Бойовий шлях дивізії “Дас Рейх” по Чернігівщині: Авдіївка-Мена-Макошине-Борзна-Прилуки-Ромни

Отто Вайдінгер

Пропоную вашій увазі уривок з книги спогадів німецького воєначальника часів Третього Рейху Отто Вайдінгера (нім. Otto Weidinger; 27.05.1914 – 11.01.1990 р.) – «Division das Reich», який присвячений боям цього підрозділу на Чернігівщині та Сумщині у вересні 1941 р.. На час написання спогадів командир розвідувального батальйону у званні гауптштурмфюрера (капитан), дивізії «Дас райх».
Дивізія «!Дас Райх» в цей час «замикав» кільце оточення радянських військ довкола Києва. Маршрут руху підрозділу: Авдіївка-Сосниця-Мена-Макошине-Борзна-Прилуки-Ромни.

Бій з оточеними під Києвом військами Червоної армії

Незважаючи на вражаючі успіхи, досягнуті групою армій «Центр», які знайшли своє відображення перш за все в більшій кількості полонених і захоплених трофеїв під час боїв з оточеними військами супротивника під Гомелем і Смоленськом, а також в захопленні території , приймається рішення про тимчасову відмову від продовження наступу на Москву. Тепер головна увага приділяється групі армій «Південь». Вже неодноразово велися бурхливі дискусії про доцільність зміни напряму головного удару. Тут немає місця для просторікувань на цю тему. Німецький план передбачав знищення в ході широкого охоплення в районі Києва сильного угруповання Червоної армії – а саме групи армій маршала Будьонного (маршал С.М. Будьонний був головкомом військ Південно-Західного напрямку (з липня по вересень 1941 р.) Головкомом Південно-Західного фронту був генерал-полковник М.М. Кирпонос (загинув, прориваючись з оточення, 20 вересня) – Ред.). Для цього в штабі групи армій «Центр» було вирішено залучити насамперед танкові з’єднання Гудеріана (в тому числі дивізію СС «Рейх», 3, 4, 17 і 18-у танкові дивізії, 10-ю і 29-ю моторизовані дивізії і полк «Гросс-Дойчланд»).
1 вересня 1941 дивізія СС «Рейх» виступила маршем разом з полком СС «Дер Фюрер» через Смоленськ- Рославль на південь. 2 вересня марш триває через Мглін і Унечу на Стародуб. Дощ ллє як з відра, і без того жахливі дороги перетворюються на справжнє болото. Водіям доводиться особливо важко, і вони змушені демонструвати все своє мистецтво. Через такі дорожні умови дивізія сильно розтягується. 3 вересня на південь від Стародуба відбувається кілька коротких боїв з залишками відступаючих радянських частин. Увечері 3 вересня полк (без 1-го батальйону) розташовується в Авдіївці (Сосницький район – Ред.), залишивши далеко позаду себе інші частини дивізії СС «Рейх». Напередодні під сильним натиском противника частини 10-ї піхотної (моторизованої) дивізії були змушені залишити значні території на південь від цього села. Генерал-полковник Гудеріан наказує полку СС «Дер Фюрер» рано вранці 4 вересня наступати в цьому напрямку, не чекаючи прибуття основних сил дивізії «Рейх». Ще увечері 3 вересня батальйони висуваються на вихідні позиції південніше Авдіївки, праворуч розгортається 3-й батальйон, а зліва – 2-й батальйон. Побіжно турбуючий вогонь ворожої артилерії досягає околиць села. Під час одного з нічних нальотів отримує поранення командир 3-го батальйону гауптштурмфюрер СС Кемпін. З важким серцем командир полку призначає командиром 3-го батальйону полкового ад’ютанта, гауптштурмфюрера СС Лінгнер, одного з найкращих офіцерів, що були в полку.
4 вересня о 5:00 через наші лінії охорони починається атака на добре укріплені позиції противника, який відчайдушно чинить опір. Спочатку атака розвивається повільно. Але потім 2-й батальйон під командуванням штурмбанфюрера СС Хармеля стрімко проривається вперед і починає переслідувати відступаючого ворога, не даючи червоноармійцям організувати оборону. Ближче до вечора 2-й батальйон після несподівано швидкого форсування річки (Убідь) розгромив штаб ворожої дивізії. За день було захоплено велику кількість полонених і близько двадцяти знарядь. 3-й батальйон просувається вперед на таку ж відстань.

Бойовий шлях дивізії “Дас Райх”

5 вересня наступ на південь триває. Численні, безладно відступаючі загони радянських військ розсіюються вогнем артилерії. Під час одного з перепочинків 1-й батальйон знову наздоганяє полк, відразу ж виходить вперед і, розвернувшись, стрімко атакує противника, відкидаючи його далеко на південь. Під час цього наступального маршу вздовж колони полку проїжджає генерал-полковник Гудеріан і тепло вітає солдатів, висловлюючи їм свою вдячність.
Вранці 6 вересня передові частини полку виходять до річки Десна на південь від Сосниці. Під містечком Мена 1-й батальйон наздоганяє колону противника і в ході стрімкої атаки завдає їй відчутних втрат. Оточення військ противника стає все відчутнішою. Передовий загін 3-й танкової (Берлінської «ведмежої») дивізії 2-ї танкової групи Гудеріана 7 вересня виходить до міста Конотопа. В районі міста Ромни (Сумська область – Ред.) кільце оточення має зімкнутися. Під ударами наступаючої 2-ї армії великі з’єднання радянських військ відступають по залізничному мосту під Макошине (Менський р-н Чернігівської обл. – Ред.) на інший берег Десни. Сильна оборона на північній і східній околиці Макошине, основу якої складають два бронепоїзди, повинна була дозволити Радам утримати цей стратегічно важливий міст через Десну, ширина якої в цьому місці сягає 60 метрів. Полк з ходу починає готуватися до атаки на Макошине разом з підлеглим йому мотоциклетним батальйоном дивізії. 1 – й батальйон тим часом все ще продовжує вести запеклі бої на схід від Мени. 2-й і 3-й батальйони закріплюються на берегах Десни на схід від Макошине. Почати атаку планується о 13:30 після нальоту на Макошине пікіруючих бомбардувальників. Настає 13:30 – бомбардувальників немає, 13:45 – їх все ще немає, 14:00 – літаків не видно!


Тоді генерал-полковник Гудеріан, який перебував на КП полку СС «Дер Фюрер» в 500 метрах на схід від Макошине, наказує мотоциклетному батальйону атакувати Макошине. Батальйон відважно вривається на ворожі позиції, і зав’язується надзвичайно запеклий бій. Через труднощі з веденням артилерійської розвідки артилерія може вражати ворожі цілі тільки на околицях Макошине. О 14:30 – мотоциклісти вже давно борються на вулицях Макошине – з’являються двадцять сім пікіруючих бомбардувальників, що йдуть трьома хвилями, і, незважаючи на всі наші сигнали прапорами і ракетами, наносять бомбового удару по центру Макошине – в саму гущу атакуючих рот безстрашних мотоциклістів! Ми несемо страшні втрати від власних бомб, і багато хто з нас посилає прокльони на адресу льотчиків. Правда, атака пікіруючих бомбардувальників принесла і позитивний результат – обидва ворожих бронепоїзда знищені, і опір противника в Макошине слабшає. В ході цього бою командир 14-ї (протитанкової) роти, унтерштурмфюрер СС Франк і командир зенітної роти, оберштурмфюрер СС Рентроп з жменькою людей прорвалися по східній околиці Макошине до мосту, сміливим кидком стрімко перетнули міст і закріпилися на південному березі Десни. При цьому вони запобігли вибуху моста, перерізавши дроти, що ведуть до вибухівки. Противник прекрасно усвідомлює небезпеку, що загрожує йому небезпека, так як він мав намір евакуювати через цей міст свої численні відступаючі частини. Він відразу ж переходить в контрнаступ. З кожною годиною його контратаки стають все лютішими, а сам міст він тримає під таким щільним вогнем, що перекидання по ньому підкріплення стає неможливою. Всі спроби прорватися на допомогу до наших відважним бійцям виявляються марними, в денний час зробити це було неможливо. Вони повинні самостійно протриматися до темряви. Німецькі солдати вгризаються в землю на крихітному п’ятачку і утримують цей найважливіший для нас міст, успішно відбиваючи всі ворожі атаки. Унтерштурмфюрер СС Франк гине смертю хоробрих в цьому жорстокому бою. Оберштурмфюрер СС Рентроп був нагороджений за свій героїзм Лицарським хрестом. У цьому бою хоробро билися також 15-я рота і дивізіон (батальйон) штурмових гармат.
Протягом ночі 7 вересня слабкі сили мотоциклетного батальйону, підтримані штурмовими гарматами «Принц Ойген» і «Дерфлінгер», вийшли до крихітного плацдарму. Тоді командир полку вирішує форсувати річку силами двох батальйонів (1-й батальйон на захід від моста, а 3-й східніше) і створити другий плацдарм, щоб потім знищити оточеного противника. 2-й батальйон форсував річку приблизно в 6 кілометрах східніше, в ході швидкої атаки захоплює невелике село на південному березі Десни і утримує його, відбиваючи численні атаки противника, прикриваючи тим самим лівий фланг полку. Форсування річки 1-м і 3-м батальйонами проходить за планом і закінчується без пригод 8 вересня рано на світанку.

Отто Вайдінгер

Отто Вайдінгер

На південному березі Десни 1-й батальйон втягується в важкий бій на пересіченій місцевості, проте ще до обіду йому вдається досягти залізничного насипу на південь від моста у Макошине. 3-й батальйон просувається в густому тумані по березі Десни і приблизно в 3 кілометрах перед собою виявляє велике село Слобідка (вочевидь це помилка, адже с. Слобідка розташоване на пвн. березі Десни, ймовірно автор має на увазі с. Бондарівку – крупне село біля Макошине), що розкинулося на пагорбі, де не було туману. Безшумно просуваючись вперед, батальйон непомітно підходить до підніжжя пагорба і так раптово уривається в село, що противник не встигає чинити серйозного опору. В руки батальйону потрапляє велика кількість полонених і батарея польових гаубиць. Ще до обіду батальйони з’єднуються в районі залізничного насипу. Оточені в результаті цього війська противника остаточно розсіюються бійцями мотоциклетного батальйону і підоспілі полком СС «Дойчланд».
9 вересня полк СС «Дойчланд» виступає з цього плацдарму для наступу в південному напрямку, спираючись лівим флангом на залізничну лінію Макошине-Бахмач. В цей же вечір, незважаючи на запеклий опір противника, вдається взяти Борзну. Потім полк СС «Дер Фюрер», висунувши вперед 3-й батальйон, продовжує наступ уздовж залізничної лінії. Вночі йому вдається обігнати полк СС «Дойчланд», і вранці 10 вересня він вступає в бій в районі залізничного вузла Бахмач з переважаючими силами противника, що відступав на схід. На лівому фланзі встановлюється контакт з сусідом, 4-ю танковою дивізією. Противник несе важкі втрати. У цьому бою полк втрачає одного з кращих своїх офіцерів, хороброго командира 11-ї роти, гауптштурмфюрера СС Карла Нея. Від Бахмача полк СС «Дойчланд» виходить на вістрі наступу дивізії СС «Рейх». В ході стрімкого наступу йому вдається розгромити великі формування противника. Тим часом полк СС «Дер Фюрер» рухається у другому ешелоні і 15 вересня знову вступає в бій. У той час як полк СС «Дойчланд» за підтримки штурмових гармат і саперів бере населений пункт Ічня (Чернігівська обл. –Ред.), полк СС «Дер Фюрер» отримує завдання атакувати і взяти Прилуки.
Таким чином, поступово складається таке становище, що дивізія СС «Рейх», супроводжувана по обидва боки відступаючими арміями противника, зайняла місце на чолі клину, націленого на Київський котел. Увечері 15 вересня противник знову закріплюється на позиціях в Матішовці (село не визначене – Ред.) , і особливо на пагорбах на південь від села. Атакувавши з ходу 2-й батальйон несе важкі втрати. Гине відмінний командир 6-ї роти, гауптштурмфюрер СС Грунд. З настанням темряви батальйон змушений припинити атаку і перегрупуватися. В цей же час 3-й батальйон полку СС «Дер Фюрер» вступає у важкий бій з противником на дорозі в 3 кілометрах східніше. 1 – й батальйон знову переданий в розпорядження 24-го танкового корпусу генерала Гейра фон Швеппенбурга. Незважаючи на постійне проведення розвідувальних рейдів в нічні години, противнику вдається непомітно відірватися від атакуючих німецьких частин. Знову і знову доводиться констатувати високий рівень підготовки і стійкість радянських солдатів і офіцерів. 2-й батальйон, атакуючи по обидва боки дороги, виходить на покинуті ворожі позиції і тому швидко просувається вперед. Не зустрічаючи опору, раннім вранці 16 вересня 2-й батальйон вступає в Прилуки з півночі. Прилуки лежать на обох берегах річки, причому мала частина міста лежить на північному березі, а велика частина розтягнулася на 2-3 кілометри на південному березі. Противник утримує позиції в будинках і садах північній частині.
З західного кінця містечка наполегливо атакує російський танковий взвод. “Ні кроку назад. Тримайтеся або помріть! »- так звучить наказ червоноармійцям, відданий Верховним головнокомандуванням. 2-й батальйон, який атакував з ходу, закріплюється в північній частині міста. Кожен будинок, кожну садову ділянку доводиться брати з боєм, часто результат сутички вирішується тільки за допомогою ручних гранат і автоматів. Взвод штурмових гармат під командуванням оберштурмфюрера СС Телкампа проривається разом з 15-ї ротою до моста в південній частині міста. Однак німецьким солдатам не вдається перешкодити супротивникові підірвати міст. В ніч з 15 на 16 вересня 3-й батальйон, зробивши кидок на своїх автомашинах, прорвав ворожі позиції і завдав противнику відчутних втрат. Продовжуючи наступ, 3-й батальйон виходить до річки в декількох кілометрах на схід від позицій 2-го батальйону, однак тут йому доводиться залягти під сильним ворожим вогнем з південної частини міста.
Зі світанку 16 вересня командний пункт полку знаходиться на пагорбі приблизно в 300 метрах на північ від Прилук, звідки відкривається чудовий огляд поля бою. З цієї висоти можна ефективно керувати вогнем своєї артилерії, що дозволяє зупинити атаку танкового взводу противника. О 9:00 командир полку з подивом виявляє, що противник силами до двох піхотних батальйонів широким фронтом наближається з північного заходу до тилів 2-го батальйону і до полкового КП. Одночасно ворожа артилерія відкриває сильний вогонь по командному пункту полку. З кожною годиною зростає інтенсивність вогню ворожої артилерії, і одночасно противник підсилює натиск своєї піхоти. Тільки кинувши в бій всіх наявних людей, вдається зупинити цю атаку. При цьому істотну допомогу у відбитті ворожої атаки надає 5-я батарея під командуванням гауптштурмфюрера СС Йоста, яка веде вогонь прямою наводкою по наступаючим військам противника. Однак робота командного пункту паралізована на декілька годин. Тільки після того, як 2-й батальйон в ході запеклого бою міцно заволодіває північною частиною міста до самої річки, командиру полку вдається послати йому на допомогу 5-у роту, посилену штурмовими гарматами «Йорк» і «Шиллі». І спільними зусиллями вони відображають атаку супротивника, спрямовану в тил 2-го батальйону. У цьому бою 5-а рота дійсно зарекомендувала себе з найкращої сторони! Під час бою який тривав майже дві години ворожа колона була повністю розгромлена. На поле бою залишилося близько 900 убитих, 30 знарядь, 13 танків і 150 автомашин різних типів. Численні підрозділи росіян, намагаючись врятуватися, відійшли на південь до річки і були загнані в заболочену заплаву, де багато хто з них потонув.
У ніч на 17 вересня 3-му батальйону вдається перетнути річку і глибоко вклинитися в південну частину палаючого в багатьох місцях міста. Вдень 17 вересня, ведучи важкі вуличні бої, батальйон просувається далі на захід до мосту. У ніч на 18 вересня 2-й батальйон, підтриманому атакою 3-го батальйону, теж вдається перетнути річку. Весь день 18 вересня тривають запеклі вуличні бої. Але увечері 18 вересня командир полку зміг доповісти командиру дивізії, який прибув на КП полку на одному з пагорбів на південь від Прилук: «Прилуки повністю в руках полку».
Командир дивізії висловив свою вдячність такими словами: «Я завжди радий відвідати полк СС« Дер Фюрер ». В цьому полку завжди все в порядку!». Генерал Гейр фон Швеппенбург, користуючись нагодою, повідомляє, що кільце оточення навколо котла замкнулося під Лохвицею (Сумська обл. – Ред.), де 13 вересня (кільце оточення замкнулося 15 вересня. – Ред.) о 18:20 розвідувальний загін 6 го танкового полку (танкова група Гудеріана) натрапив на передові частини 16-го саперного батальйону (танкова група Клейста). Полку СС «Дер Фюрер» обіцяють надати кілька днів заслуженого відпочинку. Але в ніч на 19 вересня полк знову піднімають по тривозі, бо отриманий наступний наказ: «З метою зробити пролом в кільці оточення противник направляє з-під Харкова в бік населеного пункту Ромни заново сформований корпус у складі стрілецької дивізії, кавалерійської дивізії і танкової бригади. Наші сили, що знаходяться в тому районі, 10-а піхотна (моторизована) дивізія, не в змозі відбити цей удар. Дивізії СС «Рейх» з полком СС «Дер Фюрер» на чолі негайно має виступити прискореним маршем в бік міста Ромни, атакувати з наших оборонних ліній ці ворожі сили і знищити їх».
На світанку 19 вересня полк починає висування до Ромнів. Командир полку виїжджає вперед, щоб встановити контакт з розташованими там німецькими силами і прояснити обстановку. З командного пункту 10-ї піхотної моторизованої дивізії, розміщеного на дзвіниці місцевої церкви, відкривається чудовий огляд місця майбутнього бою. Розташовані на височині Ромни розсічені на дві частини річкою Сулою, що протікає з північного сходу на південний захід. На іншій стороні річки розкинувся пологий пагорб шириною близько 5 кілометрів, на якому підрозділи 10-ї піхотної моторизованої дивізії утримували плацдарм. В цей час противник перебував ще поза межами видимості. Але навіть одні тільки повідомлення про наближення названих з’єднань противника викликали легке занепокоєння. Всього лише одна необережно кинута фраза «Ворожі танки йдуть!» спричиняла негативний вплив на багато наших підрозділів.
Відразу після полудня в Ромни прибували наші підрозділи. 1-й і 3-й батальйони швидко переправляються через річку і займають вихідні позиції для атаки на великому плацдармі. Село Сидоренкове і панівні висоти необхідно взяти за підтримки штурмових гармат. 2-й батальйон висувається на позиції на цьому боці річки приблизно в 5 кілометрах на північний схід. У момент заняття 1-м та 3-м батальйоном вихідного положення росіяни атакують силами майже тридцяти танків, серед яких було багато важких. Наші сили на плацдармі починають відходити. За підтримки штурмових гармат «Дерфлінгер» і «Йорк», які перебували в секторі атаки 1-го батальйону, обидва батальйони переходять в контратаку. Ефективну підтримку атакуючим батальйонам надає розрахунок батареї 88-мм зенітних гармат, яка розташовувалася на позиції південніше річки. Натхненні цією підтримкою бійці сміливо атакують ворожі танки. Ті з них, які не були підбиті штурмовими знаряддями або зенітної батареї, виводяться з ладу протитанковими мінами і зв’язками гранат. Через годину на поле бою горять двадцять вісім ворожих танків. Тільки двом танкам вдається відійти. Як тільки стемніло, 2-й батальйон, перейшовши річку, атакує невелике село на іншому березі річки. Йому вдається застати зненацька ворожий кавалерійський полк і майже повністю знищити його. Скориставшись успіхом 1-го батальйону, 2-й і 3-й батальйони в ту ж ніч на 20 вересня висуваються вперед на рубежі 1 – го батальйону. Вранці 20 вересня полк СС «Дойчланд» атакує противника з позицій полку СС «Дер Фюрер». Зав’язується жорстокий, але успішний бій за село Журавлі і висоту 91,55. Після полудня полк СС «Дер Фюрер» висувається праворуч від полку СС «Дойчланд», зустрічаючи лише слабкий опір противника.


21 вересня близько 6:00 обидва полки атакують за підтримки штурмових гармат висоту 91,55 і після важкого бою займають її. Слідом за цим полк СС «Дер Фюрер» був повернений на південь, щоб атакувати великі ворожі сили, які наступали звідти. Увечері 1-й і 2-й батальйони підходять до села Сакунове (ймовірно нині Сакуниха, в минулому Сакунова слобода – Ред.), в той час як 3-й батальйон залишається для прикриття правого флангу. Проведена вночі розвідка повідомляє, що в селі розташувалися слабкі сили противника. Рано вранці 23 вересня без артпідготовки полк піднімається в атаку. Практично не зустрічаючи опору, він проходить Сакунове і займає важливу висоту на іншій стороні села. Раптово в тилу обох батальйонів спалахує сильна перестрілка з усіх видів зброї. Як пізніше з’ясувалося, підрозділи противника силою до полку відмінно замаскувалися в будинках, садах і полях і, перебуваючи тепер між батальйонами і близько розташованим командним пунктом полку «ДФ», намагаються вдарити в спину висунутим вперед ротам. Обидва батальйону недовго думаючи різко розвертаються і ще раз атакують Сакунове з півдня, в той час як з боку КП полку їх підтримали вогнем з усіх видів важкої зброї, і перш за все з полкових піхотних гармат. Зав’язується жорстокий бій, який триває весь день. Противник застосував «катюші», які завдали удару з позицій на захід від села. Пізніше 3-у батальйону вдається захопити одну з них. До вечора бій в селі закінчується. Противник залишає на полі бою майже 1200 убитих. Наші втрати теж значні, але вони не йдуть ні в яке порівняння з втратами ворога.
Тим самим зазнала остаточну невдачу спроба противника розблокувати Київський котел на цій ділянці фронту. Полк СС «Дер Фюрер» знову вніс вирішальний внесок в успіх дивізії СС «Рейх» і в міру своїх сил сприяв тому, що оточення під Києвом стало однією з найбільших успішних операцій німецьких військ за всю війну. Згідно зведень вермахту, в полон потрапило 665 тисяч радянських солдатів і офіцерів, було захоплено або знищено 3718 гармат, спалено 884 танка, захоплено в якості трофеїв величезна кількість боєприпасів і бойової техніки. (Всього у ворожому кільці виявилося 452,7 тис. чол. Бої в оточенні йшли 15-26 вересня, деякі групи радянських бійців і командирів виходили з оточення до 2 жовтня. Всього в Київській оборонній операції (7 липня – 26 вересень 1941 г.) безповоротні втрати радянських військ (убиті, зниклі безвісти, полонені) склали 616 304 чол. (включаючи понад 100 тис. загиблих і потрапили в полон 2-11 серпня під Уманню). Радянські війська втратили в Київській операції 411 танків, 343 літака і 28 419 гармат і мінометів. – Ред.). Головнокомандувач групою радянських армій, маршал Будьонний, був знятий зі своєї посади ще під час боїв. (Автор помилився. Будьонний був головкомом військ Південно-Західного напрямку (Південно-Західний і Південний фронт). Його наступник генерал-полковник Кирпонос (НЕ наступник, а головком Південно-Західного фронту. – Ред.) і начальник його штабу генерал-лейтенант Пуркаев загинули при спробі вирватися з котла (автор знову наплутав – разом з Кирпоносом загинув начальник штабу фронту генерал-майор В.І. Тупиков, а також член Військової ради М.А. Бурмістенка. а Пуркаев (начштабу фронту в червні-липні) воював всю війну і помер в 1953 р – Ред.), а командувач 5-ою армією генерал Потапов був взятий в полон. П’ять радянських армій були повністю знищені, а дві армії – сильно зношені. Близько мільйона червоноармійців загинуло, було поранено або пропало без вісті. (Восени 1941 року німецька сухопутна армія на Східному фронті складалася з дванадцяти армій і танкових груп.) За час цих боїв полк СС «Дер Фюрер» взяв в полон 15 тисяч солдатів і офіцерів противника і захопив більше двохсот гармат. Зараз вже неможливо підрахувати точну кількість знищених танків, автомашин та іншої бойової техніки.
24 вересня полк у складі дивізії СС «Рейх» прямує моторизованим маршем по маршруту Ічня – Чернігів – Гомель в район Рославля і на кілька днів розміщується недалеко від Волчея. Прибуває поповнення, і починається підготовка до наступного великого етапу бойових дій.

Джерело: Division das Reich, 5 Bände, Munin-Verlag, zwischen 1982 Т. ІІ

Олександр Ясенчук, м. Чернігів

Мітки: , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь