Будинок губернатора

«Губернаторський будинок у Чернігові – один з найкращих у цілій Росії. Чомусь для побудови й умеблювання його відпущено було кошти безпосередньо з міністерства царського двору і справді, будинок і тепер дивував своєю красою, багатством внутрішньої оздоби й меблів. Іскрицький мешкав у кількох кімнатах першого поверху, а решту і весь другий поверх відпустив під губерніальну канцелярію. Мені треба було ще менше помешкання, і в домі оселилися й мої помічники, оба люди жонаті. Але й тоді будинок виглядав як пустка, оживляючись лиш до обіду, поки сиділи урядовці в канцелярії».

… 2 грудня, після проголошення ІІІ Універсалу «на воротах Губернаторського будинку появилась таблиця українською мовою: «Губерніальний Комісаріат Української Народньої Республіки», а в моїм службовім кабінеті місце портрета Керенського зайняв портрет Винниченка, як шефа українського уряду».

(Зі спогадів Дмитра Дорошенка «Мої спомини про недавнє минуле» (1914-1920 рр.)

Будинок губернатора, тепер – Військово-музичний центр Сухопутних військ Збройних Сил України (вул. Шевченка, 54) зберігся до сьогодні майже без змін. В ті часи було цілком природнім, що лікар мешкав або поблизу чи у лікарні, священик поблизу церкви, відповідно і губернатор мешкав там, де працював. Проте в ті буремні часи, його мешканці змінювалися дуже часто, разом із владою.

Після лютневої революції 1917 р. органи Російської імперської влади припинили свою діяльність. Тимчасовий уряд скасував посади губернаторів, запровадивши натомість інститут губернських (у повітах – повітових) комісарів. Ними призначалися голови губернських земських управ. З лютого 1917 р. кандидатури комісарів затверджував Тимчасовий уряд, а з серпня – Українська Центральна Рада. З серпня обов’язки комісара виконував Дмитро Дорошенко, а його помічниками, які виконували обов’язки віце-губернатора, Р. І. Ганжа та П. П. Савич. У грудні 1917 р. він фактично пішов у відставку, залишивши Чернігів. До його повноваження входила адміністративна, господарська робота, боротьба з дезертирством, інформуваня населення про заходи Центральної влади та інші. Водночас вони були підконтрольні та підзвітні утвореному 8 березня 1917 р. губернському виконавчому комітету представників громадських організацій, яке очолив Ілля Шраг. В часи перебування комісаром Дмитро Дорошенко запровадив щонедільні зустрічі громади партії українських есерів в губернаторському домі. Головою її був І. Шраг, серед інших її членами були Віра Коцюбинська, Коновал, д-р Базилевич, добровільний лікар полку ім. П. Дорошенка, інші старші чернігівські громадяни.

19 січня до Чернігова вступив більшовицький загін, створений з робітників Замоскворіччя під командуванням російського лівого есера М. Порадіна.
16 лютого 1918 р. більшовики втекли з міста, побоявшись потрапити в оточення, адже в цей час у Городні підняв повстання І. Ремболович, у районі містечка Березна діяв загін Р. Бжеського, а німці вже зайняли Київ та Гомель.

Тимчасовим губернським комісаром спочатку став 7 березня (22 лютого) І. Шраг, з 20 березня – Г. Стаднюк, а 22 березня І. Коновал.
Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського 29 квітня 1918 р. скасували посади губернського та повітового комісарів. Тепер влада належала губернському старості, який керував повітовими старостами і призначався з кола землевласників та земських діячів. Першим Губернським старостою став Микола Савицький, який залишив посаду ставши товаришем (заступником) міністра МВС. Після нього губернським старостою було призначено Миколу Висоцького.

Правління Гетьмана у Чернігові закінчилося у грудні 1918 р. внаслідок повстання під проводом Директорії УНР, яка й сформувала новий уряд. Проте влада УНР протрималася всього три тижні. В ті дні Указом губернським комісаром Чернігівщини було призначено Г. Стаднюка, його заступником Василя Чуднівського, губернським комендантом з 16 грудня і аж до самого зайняття Чернігова більшовиками полковника Володимира Я́нченка.

Люди, факти:

Результат пошуку зображень за запитом "Дмитро Дорошенко"Дорошенко Дмитро Іванович (нар. 8 травня 1882 р. у м. Вільно (нині Вільнюс, Литва) – помер 19 березня 1951 р., похований у Мюнхені на кладовищі Вальдфрідгоф, Німеччина).

Походив з роду Дорошенків, звідки вийшли два українські гетьмани. На початку ХХ ст. Дмитро Іванович відзначився як діяльний член «Просвіти», а також як історик і організатор науки. Дорошенко був одним із засновників Центральної Ради, товаришем (заступником) її голови, заступником губернського комісара Київської губернії, пізніше обіймав посаду комісара Тимчасового уряду в Галичині та Буковині. З серпня по 24 грудня 1917 р. – займав посаду комісара Центральної Ради в Чернігівській губернії. Про цей період, він залишив спогади, з якими можна можна ознайомитися у книзі «Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 рр.)»

За часів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського Дмитро Іванович був міністром закордонних справ.

Після 1920 р. Дмитро Дорошенко відбув за кордон, де став одним із провідних діячів гетьманського руху, а також відомим українським науковцем.
У 2016 році розпорядженням Чернігівської міської ради вулицю Соколовської було перейменовано на вулицю Дмитра Дорошенка.

Олександр Ясенчук, публікацію підготовлено в рамках проекту «Чернігів – місто УНР», який реалізує БФ «ЗАХИСТИМО УКРАЇНУ!» за сприяння Чернігівської міської ради, Фундації “Вільні Люди”, Сіверського інституту регіональних досліджень та Історичного клубу “Холодний Яр”.

Мітки: , , , , , , , ,

Залишити відповідь