Анархо-махновський повстанський рух на Чернігівщині у 1919-1921 рр.

890e318-002

Махновський загін Щуся.

Анархо-махновське повстанство зародилося у 1918 роцi i розвивалося протягом наступних рокiв як закономiрна i здебiльшого стихiйна реакцiя українського селянства на утиски з боку змiнюючих один одного режимiв (Гетьманату, денiкiнцiв та бiльшовикiв). Iдеологiя цього руху не вирiзняється сталiстю та глибиннiстю, i вплив iдей анархiзму на нього не був вирiшальним. Провiдну роль тут вiдiгравали бунтарськi настрої селян, що мали про анархiзм дуже спрощене уявлення. Ватажки повстанських загонiв висували простi та влучнi гасла та iдеї, якi знаходили палкий вiдгук у душах повстанцiв: «Бий бiлих, поки не почервонiють, бий червоних, поки не побiлiють!», «Геть бiлогвардiйську сволоту!», «Геть бiльшовицьких комiсарiв!».

Подiбними гаслами переповненi прокламацiї, що розповсюджувалися повстанськими загонами на Чернiгiвщинi: «Крах центрам! Долой комиссаров, снимающих с нас заживо шкуру, но укрывавшихся ложным освобождением! Долой людских пиявок, сосавших кровь из тяжких ран! Да здравствует грядущий свет нового будущего!»1
Поширювались i розлогiшi прокламацiї, де пояснювалася хибнiсть бiльшовицької полiтики та висвiтлювалась мета боротьби анархiстiв: «Товарищи! Мы подходим ко второму вечному рабству, тому неслыханному, но исторически стихийному. Мы думали, что власть Советская одна только во всей территории власть свободы, как-то неприкосновенность личности граждан. Но получилась роковая ошибка: как власть, то человек раб. Товарищи, подумайте хорошенько, насколько вы жалкие рабы, как по вас катаются и одеваются в ваши шкуры, которые от тяжкой работы у вас слезли с плеч. Но наши паразиты забрали у нас последний кусок хлеба, убивают вас непосильной работой, и между тем устраивают на все это свои удовольствия, разве это возможно терпеть такие унижения человечества… Помните знаменитые слова гения-анархиста Бакунина, что всякая власть есть насилие, как власть, то человек раб. Для осуществления всего этого организуйтесь в партизанские отряды ибо наши вампиры без боя не уступят своих привилегий и никогда не согласятся дать полную независимость, чтобы каждый человек мог себя чувствовать свободным гражданином, а не покорным рабом.

Побольше энтузиазма и энергии – и центры пойдут по течению слез, лившихся у угнетенных и голодавших крестьян. Долой центры, проводившие гнет и порабощение! Да здравствует анархизм, дающий полную власть властвовать каждому человеку самим над собой! Да здравствуют великие вожди анархизма!»2
Попри несприйняття бiльшовизму махновцi позитивно ставилися до рад як виборчих органiв мiсцевого самоврядування, що мали б складатися з представникiв рiзних партiй та громадських органiзацiй. Одним з найпоширенiших гасел махновцiв було: «За вiльний радянський устрiй». Роль збройних сил, на їхню думку, мали виконувати озброєнi селянськi дружини. Взагалi уявлення махновцiв про державний устрiй здебiльшого характеризувалися безсистемнiстю i непослiдовнiстю. Показовою в цьому сенсi була пропозицiя самоорганiзовуватися, зроблена Нестором Махном населенню Катеринослава пiсля вiдбиття мiста у денiкiнцiв у 1919 роцi: «Ми – вiйськове командування, наша справа – бити кадетiв, а цивiльну владу, якщо без влади обiйтися не можете, створiть собi самi».3
Розглянемо дiяльнiсть найвiдомiших повстанських загонiв «анархомахновського » кшталту, що дiяли на Чернiгiвщинi.

У Глухiвському, Кролевецькому та Конотопському повiтах Чернiгiвської губернiї дiяла значна кiлькiсть партизанських загонiв. Протягом 1919-1921 рр. iснувала так звана Глухiвська повстанська республiка. Iсторiя повстанства у цьому регiонi починається у 1918 роцi як опiр селян полiтицi гетьмана Скоропадського та його нiмецьких союзникiв. На чолi партизанiв стояв Федiр Шуба, який пiсля встановлення радянської влади на початку 1919 року був призначений вiйськовим керiвником Тулиголiвської волостi Глухiвського повiту. Перебуваючи на цiй посадi, вiн завдав чимало шкоди партизанству, силою мобiлiзуючи селян до Червоної Армiї i переслiдуючи дезертирiв. Своїми непослiдовними дiями вiн зажив собi скандальної слави: то вiн ганяв комiсарiв у Кролевцi, то сам «комiсарив» у волостi i виконував розпорядження центру.

Пiд натиском Денiкiна частини Червоної Армiї почали вiдступати через Глухiвщину, вдаючись до реквiзицiй i грабункiв. У вiдповiдь на це партизанськi загони почали нападати на окремi частини, роззброювати їх та захоплювати обози.

Цей повстанський рух проти волi самих партизанiв бiльшовики назвали «шубiвщиною», а Федора Шубу – отаманом повстанцiв, в той час як сам вiн служив у них вiйськовим керiвником.4

Страх перед примиренням. Сучасні міліціонери досі бояться Махна

З приходом денiкiнцiв частина партизанiв перейшла до них, але бiльшiсть виступила проти i розпочала бойовi дiї. У цей час з фронту повернувся брат Федора Шуби – Василь, який спочатку воював у Махна, а потiм перейшов на бiк бiльшовикiв.5 Вiн вирiшив використати мiсцевих партизанiв i iм’я свого брата у власних iнтересах. Як зазначається у повстанськiй прокламацiї «Казка про Шубу»:

«Партизани Глухiвського повiту, котрi нiчого не знали про Василя Шубу, боролися з Денiкiним, а Василь Шуба всю цю боротьбу, намагаючись вислужитись перед бiльшовиками, представляв «боротьбою Шубинцiв», казав, що це вiн органiзував всi цi партизанськi загони та командує ними у цiй боротьбi. Партизани багатьох сiл мали свiй партизанський штаб, якому вони довiряли бiльше, нiж тому самозваному оперативному штабу, на чолi якого стояв Василь Шуба i де зiбралися такi особи, як Афанасенко, Лiнцов, Львов, Хилобок, Тимарев та iн.»6.

Василь Шуба закликав партизанiв перейти на бiк бiльшовикiв i обiцяв забезпечити їх зброєю та всiм необхiдним. Пiд час наступу Червоної Армiї повстанцi разом з бiльшовиками гнали денiкiнцiв до Путивля, але потiм повернули назад з огляду на те, що червоноармiйцi не дотримали обiцянки: не дали нi кулеметiв, нi набоїв, гармату прислали на один день, а потiм забрали назад.7 За бiльшовиками пiшла невелика кiлькiсть бiйцiв на чолi з Василем Шубою, а решта – двi тисячi озброєних партизанiв, серед яких i Федiр Шуба, – повернулася додому.

У цей час iншi провiднi дiячi глухiвського повстанства – колишнiй член земської управи м.Глухова Маслов та колишнiй прапорщик Добровольчої Армiї Юрченко – почали агiтувати партизанiв виступити проти бiльшовикiв. У результатi Федiр Шуба i тi, хто вiдмовився воювати проти червоних, були оголошенi зрадниками.8
Полiтичним проводом глухiвських повстанцiв стає група партизанiвбезвладникiв.

Найбiльшою їхньою опорою були Тулиголiвська, Ярославська, Локоцька, Есманська i Холопкiвська волостi. Центром Глухiвської повстанської республiки було село Ярославець. Тут розташовувались штаб та друкарня, видавалася газета «Вольная деревня» та друкувалися прокламацiї, що поширювалися по всiй територiї партизанських дiй i були спрямованi проти комiсарiв, комунiстiв (яких називали «хамунiстами») та пропагували анархiзм.9

Ось одна з них: «Будьте готовы! Приближается грозное время. Враги народной революции не спят и готовят полчища наёмников, тюрьмы и расстрелы для повстанцев-крестьян, желающих строить свою жизнь на вольных началах.

Хаммунистическая партия, захватившая руками рабочих и крестьян власть, стремится упрочить своё господство над трудовым народом, для этого она штыками наёмников подавляет свободное проявление его воли, держит его сынов в Николаевских тюрьмах, на которых развевается красное знамя, некогда знамя свободы, и всеми силами старается не допустить того, чтобы народ, проливавший свою кровь за революцию, имел в своих руках оружие.

Эта рабоче-крестьянская власть, расхитившая народные богатства и сделавшая всех трудящихся батраками своего хаммунистического государства, боится вооруженного народа, ибо страшны для всех угнетателей вооруженные рабы, восставшие против рабства в золотых цепях. Советсткая власть подготавливает вооруженный поход против вольного народа Украины, стремится уничтожить повстанчество, т.е. разоружить крестьян и рабочих и посадить им на шею комиссаров, которые будут распоряжаться жизнью и трудом трудящихся.

Близится час этой новой борьбы. Хаммунисты-государственники готовяться к ней и ждут только удобного момента, чтобы напасть на повстанцев-крестьян.
Будьте же и вы, партизаны, готовы к этой борьбе с произволом рабочекрестьянской власти, желающей насадить комиссарский коммунизм.
Долой поработителей народа!
Долой людей, желающих властвовать над трудящимися!
Долой борьбу партий за власть!
Да здравствует вольная федерация (союз) вольных деревень и городов!
Да здравствует революция и революционное повстанчество!
Группа партизан-безвластников!»10

Населення Глухiвського повiту почало створювати органи самоуправлiння, сiльськi та волоснi ради та чинити опiр радянськiй владi. У Тулиголiвськiй волостi селяни не визнали ревком i створили автономний виконком, до складу якого входило сiм чоловiк на чолi з Тимаревським. Цей виконком мав тiсний зв’язок з партизанами i займав антирадянську позицiю.11 На зiбраннi жителiв с. Воргол Ярославецької волостi ухвалено «не ухилятися вiд пiдпорядкування радянськiй владi настiльки, наскiльки буде можливо. До грабункiв i насилля не припускатися».

У с. Литвиновичi тiєї ж волостi вирiшили «вимоги, що надходять у волосний виконком, пересилати у сiльський виконком, котрий сам вирiшить можливiсть його виконання».12

У своїх звiтах радянськi працiвники зазначали, що у села Глухiвської волостi виїхати нiкому не вдалося, оскiльки їхати туди означає їхати на вiрну смерть.13 У низцi сiл, куди приїхали iнструктори для органiзацiї влади на мiсцях, на збори нiхто не з’явився попри всi заходи iнформування населення. Найбiльше невдоволення серед селян викликала узурпацiя влади комунiстами та їхня продовольча полiтика.14 13 грудня 1919 року у с.Ярославець вiдбувся з’їзд селян i робiтникiв Глухiвського повiту, де була прийнята резолюцiя з детальним викладенням полiтичної платформи мiсцевого повстанства: «По питанню про поточне полiтичне i нацiональне питання постановили:

1. Не визнавати нiякої полiтичної партiї за можновладну.
2. Ми, уродженцi України, вимагаємо повної автономiї як Українi, так i iншим народам, створити федерацiю вiльних народiв на чолi з федеральним урядом, що має складатися з представникiв всiх нацiональностей, пропорцiйно кiлькостi населення.
3. Ми, селяни, вимагаємо, щоб влада була цiлком передана радам, а не партiї комунiстiв чи якiй-небудь iншiй, щоб до рад входили дiйсно представники робiтникiв, селян i трудової iнтелiгенцiї.
4. Ми, селяни, вимагаємо повних полiтичних прав для селян, робiтникiв, трудової iнтелiгенцiї, а також вимагаємо передачi всiєї влади цим трьом категорiям трудящих.
Порядок виборiв ми визнаємо наступний:
1. Повiтовий з’їзд обирає в повiти, вiн же обирає i в центр, i у рiзнi органи: у федеральний уряд, як Всеросiйський так i Всесвiтнiй, обирають Центрову Раду, кожен свої районнi одиницi.
2. Ми, селяни, крiм виборної ради, вимагаємо створення виборчого контролюючого органу з представникiв селян, робiтникiв, трудової iнтелiгенцiї для контроля i суду над урядовими органами, i такий контроль iменувати Радою Старiйшин. Ми, селяни, не бажаємо загарбництва i насилля щодо iнших народiв, регулярної армiї не визнаємо, а лише озброєний народ.
3. З питання органiзацiї рад на мiсцях з’їздам була винесена наступна резолюцiя: всюди на мiсцях, як-то в селах, волостях i повiтах i в центрi мають бути обранi ради рiвним прямим таємним голосуванням всього трудового населення. Органи влади мають обиратися, всi громадяни повиннi мати право вiдкликати, переобирати i контролювати своїх представникiв у радах.
4. З питання про органiзацiю районної ради була винесена наступна резолюцiя: постановили обрати районну раду у кiлькостi 5 чоловiк, бiльшiстю голосiв було обрано: Маслова, Криущенка, Даденка, Iгнатенка (прiзвище останнього невiдоме).
Питання господарче i земельне. Заслухавши низку ораторiв, прийшли до наступного висновку: всi землi мають бути переданi на користь трудящих методом зрiвняльного надiлення безземельних i малоземельних селян за рахунок економiчних земель, а також заможного селянства.
Для правильного надiлення землею органiзувати сiльськi, волоснi, районнi або повiтовi земельнi комiсiї, якi мають негайно приступити до облiку землi, природних угiдь i житла всього населення.
Органiзацiйне питання. В селах мають бути органiзованi селянськi бойовi дружини, до яких би входили люди чеснi, дружини мають обирати зi свого середовища командира загону i писаря, а для координацiї по одному чоловiку вiд дружини до ради бойових дружин.
Голова з’їзду: Шевченко.
Товариш голови: Воловик.
Секретарi: Дубинко i Козинцев».15

Наприкiнцi 1919 року у Конотопi розмiстився штаб 12-ої армiї. Командування армiї висунуло партизанам пропозицiю: визнати армiйського представника Бебитова командиром усiх партизанських загонiв. 22-23 грудня 1919 р. У с.Ярославець вiдбувся з’їзд 56 селянських бойових дружин пiд головуванням Криущенка за участю 250 делегатiв, де було вирiшено кандидатуру Бебитова вiдхилити i призначенцiв з центру не приймати.16
27 грудня 1919 року у Конотопi вiдбулася об’єднана нарада членiв Кролевецького ревкому з представництвом Конотопського повiтового ревкому i уповноваженим 12-ої армiї. На нарадi ставилося єдине питання: розробка плану боротьби з анархо-партизанщиною у Кролевецькому, Конотопському, Глухiвському i Путивльському повiтах. Усi доповiдачi зазначали, що мiсцевими силами немає змоги встановлювати в селах бiльшовицьку владу (лише навколо Кролевця кiлькiсть партизанiв оцiнювалася у п’ять тисяч бiйцiв).17 Було одноголосно ухвалено: доручити представнику командування Бебитову видiлити 2500 червоноармiйцiв, пiдроздiл кавалерiї з 200 шабель та гармати для боротьби з повстанством.

Командування 12-ої армiї направило у повiти 7-у дивiзiю, яка на початку 1920 року провела каральну експедицiю. Друга значна операцiя розпочалася 25 червня 1920 року. Загiн курсантiв навчальної школи 1-ого радянського запасного полку пiд командуванням Азарова був направлений на боротьбу з повстанством у Кролевецькому та Глухiвському повiтах. У районi сiл Дубовичі та Ярославець Глухiвського повiту партизани зазнали поразки, були захопленi їхнiй обоз, штаб та майно. У бюлетенi полiтвiддiлу 12-ої армiї повiдомлялося: «У Кролевецькому та Глухiвському повiтах вiдновлена тверда зразкова радянська влада…., 25 червня цього року вдалося з корiнням вирвати бандитизм на територiї повiтiв…».18

Але до встановлення «твердої i зразкової» радянської влади у зазначених повiтах було ще далеко. Партизанськi загони продовжували активно дiяти. У звiтах про полiтичний стан у Глухiвському повiтi за сiчень 1921 р. повiдомляється:
«Бандитизм розвинутий у широкому масштабi, захоплюються села, розганяються виконкоми, ради».19 Це пiдтверджується наступними фактами з цього ж таки звiту: 5 сiчня с.Есмань було захоплене повстанцями, обеззброєно декiлька червоноармiйцiв. Мобiлiзацiя в селi не вiдбувається.20
10 сiчня невiдомi повстанцi напали на Уланiвський волвиконком, знищили печатки та документи, внаслiдок чого вiн перестав функцiонувати.21
11 сiчня розiгнані сiльвиконком i сiльрада, вбитий десятник у Чорнотичах Тулиголiвської волостi. Загiн Маслова та Артамонова роз’їжджає вiдкрито з одного села до iншого.22

12 сiчня о 7-ій вечора 9 невiдомих, озброєних гвинтiвками, зайшли у сiльвиконком iншого села Тулиголiвської волостi, заарештували голову, забрали печатку i документи.23

28 сiчня о 3-ій годинi дня в с.Слоут Глухiвської волостi приїхав загiн з 20-ти чоловiк, роззброїв мiлiцiонерiв i виїхав у с.Березу. А о 5-й годинi через це село проїхав загiн Маслова i Артамонова у кiлькостi 50 чоловiк, озброєний револьверами, бомбами, гвинтiвками i кулеметами.24
30 сiчня в с.Землянка Тулиголiвської волостi знаходився загiн повстанцiв у кiлькостi 200 чоловiкiв.25
На початку 1921 року найактивніший рух спостерiгався у Тулиголiвськiй, Ярославецькiй, Уланiвськiй, Есманськiй волостях. Штаби повстанцiв знаходилися у мiстечку Дубовичi, хуторi Гутка, селах Каплиця, Ярославець та Суходiл. На чолi партизанiв у цей час були Артамонов, Маслов, Яценко, Київський,Федько Тарас, Сергiй Печений, Тидень та iншi.26

Припинення iснування Глухiвської повстанської республiки збіглося iз загальною кризою повстанського руху у 1921 роцi. У цей час активiзувала боротьбу з глухiвськими партизанами Губчека на чолi з Бiксоном. Для розвiдки було залучено 68 мiсцевих селян, якi мали зiбрати вiдомостi про розташування повстанських загонiв та відносини мiж ними.27

14 жовтня 1921 року у Глухiв прийшли Артамонов, Бойко, Федченко, Сердюк i Фесенко та добровiльно склали зброю.28 Так само вчинив Тидень i Київський.
Загони, що не захотiли припиняти боротьбу, були розбитi.

У 1919-1920 рр. на територiї Дмитрiвської волостi Новгород-Сiверського повiту дiяв загiн отамана Гриви, штаб якого знаходився в селi Олтар.29 Чисельнiсть загону невiдома.

Про цей загiн маємо лише таку iнформацiю. У груднi 1919 року старший мiлiцiонер Дмитрiвської волостi Василь Гончаров прибув у вiдрядження до с.Олтар, де зустрiвся з секретарем мiсцевого комнезаму. Останнiй доповiв, що в селi дiє загiн анархiстiв на чолi з Гривою. Не встигли вони закiнчити розмову, як у хату зайшов сам Грива з п’ятьма чоловiками i роззброїв мiлiцiонерiв. З’ясувалося, що комнезам у селi розпущений, вся документацiя спалена, а замiсть нього створений штаб повстанцiв, настрiй серед селян антирадянський.30 Подальша доля загону невiдома.

У 1919-1921 рр. на пiвднi Чернiгiвської та пiвночi Полтавської губернiй дiяв загiн Марусi Чорної. «Вiйсько тiтоньки Марусi» складалося з 300 пiхотинцiв i 20 кавалеристiв. На озброєннi було 4 кулемети. Одним з командирiв загону був син священика Прилуцького повiту Тарасевич.31 Мiськi жителi переказують, що Маруся була дiвчиною з дуже вiдчайдушною вдачею, з чорнявим волоссям та шрамом на щоцi. Її загiн тероризував радянських працiвникiв, нищив органи радянської влади.
Так, вночi з 7 на 8 жовтня 1920 р. загiн Марусi Чорної розiбрав залiзничне полотно за шiсть верст вiд Бобровицi у напрямку на Нiжин. Пiд укiс пiшов поїзд з 9-а вагонами.32

Ранком 15 жовтня загiн рушив на с.Голубiвка Прилуцького повiту, а звiдти на Мамаївку та Линовицю. Його переслiдували вiйська 65 стрiлецького полку внутрiшньої служби разом з пирятинською та прилуцькою мiлiцiєю. 17 жовтня коло станцiї Грабарiвка загiн Марусi прийняв бiй з червоноармiйцями i зазнав значних втрат: 23 вбитих i 48 поранених.33 Подальша доля цього формування не з’ясована.

У 1921 роцi на територiї Сосницького повiту дiяв загiн отамана Рака. Вперше вiн згадується у протоколi засiдання губернської вiйськової наради по боротьбi з бандитизмом вiд 29 квiтня 1921 року, на якiй Губчека було доручено налагодити агентурну роботу по збиранню iнформацiї про загiн.34
Активнiсть загону значно зросла у груднi 1921 року. На баских конях у зимовiй упряжi з вишитим чорним прапором анархiстiв, озброєний кулеметами, гвинтiвками i гранатами, загiн швидко пересувався з одного населеного пункту до iншого, знищував радянських працiвникiв та громив органи влади. Маючи тiсний зв’язок з мiсцевим селянством, загiн Рака легко уникав сутичок з бiльшовицькими загонами. Пiсля з’єднання з загонами Медведєва чисельнiсть його була 70 чоловiк.35
Пiд загрозою нападу партизанiв опинилася Корюкiвка: повстанцi вже активно дiяли у навколишнiх селах. Весь бiльшовицький актив був приведений у бойову готовнiсть, встановлене цiлодобове чергування.

У цей час у Корюкiвськiй волостi з’явився кавалерiйський загiн, очолюваний Олександром Гарнiєром – колишнiм моряком есмiнця «Разящий». Цей загiн ранiше уже переслiдував повстанцiв Рака i мав з ним сутички. 31 грудня загiн Гарнiєра рушив до с.Бреч, розташованого неподалiк Сосницi, яке в цей час перебувало у руках повстанцiв. Сюди пiдiйшов також загiн корюкiвських комунiстiв i комсомольцiв. Бiй зав’язався на територiї села, але пiд натиском кавалеристiв Гарнiєра партизани вiдiйшли на околицю села з пересiченою мiсцевiстю на узлiссi, де зайняли зручну позицiю.
Сам отаман з добре захищеного мiсця шквальним вогнем кулемета стримував бiльшовицьку кавалерiю. Один з комсомольцiв, зайшовши з тилу, кинув гранату.
Отаман Рак був вбитий, а кулеметний вогонь зупинений. Кавалерiя бiльшовикiв пiшла в атаку. У розпалi бою загинув Гарнiєр та двоє заступникiв Рака – Медведєв та Голубєв.36 Повстанцi почали вiдступати у бiк Сосницi. За iншими даними, Медведєв залишився живий i очолив загiн.37 Втрати повстанцiв становили 11 чоловiк. Червоноармiйцiв вбито троє, стiльки ж поранено.38

Значного розголосу набув рейд по Чернiгiвщинi махновського загону пiд командуванням Феодосiя Щуся навеснi 1921 року.
Незадовго до цього до Махна прибула делегацiя селян вiд декiлькох повiтiв Чернiгiвської губернiї з проханням «завiтати» до їхнього краю. Сам Махно рушив разом з групою Петренка у кiлькостi 1500 шабель, що складалася з 2-ох полкiв, але на Полтавщинi вони були затиснутi з усiх бокiв потужними бiльшовицькими частинами. Контратака махновцiв виявилася вдалою: противник був ущент розбитий, велика кiлькiсть червоноармiйцiв потрапила у полон.

Через 2 днi атаки бiльшовицьких частин поновилися. Протягом цих виснажливих боїв махновцi вiдбивали атаки червоноармiйцiв, але 24 березня в однiй з контратак Махно був поранений у стегно навилiт i впав з коня. Його поклали на кулеметну тачанку i почали вiдступ.

16 березня було прийняте рiшення переформувати групи у пiдроздiли по 100-200 бiйцiв i розiслати їх у рiзнi райони для розгортання повстанського руху. З Махном лишився особливий полк з 200 бiйцiв, на який того ж дня наскочила 9-та кавалерiйська дивiзiя i протягом 13 годин 180 верст переслiдувала його. 17 березня виснажених повстанцiв атакували свiжi кавалерiйськi частини, що переважали чисельно у 4-5 разiв, i запеклий бiй зав’язався за 40-50 сажень вiд тачанки, де лежав Махно. Врятуватися «батьковi» вдалося лише завдяки п’ятьом кулеметникам-смертникам, якi добровiльно стрибали з тачанок i кулеметним вогнем та бомбами зупиняли погоню.39

У квiтнi 1921 року загону Щуся, що налiчував 500-600 шабель i 90 -100 тачанок, вдалося пробитися на Чернiгiвщину.40 За рахунок мiсцевих селян його кiлькiсть збiльшилася до 1000 чоловiк.41 Багато бiйцiв було вдягнуто у червоноармiйську форму, що вводило в оману супротивника. Бойовий шлях загону пролiг по багатьох населених пунктах пiвденних повiтiв Чернiгiвської губернiї, де нищилися установи радянської влади, комунiсти, комнезамiвцi. Мало не у кожному селi селяни передавали махновцям протоколи сiльських зборiв з резолюцiями про повну пiдтримку їхнiх дiй.
Рейд супроводжувався безперервними боями з пiдроздiлами Червоної Армiї, мiлiцiї та чека. 25 квiтня був захоплений Дубов’язiвський цукровий завод, а пiзнiше i Парафiївський.

Губернською вiйськовою нарадою був розроблений план протидiї махновцям, яким передбачалося вiдстояти артилерiйськi склади у Нiжинi i не допустити з’єднання загону Щуся з загоном отамана Галаки, що дiяв у Городнянському повiтi.42 Начальник губернської мiлiцiї запропонував начальнику нiжинської мiлiцiї Точоному виступити з загоном мiлiцiї на с.Дорогинку, зайнявши його до приходу махновцiв, використати гарнi природнi умови для влаштування засiдки.43 У Нiжинi був оголошений воєнний стан. Усi комунiсти i комсомольцi були мобiлiзованi та озброєнi. Сформований загiн у складi близько 150 чоловiк: нiжинської повiтової мiлiцiї – 40 пiших i 15 кiнних, а також з продовольчої роти 90 червоноармiйцiв – вихiдцiв з Росiї. Очолив його начальник повiтової мiлiцiї Н.Точоний. Всi бiйцi загону були озброєнi рушницями i гранатами, мали 2 ручних i 2 станкових кулемети.

29 квiтня о четвертiй годинi ранку нiжинський загiн пiдiйшов до Дорогинки, але там їх чекав «сюрприз»: напередоднi вночi махновцi зайняли село, порубали мiлiцiонерiв, комнезамiвцiв i членiв сiльради. Помiтивши бiльшовицький загiн, повстанцi зосередились на краю села у кiнному строю, заховавшись у перелiсках та ярах, i, таким чином влаштувавши засiдку, чекали моменту для атаки.44

Напад махновцiв виявився для бiльшовикiв несподiванкою, оскiльки вони навiть не вислали розвiдки. Спочатку повстанцi вiдкрили вогонь, а потiм стрiмким галопом кинулися в атаку. У лавах противника почалася панiка, але шквальним вогнем їм вдалося вiдбити перший наступ. Бiльшовики вирiшили зайняти кругову оборону i використати кулемети, але махновська кiннота вдарила з флангiв, оточила нiжинський загiн i розбила його вщент. З усього загону дивом вижили лише два бiйцi.45 Тiла загиблих були похованi у братськiй могилi в Гоголiвському парку м.Нiжина.

Нiжин опинився пiд загрозою нападу, у мiстi не було жодної вiйськової частини.
Згодом на лiнiю Бобровиця-Нiжин вийшов бронепоїзд, почали пiдтягуватися червоноармiйськi частини. Маневреному загону 58-ого полку 7-ої Володимирської дивiзiї разом iз загоном з 63 продармiйцiв пiд командуванням Давидова вдалося вибити махновцiв iз Дорогинки.46

1 травня Щусь повiв наступ з Козар на Носiвку, але пiд натиском бiльшовицьких загонiв, пiдтриманих бронепоїздом, змушений був вiдступити.
3 травня вiдбувся бiй з частинами 546 полку пiд с.Лихачевим на межi Козелецького повiту, де повстанцi зазнали значних втрат.47
4 травня вiдбувся бiй бiля Макiївки, а наступного дня бiля Парафiївки.48 Виснаженi безперервними боями махновцi рушили на Полтавщину для пiдтримки мiсцевого повстання, де невдовзi в одному з боїв Феодосiй Щусь загинув.49

Анархо-махновський повстанський рух на Чернiгiвщинi увiбрав у себе всi сильнi та слабкi сторони загальноукраїнського повстанського руху. Основними характеристиками цього руху, що спирався на селянськi маси, були стихiйнiсть, вiдсутнiсть чiткої полiтичної платформи та слабка координацiя дiй мiж рiзними загонами, вiдсутнiсть єдиного полiтичного проводу та локальнiсть дiй багатьох формувань. Вагомими причинами поразки руху опору були нерозвиненiсть полiтичної та нацiональної свiдомостi тогочасного селянства, його розкол за майновою ознакою, репресiї радянської влади. У чисельному вiдношеннi повстанцi значно поступалися бiльшовицьким збройним формуванням, що вони намагалися компенсувати раптовiстю та маневренiстю своїх дiй. Непоганою розвiдкою для партизанiв були мiсцевi селяни, якi до того ж пiдтримували їх матерiально.

Та попри всi недолiки «анархо-махновський» повстанський рух вписав яскраву, хоча поки що маловiдому, сторiнку в iсторiю нашого краю.

Євген НАСЕЛЕВЕЦЬ

Джерела та лiтература:
1 Державний архiв Чернiгiвської областi (далi: ДАЧО). – Ф.Р – 1. – Оп. 4. – Спр. 6. – Арк. 77.
2 Там само.
3 Курган Р. Махновцы в Екатеринославе // Нестор Иванович Махно. Воспоминания, материалы и документы. – К.: Дзвiн, 1991. – С.
4 ДАЧО. – Ф.Р. – 2. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 46.
5 Iсаков П. Програмнi документи селянських партизанських загонiв, що дiяли на Лiвобережнiй Українi у 1919-1921 рр. // Сiверянський лiтопис. – 1999. – № 3. – С. 60.
6 ДАЧО. – Ф.Р. – 2. – Оп. 1. – Спр. 46.
7 Там само.
8 ДАЧО. – Ф.Р. – 2. – Оп. 1. – Спр. 32. – Арк. 49.
9 Там само. – Арк. 44.
10 ДАЧО. – Ф.Р. – 2. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 129.
11 ДАЧО. – Ф.Р. – 2. – Оп. 1. – Спр. 32. – Арк. 44.
12 ДАЧО. – Ф.Р. – 2. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 128.
13 ДАЧО. – Ф.Р. – 2. – Оп. 1. – Спр. 32. – Арк. 56.
14 ДАЧО. – Ф.Р. – 2. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 56.
15 Там само. – Арк. 128.
16 Iсаков П. Вказана праця. – С. 59-60.
17 ДАЧО. – Ф.Р. – 16. – Оп. 4. – Спр. 41. – Арк. 5.
18 Сторожок М. 12-та Армiя в боротьбi з бандитизмом // Новi горизонти (Короп). – 1968. – 27 лютого.
19 ДАЧО. – Ф.Р. – 16. – Оп. 4. – Спр. 41. – Арк. 5.
20 Там само.
21 Там само. – Арк. 4.
22 Там само. – Арк. 5.
23 Там само. – Арк. 7.
24 Там само. – Арк. 10.
25 Там само. – Арк. 14.
26 ДАЧО. – Ф.Р. – 16. – Оп. 1. – Спр. 836. – Арк. 8.
27 Быков К. Под черным знаменем их водила молодость в сабельный поход // Новые Черниговские ведомости. – 1995. – 17 ноября.
28 ДАЧО. – Ф.Р. – 16. – Оп. 14. – Спр. 41. – Арк. 28.
29 Iсаков П. Зведена таблиця селянських повстанських загонiв, що дiяли на Сумщинi та Чернiгiвщинi в перiод 1919-1923 рр. // Сiверянський лiтопис. – 1997. – № 3. – С. 11.
30 ДАЧО. – Ф.Р. – 442. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 56.
31 Боротьба за жовтень на Прилуччинi. – Прилуки, 1927. – С. 246.
32 Знамя Советов (Чернигов). – 1920. – 12 октября.
33 Боротьба за жовтень на Прилуччинi. – С. 247.
34 ДАЧО. – Ф.Р. – 15. – Оп. 1. – Спр. 248. – Арк. 1.
35 ДАЧО. – Ф.Р. – 15. – Оп. 4. – Спр. 8. – Арк. 10.
36 Сохненко М. В iм’я життя // Маяк (Сосниця). – 1987. – 13 жовтня.
37 ДАЧО. – Ф.Р. – 15. – Оп. 4. – Спр. 8. – Арк. 10.
38 Там само.
39 Махно Н. Письмо к другу // Нестор Иванович Махно. Воспоминания, материалы и документы. – К.: Дзвiн, 1991. – С. 112, 113.
40 Нариси iсторiї Чернiгiвської обласної партiйної органiзацiї. – К., 1970. – С. 146.
41 Быков К. Вказ. праця.
42 Нариси iсторiї Чернiгiвської обласної партiйної органiзацiї. – С. 147.
43 Боротьба за перемогу радянської влади на Чернiгiвщинi. – Чернiгiв, 1958. – С. 302.
44 Там само.
45 Нариси iсторiї Чернiгiвської обласної партiйної органiзацiї. – С. 147.
46 Там само. -С.148.
47 ДАЧО. – Ф.Р. – 183. – Оп. 1. – Спр. 77. – Арк. 14.
48 Нариси iсторiї Чернiгiвської обласної партiйної органiзацiї. – С. 148.
49 Махно Н. Письма к другу. – С. 114.

 

Мітки: , , , ,

Залишити відповідь