Чернігівець Семен Іващенко: від сотника УНР до священика

Семен Никифорович Іващенко

Семен Никифорович Іващенко

Повертаються із небуття постаті чернігівців, що зі зброєю в руках відстоювали незалежність України на початку ХХ ст., а пізніше будували український світ власною працею. Один із цієї когорти Семен Никифорович Іващенко – сотник армії УНР, священик церкви св. Трійці в Клівленді (США).
Знайомство з цією історичною особою, відбулося небуденно. Якось восени, коли я мчав на велосипеді по центральній вулиці Чернігова, мене зупинив літній чоловік, який представився як Олександр Іващенко. Перепитав: чи я Ясенчук і якщо це так, то він має для мене цікаву інформацію.
Його розповідь мене вразила: його дід Семен Никифорович іващенко, на початку ХХ ст.. жив і працював у Чернігові,мав дружину Ольгу і двох діток. Пізніше став сотником Армії Української Народної Республіки, еміграція і служіння Богу за океаном. Зв’язатися зі своїми рідними, щоб визволити їх з Радянської неволі не зміг. Так і мешкали його нащадки в Чернігові вважаючи, що він загинув у 1918 р. Радянські спецслужби, на відміну від них, вочевидь точно знали чиї вони онуки, і яка доля Семена Іващенка.
О от нещодавно Олександр Іващенко, почав досліджувати свій рід і завдяки публікаціям в найстародавнішій українській газеті США «Свобода” знайшов, де поховано його діда та почав спілкуватися зі своєю заокеанською ріднею і як наслідок ми маємо історію ще одного Героя.
Cемен Іващенко народився 3 лютого 1894 року в колишньому сотенному містечку Шишаки, що на Полтавщині в родині козаків.
Батько Никифор розводив коней, мати Єфросинія з Мойсеєнків вела господарство. Дід його був козацький суддя, малий Семен пам’ятав, як приходили в їх дім козаки вирішувати суперечки. Навчався в школі у Шишаках, потім у Хоролі. До телеграфістом першої світової війни працював в поштово-телеграфній конторі Чернігова. З дружиною Ольгою мали двох синів: Бориса 1915 року народження та Анатолія 1918 року.

Семен Іващенко з дружиною Ольгою та сином Борисом. Початок 1918 року. (Фото з родинного архіву)

На початку 1915 року С. Іващенко був мобілізований до російської імператорської армії і направлений до школи прапорщиків. Опісля був прапорщиком 86-го піхот¬ного Вільманстрадського полку, який входив до складу 22 піхотної дивізії. В цей час, через пропаганду більшовиків, що «вбивали клин» між офіцерами та солдатами, на фронті поширилися революційні явища. Особливо гострими іони були у 22-й дивізії, де содати не просто відмовлялися виконувати накази, кидали зброю, дезертирували, а навіть жбурляли гранати в офіцерські землянки.
З Румунського фронту дивізію перекинули на Північний фронт, в Прибалтику. Спочатку вона несла караульну службу на берегах Фінського заливу. У червні 1917 р. російська армія, здійснила останню спробу стратегічного наступу, мала атакувати й 22 дивізія, проте вона цього фактично не зробила. Брали участь тільки окремі роти, а переважна частина солдат відмовилася підкорятися наказу. Тим не менш, дивізія продовжувала існувати до весни 1918 р., поступовj відступаючи під натиском німців.
Весною 1918 р. 22-а піхотна дивізія, повернулася в місці постійної дислокації – м. Стара Русса Новгородської губернії де організовано розформувалася.
Семен Івашенко повернувся до Чернігова, де в нього цього ж року, з’явився син – Анатолій.
Пізніше він приєднується до Армії Української Народної Республіки. У 1920 р. мав звання сотника Синього куреня 1-го Запорізького полку ім. Тараса Шевченка 3-ої Залізної дивізії. Командиром куреня був Олекса Макушенко. Під час польсько-радянської війни дивізія перебувала на правому фланзі польсько-українського фронту. Разом з армією УНР відступила до Галичини, поза р. Дністер, у серпні повернулася в Україну.
Частини дивізії в листопаді 1920 року, після підписання миру між Польщею та РСФРР, тримали оборону в районі Лучинця.
21 листопада 1920 р. після останніх боїв з радянськими військами в районі Нової Ушиці, під натиском переважаючих сил ворога, частини 3-ї Залізної стрілецької дивізії перейшли за р. Збруч та були інтернована поляками в тоборі Каліш.
Умови в таборі були жахливі. В 1922 р. він займав посаду помічника командира 4-го ім. отамана І. Сірка кінного полку з господарчої частини.

З табору його визволила сенаторка польського Сейму Олена Левчанівська. С. Іващенко працював управителем маєтку О. Левчанівської в селі Линів на Волині. Чекав дружину з дітьми з Чернігова вісім років, але так і недочекався.

Фото сім’ї Іващенко сидять: Катерина Петрів ( Іващенко), митрофорний протоєрей Семен Іващенко, Марія Іващенко, Святослав Петрів син генерал-хорунжого армії УНР Всеволода Петріва стоять Юрій Петрів, Оксана Іващенко, Всеволод Петрів.

Одружився з сестрою линівського дяка Олександра Ковалевського Марією. Ймовірно, перед приєднанням Західної України до СРСР видїхав на захід, бо після 1939 р., доля його покровительки Олени Левчанівської була трагічна – за одною версією московські кати розстріляли її у казематах луцької тюрми в 1940 р., за іншою її було депортовано до Казахстану, де вона й загинула в цьому ж 1940 р.
Під час Другої світової війни о. О. Ковалевський був страчений німцями разом з односельцами в селі Княже.
Наприкінці ІІ-ї Світової війни Семен Іващенко разом з родиною перебував у таборі для переміщених осіб у Авзбурзі. У таборі був головою парафіяльної ради Свято-Покровської церкви, згодом був висвячений у священики. В жовтні 1949 р. з сім’єю прибув до США й був направлений Архиєпископом Української Православної Церкви (УПЦ) Ігорем до Клівленду. Служив у храмі Святої Трійці УПЦ. Був митрофорним протоєреєм. В деяких числах газети „Свобода” є інформація про проведення ним церковних служб.

Храм св. Трійці у Клівленді

Семен Іващенко помер у Клівленді після тяжкої хвороби 25 серпня 1975 року. Дружина Марія померла у віці 102 роки. Дочка Катерина померла у 2012 році. Дочка Оксана живе у Малдені, Масачусетс. Закінчила консерваторію, співала в Ню-Йоркській опері.
Цікаво, що Катерина одружилася на Святославі Петріві – сині генерал-хорунжого армії УНР Всеволода Петріва, який все своє дитинство провів у маєтках на Чернігівщині. У його мемуарах є про це цікавий спомин. Незважаючи на своє на своє шведське походження він перебуваючи на Чернігівщині вільно оволодів українською мовою, точніше її поліським або чернігівським діалектом, через що, виступаючи вперше перед козаками Армії УНР, був сприйнятий ними як «москаль2 через «акання» притаманне чернігівському діалекту.У Семена Іващенка, нині є такі онуки: Всеволод Петрів живе у Малдені, Юрій Петрів у Сомервілі, Ню-Джерзі. Онуки в Україні – Олександр Іващенко працював в компанії „Укртелеком” Віра Жуковська працювала в „Укрпошті” – живуть у Чернігові, пенсіонери.

Підготував Олександр ЯСЕНЧУК

Наш проект існує за підтримки меценатів. Нас можна підтримати перерахувавши Вашу пожертву на: карткк “Приватбанку на ім’я Ясенчука Олександра 4731 2196 1478 8101

Мітки: , , , , , , , , ,

Залишити відповідь