Браницький повстанський комітет

Отман Панкрат Хижняк, з архіву УСБУ в Чергнігвській області.

Отман Панкрат Хижняк, з архіву УСБУ в Чергнігвській області.

До сьогоднішнього дня маловідомою сторінкою нашої історії лишається антибільшовицький повстанський рух в нашому краї у 1918 – 1924 роках . В бурхливих подіях революцій, громадянської війни та національно-визвольних змагань в повній мірі себе виявила розбурхана селянська стихія. Селянські загони, очолювані харизматичними отаманами, виступали на боці різних ворогуючих сторін, нерідко змінюючи свої уподобання.

Історія повстанського руху в с. Браниця Козелецького повіту починається в кінці 1918 року в період загальноукраїнського повстання, очолюваного Директорією Української Народної Республіки проти гетьмана Павла Скоропадського. Браницька молодь організувалася в загін «Вільного козацтва» у кількості 60-70 чоловік. З наступом військ Директорії загін розпочав активні дії, зокрема арештовував членів партії «Союз хліборобів» – опори гетьманського режиму та інших представників гетьманської влади. Проте влада Директорії УНР протрималася недовго, і вже на початку 1919 року Чернігівщина опинилася під владою більшовиків. Частина Браницького «Вільного козацтва» залишилася на боці УНР і влилася до лав її армії, інші перейшли на бік більшовиків. Деякі не підтримали відкрито жодну сторону і лишилися в Браниці, нічим себе не виявляючи.

Надії певної частини селянства на більшовиків швидко розвіялися з запровадженням так званої політики «воєнного комунізмі» з її продрозкладкою, що фактично перетворилася на грабунок селян, та червоним терором. По селам почали ширитися повстання. Після закінчення 1-ї Світової війни чимало селян повернулося додому зі зброєю і що найголовніше зі знанням військової справи. Ядром новоствореного повстанського загону в с. Браниця стали колишні вільні козаки, отаманом був обраний Панкрат Дем’янович Хижняк. З самого початку загін був гарно озброєний, крім зброї, що лишилася з часів «вільного козацтва» чимало зброї надали й місцеві селяни.

На початку грудня 1919 року група селян на чолі з Хижняком, озброєних гвинтівками, а подекуди й вилами вбили в Браниці 11 представників радянської влади, серед яких і голова сільради Бондаренко. Іншим вдалося втекти до Бобровиці, і від них про повстання стало відомо Козелецькій повітовій владі.

Наступного дня Хижняк скликав збори села, де оголосив, що минулої ночі він та його товариші вбили 11 «окошників» (так називали тих радянських працівників, що займалися мародерством). Ще кілька представників радянської влади було арештовано прямо на зборах і було вирішено їх розстріляти як мародерів і грабіжників. Був на місці розстріляний Сава Полуян – член сільради і батько вбитого вночі більшовика.

Тим часом до Браниці з Козельця вже прямував каральний загін, командиром якого був інший син Сави Полуяна Андрій. Випередивши свій загін на 15 верст, Полуян, сидячи на підводі з карабіном в руках приїхав прямо на збори. Натовп селян розступився і Хижняк, схопивши гвинтівку і прицілившись з коліна, вбив Полуяна пострілом в голову. Коли каральний загін підійшов до села, повстанці відступили до лісу і ніхто з них схоплений не був. Червоні звільнили присуджених до розстрілу своїх симпатиків, які зразу ж вбили батька та брата одного з повстанців – Дмитра Кушніра. Взявши заложників більшовики повернулися до Козельця.

Браницькі повстанці таким чином опинилися на нелегальному становищі і вирішили влитися в загін отамана Ромашка, що діяв на території Козелецького повіту в районі сіл Ярославець, Стара та Нова Басань, Озери та інших. За рік перебування в цьому формуванні Хижняк отримує значний досвід партизанської боротьби. Після вбивства Ромашка 6 липня 1920 року Хижняк з вісьмома односельчанами переходить до загону Коваля, проте і цей загін проіснував недовго і був ліквідований. Сам Хижняк так висловився про свою діяльність в цей період « Я до сотні «босяків» (більшовиків) передушив… Хоча й мене вб’ють, але це не важливо, я зробив що треба, а поки що не дам себе в обіду».

Хижняк повертається до Браниці, де активно продовжує антибільшовицький терор. Після повернення в Браницю повстанці вирішили легалізуватися, що й було зроблено в досить авантюрний спосіб. Селяни звернулися до Чернігівської губернської і Козелецької повітової інспекції з заявою, що Хижняк та його хлопці не бандити і не йдуть проти радянської влади, а лише захищають селян від грабіжників та мародерів, що просочилися до радянських установ. Для перевірки в село виїхала комісія щоби зібрати відомості про Хижняка. Всі селяни як один заявили, що Хижняк – щирий прихильник радянської влади та захисник селянства. Для більшої переконливості повстанці здали 7 старих гвинтівок та кілька бомб. Таким чином вісім чоловік отримало амністію, їм була навіть повернута зброя з правом носіння. «Скільки будемо жити, дурнів у владі вистачить давати нам амністії» – так глузували повстанці. Отримавши легальний статус, вони продовжували свою справу, але більш приховано.

На початку літа 1921 року звістки про діяльність загону Хижняка стали надходити до повітової влади. У Браниці з’явився загін повітової міліції, який наразився на шалений спротив – був відкритий вогонь не лише з гвинтівок, а й з кулеметів «Льюїс» та «Кольт», в хід пішли також ручні гранати. Міліція відступила, втративши вбитими начальника загону Гладкого, співробітника політбюро та рядового. До Браниці була стягнута міліція з усього повіту, але нікого з партизанів в селі вже не було. Червоні пробули в селі 3 доби, взявши 35 заручників з «куркульського елементу».

Таким чином вдруге загін Хижняка опинився на нелегальному становищі. Відомо що політичним керівником загону в цей час стає офіцер армії УНР Ломтєв, що прибув з Польщі для організації підпільної роботи на Чернігівщині. При розгромі повстанського комітету в Бахмачі Ломтєв був заарештований.

Наприкінці 1922 року повстанці здійснили чергову авантюру – отримали другу амністію. До Харкова були направлені 2 делегата: Митрофан Колесник та Василь Глушко. Для цього селяни Браниці зібрали 500 підписів під зверненням до влади, де як і минулого разу запевнялося, що Хижняк та його бійці прихильники радянської влади та захисники простого люду від «окошників», що її паплюжать, а загін міліції обстріляли через те, що не знали хто вночі зі зброєю в руках прийшов до села. Звернення також підтримала церковна громада села. Як не дивно після цих клопотань 10 повстанців включно з отаманом отримали 2-гу амністію. Для демонстрації своїх «щирих намірів» вони здали 8 старих гвинтівок, кілька зіпсованих бомб та по 30 набоїв кожний. Між тим у повстанців лишився дуже солідний арсенал: 200 гвинтівок, 3 кулемети «Льюїс», 2 кулемети «Кольт», кілька десятків французьких бомб, 1 ящик бомб російських, кілька ящиків набоїв. Зброю зберігали в різних місцях у перевірених селян.

В цей час загін встановив зв’язки з представниками уряду УНР в екзилі. Ще в липні 1922 року до хутора Кобижча Козелецького повіту прибув агент уряду УНР Іван Назаренко, направлений для організації підпільної мережі у Конотопському, Козелецькому, Остерському та Ніжинському повітах. Крім того він мав зв’язок з Київським Центральним Повстанкомом (ЦПК), який очолював уродженець м. Гоголів Остерського повіту Герасим Конох (псевдонім Галайда). Невдовзі до Браниці прибув райуповноважений ЦПК Лука Артеменко, уродженець села Озеряни. Приїжджаючи з Києва під виглядом спекулянта, він передавав директиви про провадження повстанської роботи та прокламації до селянства. За наказом ЦПК на поч. 1923 року у Браниці був створений повстанський комітет, головою якого був обраний Пилип Сергійович Цирень, заступником Павло Іванович Опенько, секретарем Корній Парфенович Сакун, координатором Митрофан Олександрович Колесник, отаманом бойового загону Панкрат Дем’янович Хижняк. Були намічені наступні напрямки роботи повстанкома:
1.Агітація серед населення, пошук зв’язків.
2. Безпосередня участь у «Просвітах».
3. Українізація церков.
4. Пошук коштів.
5. Підготовка до загального повстання.
Браницький повстанком координував дії повстанців в селах Озерни, Днівка, Рикове, Бобровиця, Стара та Нова Басань. Агентом організації був начальник повітової міліції Третяк та представник Бобровицького виконкому.

Проте до організації змогли проникнути агенти ДПУ (Державне політичне управління). В ніч на 19 грудня 1922 року при виїзді з Браниці був арештований Іван Назаренко, про що повстанкому відомо не було. 18 лютого 1923 року Київським губернським відділом ДПУ арештований Лука Артеменко, який на допиті надав багато інформації що до діяльності організації. 28 березня 1923 року за наказом ДПУ УСРР була розпочата операція по ліквідації Браницького повстанкому під кодовою назвою «Гроза». Організаторами призначено начальника секретно-оперативної частини Чернігівського ДПУ Розанова та його заступника Єрмолинського. Їм у розпорядження надавалися 96-й дивізіон ДПУ, 50 вершників губміліції та навчальний взвод конвойного полку. Район був оголошений на військовому становищі. В ніч на 7 квітня в Браницю з різних сторін зайшов загін міліції та оперативні співробітники ДПУ. По ним повстанцями був відкритий вогонь з кулеметів та рушниць. Зав’язався бій, що тривав 2 години. Для підсилення був викликаний загін червоноармійців. В селі розпочалися арешти. З хат Івана Маруги та Юхима Опенька тривала шалена стрілянина, з вікон летіла велика кількість бомб і лише після підпалу хати Маруги стрілянина стихла. Хижняк, що знаходився в цій хаті вдало використав момент і, кинувши 2 бомби зник, прихопивши «Льюїс». В ході бою червоні втратили двох червоноармійців вбитими, двох поранено, з боку повстанців загинуло четверо.

По справі Браницького повстанкома було арештовано 227 осіб в Браниці, близько 100 чоловік і в Ніжинському та Гоголівському районах. В Києві арештували голову ЦПК Галайду. Було вилучено 1 кулемет «Кольт», 18 обрізів, 6 револьверів, 7 бомб, індуктор для підриву залізничного полотна, матеріали для кустарного виробництва набоїв.

Хижняк та кілька бійців, що уникнули арешту створили загін з 12 чоловік, що діяв на терені Ніжинського округу і мав на озброєнні «Льюїс», гвинтівки, револьвери та бомби. Для знищення загону була оголошена удавана амністія з пропозицією скласти зброю, на що повстанці не погодилися. 4 грудня 1923 року Панкрат Хижняк, Борис Онищенко, Антон Нацик та Максим Острянко були арештовані за невідомих обставин. У квітні 1924 року вони предстали перед Чернігівським губернським судом. Хижняк, Артеменко і ще двоє повстанців були засуджені до розстрілу. Пізніше вирок замінили 10-ма роками ув’язнення.

Решта загону продовжила діяльність під керівництвом Олексія Шилоткача. У звітах ДПУ зазначалося що це формування набуло величезного масштабу, вбивало комсомольців і представників комнезамів. 4 листопада 1924 року повстанці зруйнували залізничну колію і пустили під укіс потяг. По цій справі було арештовано 74 жителі Браниці «за пособництво бандформуванням», 68 з яких підлягало виселенню з території України. Це остання наявна інформація про загін Шилоткача і подальша його доля невідома.

Отже вогнище опору більшовицькому режиму не згасало в Браниці та навколишніх селах до 1925 року –в той час як в інших місцевостях України вже давно стихли постріли борців за її самостійність Пройшовши певну еволюцію, цей загін став ланкою загальноукраїнського повстанського руху під прапором УНР і до останнього не складав зброї.

Євген Населевець, науковий співробітник Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь