Будинок міліції

«Я вже вперше згадував про свою службу в міліції і тепер скажу про неї кілька слів. Командний склад міліції складався здебільшого з росіян (студентів-правників та старшин). Діловодство було московське. Я ж належав до братчиків (членів підпільної націоналістичної організації «Братства самостійників» – О. Я.), які бойкотували російську мову на українській території, а до міліції був прийнятий на рекомендації Іллі Шрага (як «уступку» із огляду, на те поважання, яким користувався Шраг). Отже я розмовляв лише по-українськи і всі справи, які проходили через мої руки, полагоджував лише по по-українськи. Начальник міліції Юр-в (який володів і українською) безуспішно намагався в перших днях моєї служби переконати мене про необхідність полагоджувати справи в московській мові, але побачивши, що шкода заходу, лишив мене у сій справі повну волю. Крім мене, був там ще один помічник начальника району Мельник, який, бачучи, що я проваджу усі справи лише по-українськи, перейшов також на українську мову. Таким чином, хоча, деякі справи й полагоджувалися в українській мові, але міліція усе ж носила характер російської установи».

(Зі спогадів Романа Бжеського «Згадки з минулого (1916-1921 р.)»

Одним із перших заходів нової революційної влади у березні 1917 р. стала ліквідація поліції, організація міліції та підтримка громадського спокою на місцях. Спільно з міліцією громадський порядок підтримували загін чернігівських «Вільних козаків» – місцевої Самооборони.

У часи Революції чернігівську міліцію очолював мировий суддя В. Юрков, а його заступником був Р. Бжеський. Авторитет міліції під впливом більшовицької агітації та зростанням анархії протягом 1917 р. безупинно котився вниз. «Солдати бешкетували. … Влади не було зовсім. З Губернським Комісаром не рахувалися, міліція й не сміла думати про втручання в масовий розгул», – розповідає у своєму «Щоденнику…» чернігівець Д. В. Країнський.

У часи гетьманату, разом із зміцненням авторитету влади – авторитет правоохоронної служби Гетьманату – «Державної варти», як тоді називалася міліція, зріс.

Люди, факти:

Вільне козацтво –українські добровільні Воєнізовані формування часів Української Революції 1917 – 1918 рр., які створювалися за територіальним принципом, у містах переважно займалися охороною правопорядку, у сільських районах ставили перед собою ще й культурно-просвітні завдання.
Перші загони Вільного козацтва з’явилися навесні 1917 р. на Звенигородщині (Київська губернія). Особливого поширення Вільне козацтво набуло на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині — землях, що раніше входили до складу Гетьманщини і на яких збереглися козацькі звичаї та традиції, а також на Херсонщині, Одещині, Поділлі, Волині.

3 (16) – 7 (20) жовтня 1917 р. в Чигирині на Черкащині відбувся Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва, на якому були присутні 200 делегатів, що представляли 60 тисяч організованих вільних козаків Київщини, Херсонщини, Катеринославщини, Чернігівщини та Кубані.

У Чернігові також було створено загін «Вільного козацтва». Коли наприкінці 1917 р. розпочався наступ російських більшовиків, з Чернігова відправили на захист важливої залізничної станції Бахмач загін у 75 багнетів на чолі з штабс-капітаном Корейшою та поручиком Миколою Яновим (Янівим). Інший загін такої ж кількості, на чолі зі штабс-капітаном Борзяківським, залишився для охорони Чернігова, пише історик Я. Тинченко. Після Бахмача залишки цього загону брали участь в бою під Крутами.

Після захоплення Чернігівщини російськими військами «Вільне Козацтво» продовжувало боротьбу проти большевиків у складі українських військ.
Після загибелі УНР, колишні учасники вільнокозачого рузу продовжували боротьбу у формі великого селянського повстанського руху. Дослідники повідомляють, що організація «Вільне козацтво» активно діяла в районах Олишівки, Остра, Носівки, Бобровиці та інших місцевостях краю. На чолі організації стояв Дорошенко. Діяла організація до 1931 р., проте, наприклад, на Борзнянщині організація була ліквідована у 1932 р.

Я́нченко Володимир Ананійович ( нар. 1 квітня 1882 р. у с. Василівка на Полтавщині, місце смерті невідоме, після 1920 р. у Польщі). Учасник Першої світової війни. Одним із перших офіцерів Російської армії зголосився до розпорядження Центральної Ради. З 9 грудня 1917 р. — командир 3-го Українського запасного полку у Чернігові. 10 лютого 1918 р. був демобілізований. З 23 жовтня 1918 р. – військовий писар Чернігівського Коша Українського Козацтва. З 27 листопада 1918 р. – помічник отамана Коша. З 16 грудня 1918 р. – губернський комендант на Чернігівщині.

З 18 грудня 1918 р. (за сумісництвом) — начальник 5-го Чернігівського корпусу військ Директорії. Учасник Першого та Другого зимових походів, командир 4-ї Київської дивізії. Генерал-хорунжий. Лицар Залізного Хреста – бойової нагороди армії УНР.

Олександр Ясенчук, публікацію підготовлено в рамках проекту «Чернігів – місто УНР», який реалізує БФ «ЗАХИСТИМО УКРАЇНУ!» за сприяння Чернігівської міської ради, Фундації “Вільні Люди”, Сіверського інституту регіональних досліджень та Історичного клубу “Холодний Яр”.

Мітки: , , ,

Залишити відповідь