Будинок Дворянського пансіону: затишне гніздо для багатьох орлів Українського руху

«Опозиційні настрої чернігівського дворянства відбилися розуміється і на характері дворянського пансіону. Його організатором і першим директором був призначений порівняно молодий російський педагог Микола Юхимович Холодковський. Батько його займав якесь високе становище в судівництві, і це давало йому підпору при поборюванні різних перешкод під час організації пансіону. Холодковський впровадив, як тоді казали, англійську систему виховання тобто головний натиск покладений був на те, щоб виховувати у молоді незалежність думки і довіря до своїх власних сил Крім того була звернена велика увага на спортову сторону виховання».

Зі спогадів Миколи Ковалевського «При джерелах боротьби»

У 1904 р. губернські збори чернігівських дворян вирішили збудувати в Чернігові пансіон для проживання дітей дворянських родів Чернігівщини, які навчалися в гімназії або реальнй школі. На площі біля Спасо-Преображенського собору було збудовано великий двоповерховий будинок із цілим комплексом менших будівель, де розміщувався Дворянський пансіон. Будинок був дуже гарний, із так званої київської цегли жовтого кольору. Через великі вікна до кімнат потрапляло багато світла, що віддзеркалювалося у блискучому паркеті і надавало всім кімнатам так багато життя.

За головним корпусом знаходилася будівля з квартирами для вчителів, лікарні та бані. Для заняття 50 воспитанників були обладнані великі спортивні майданчики. На жаль, на сьогоднішній день будинки пансіонату не збереглися, за винятком єдиного приміщення, де знаходиться спортзал і рада спортивного товариства «Спартак» на Валу.

Про атмосферу, що панувала у закладі, яка незважаючи на деякий лібералізм викладачів, русифікувала дітей з українських козацьких родин, розповідають спогади учня пансіону М. Ковалевського

«Другим моїм сусідом був учень реальної школи Константинів. Він зачитувався історичними книжками і не раз казав і мені читати книжки з історії України. З інших хлопців пригадую братів Шрамченків, які не вміли як слід говорити по-російськи, хоч їх батько був не то губернатором, не то віцегубернатором в якійсь російській губернії. Вони часто збирали всіх хлопців співати українських пісень.

Пригадую також чотирьох братів Метельських з Нового Млина. Із них тільки старший, Михайло Метельський, давав собі раду з російською мовою, а інші навіть і пізніше нею досить погано володіли. З Борзенського повіту походив білявий хлопчик Шаповаленко, а з Глухова – Фененко. Вони теж завше розмовляли по-українськи, а лекції російською мовою, як у нас казали, «зубрили», не завше розуміючи зміст «зазубреного тексту…

Цікавим хлопцем був також Василь Чуднівський із старої козацької родини з Борзенщини. Він дуже добре вчився в реальній школі і всі пророкували йому, що буде добрим інженером Але не так сталося як гадалося».

Люди, факти:

Василь Кіндратович Чуднівський (нар. 1892 р. у родині станового козака Кіндрата Чуднівського з-під Борзни, місце та дата смерті невідомі).
Закінчив Чернігівське реальне училище, вступив до Петрово-Розумовської академії у Москві. 1916 р. одружився з Ольгою Шраг – донькою Іллі Шрага. 18 січня 1919 р. у родині Чуднівських народилася донька Тетяна.

1917 р. включився у національно-визвольний рух, став товаришем (заступником) Міністра народного господарства УНР. 1920 р. разом з Симоном Петлюрою переходить кордон Польщі, деякий час працює в культурних установах.

Проте Василь Чуднівський не залишився на еміграції, а повернувся на Батьківщину, де на нього чекала родина. На жаль, подальша доля Чуднівських маловідома. Їхні сліди обірвалися після терору 1937 р., які вони, ймовірно, не пережили.

Микола Миколайович Ковалевський (нар. 3 вересня 1892 р. на хуторі Іванівка (зараз хутір Ковалевський Сосницького повіту, Чернігівщина) – пом. 18 серпня 1957 р., м. Інсбрук, Австрія. Похований на Східному цвинтарі) –міністр земельних справ УНР, політик кооператор, публіцист, поет.

Діяльний учасник Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), з 1917 р. – її голова. Також голова ЦК Української селянської спілки. Очолював редколегію газети «Народна воля» – спільного органу Української селянської спілки і УПСР. Під час роботи Всеукраїнського національного конгресу 1917 р. обраний членом Української Центральної Ради від Полтавської губернії, згодом — членом Малої ради Української Центральної Ради. У травні 1917 р. брав участь у переговорах делегації УЦР із Тимчасовим урядом у Петрограді. За Директорії УНР – міністр земельних справ в урядах С. Остапенка, Б. Мартоса, І. Мазепи.

Від 1920 р. Микола Ковалевський мешкав на еміграції, спершу у Відні, де очолював одну з груп УПСР, потім у Варшаві, де співпрацював з багатьма часописами, у т. ч. з «Літературно-науковим вістником» (м. Львів), який видавав Дмитро Донцов.
У роки Другої світової війни опинився в Румунії, був співредактором журналу «Наше життя» (Бухарест; 1940–42 р.). Після війни жив у Австрії, де з 1950 р. був редактором агентства «Express-Pressedienst» (м. Інсбрук), головою Українського допомогового комітету в Австрії.

Олександр Ясенчук, публікацію підготовлено в рамках проекту «Чернігів – місто УНР», який реалізує БФ «ЗАХИСТИМО УКРАЇНУ!» за сприяння Чернігівської міської ради, Фундації “Вільні Люди”, Сіверського інституту регіональних досліджень та Історичного клубу “Холодний Яр”.

Мітки: , ,

Залишити відповідь