трапився в той, час коли під Корюківкою знаходився в декілька разів чисельніший партизанський загін, проте наказ Федорова був чіткий – виходити з лісу не можна!
Причому ж напад карателів на містечко був спровокований саме діями лісовиків!
До речі, повертаючись до партизанського поета Степана Щуплика. Цей дідусь, уродженець с. Мочалище Новобасанського району, на початку 1921 року його завербувало ЧК і він виконуючи диявольський наказ чекістів убив свого власного кума – відомого антибільшовицького повстанця отамана Ромашко. Пізніш він був у загоні Федорова, був його улюбленцем у 1948 році вийшла збірка його поезій «Пізні партизана діда Степана» — звідки і взятий цей опус.

Мітки: , , , , , , , , ,

Залишити відповідь