Агроном з Качанівки, який керував бандерівцями

Майже нікому на Чернігівщині не відомо, що Кирило Осьмак — Президент Української Головної Визвольної Ради — органу політичного керівництва українським визвольним рухом, утворений в Україні наприкінці другої світової війни, у 1940 – 1941 рр. працював агрономом у санаторії  (майбутньому національно-природному парку) Качанівка, що на Чернігівщині.

Ки­ри­ло Іва­но­вич Ось­мак на­ро­див­ся 9 трав­ня 1890 ро­ку в міс­теч­ку Ши­ша­ки Мир­го­родсь­ко­го по­ві­ту на Пол­тав­щи­ні. Вищу освіту здобув у Московському сільськогосподарському інституті (1910–1916) за спеціальністю агроном. Під час першої світової війни перебував у Відділі допомоги біженцям, які постраждали від війни.

Кирило Осьмак був серед тих, хто в березні 1917 року створив Центральну Раду — тимчасовий парламент України, Далі закинув геть політику і працював за спеціальністю: агрономом, організовував сільськогосподарські кооперативи. А з початку 1925 року працював в інституті української наукової мови Всеукраїнської Академії Наук, створював сільськогосподарський термінологічний словник.

Вперше його заарештували 1928 року, потім періодичні арешти і висилка за межі України. Тільки у 1940 році комуністи дозволили йому повернутися на Батьківщину. Незадовго перед цим, не витримавши тиску слідчих, осуду «громадськості» закінчує життя самогубством його дружина — Маруся.

У бе­рез­ні 1940 ро­ку піс­ля два­над­ця­ти­річ­ної пе­рер­ви Ось­мак, з дозволу влади, по­вер­та­єть­ся в Ук­ра­ї­ну де од­ру­жу­єть­ся з Люд­ми­лою Бог­да­шевсь­кою.

У травні 1949 року Кирило Осьмак Курортним управлінням УРСР був направлений директором підсобного господарства, тобто фактично агрономом, до протитуберкульозного санаторію у Качанівку на Ічнянщині (Чернігівська область).

Місцевість куди прибув Кирило Осьмак унікальна для України.

Урочище Качанівка розкинулось на околиці однойменного села у горбистій місцевості на берегах річки Смош. Верхнє плато займає палацовий комплекс будівель, які є пам’ятниками архітектури, нижнє — мальовничий парк з 12 ставками, павільйонами, скульптурами, парковими містками, «руїнами», амфітеатром. Загалом, цей комплекс заснований у 1770-х роках, на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що зберігся повністю.

У своїх листах рідним, написаним з Володимирського централу він з теплістю згадує ті місця та людей:

09.09.1957 р.

Кохана, люба сестрице!

…Року 1940 в Качанівці – на великому ставку (32 га) теж були піднеслися торфовища . На тому плавучому торфовищі дуже цікаво було улаштувалося птаство, особливо буслі, яким зручно було живитися жабами, що вилазили на торф. Також живилися й коропами, яких я спеціально годував за пляном… ».

«Людмилі.

Моя кохана, люба!

Володимир, 2 листопада 1956 р.

Згадай садовода, мого щирого помічника (пригадуєш коропів!), що так гарно ставився до мене – я забув його прізвище, ім’я й по-батькові. До війни він разом з дружиною працював у Миргороді, куди його перевели, і коли він не загинув по війні, спробуй його знайти, рік його народження коло 1910-1913 рр. Коли б він, зберігся, він своєю доброю душею – зміг би допомогти – вам нещасним».

Через декілька місяців  у листі до своєї дружини він згадає його:  Степан Іванович Другальов.

У січні 1941 року Кирило Осьмак був звільнений із займаної посади за перевищення службового становища, а в перших числах червня був знову заарештований за ст. 97 і 99 УК УССР (збір платні за проживання, торгівля недозволеними товарами) до 1 року примусових робіт,

— Але я цього покарання не відбув, бо почалася війна і я залишився на окупованій території.», — розповідає під час допиту Кирило Іванович.

Цілком можливо, що він надавав житло своїм рідним, що й поставили йому у вину. Бо відомо, що У 1940 р. через хворобу покинула навчання та виїхала до Качанівки де одружилася на Блюменфельді Станіславі Сигизмундовичі Орлова Валентина – племінниця покійної Марії Осьмак.

 

У жовтні 1941 року в Києві було створено Українську національну раду, Кирило очолив у ній відділ земельних справ і створив Бюро кооперативного товариства «Сільський господар». Допомагав продовольством українським підпільникам і членам похідних груп ОУН. Підтримував зв’язок з антифашистським українським підпіллям упродовж усієї окупації Києва.

У 1944 році було створено УГВР —  орган політичного керівництва українським визвольним рухом, який оголосив себе «верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі».

11—15 липня 1944 року відбувся Великий збір УГВР, де обрали президію та Генеральний секретаріат — підпільний парламент та підпільний уряд воюючої України. Головою президії та президентом УГВР обрали Кирила Осьмака (псевдонім — Марко Горянський).

12 вересня під час облави, влаштованої НКВС, Кирила Осьмака заарештували.

Два з половиною роки він перебував під слідством ув’язнений у Дрогобицькій тюрмі (1944–1947), у січні 1947 року його перевезли до Лук’янівської тюрми. Вийти з-за ґрат йому вже не судилося. Перебуваючи під слідством, Кирило Осьмак довгий час видавав себе за за іншу людину. Проте, завдяки показам тих, хто зустрічався з ним до і під час війни, його було ідентифіковано і засуджено. Весь цей час Кирило Осьмак перебував у Владимирському централі (1948–1960), де й загинув 16 травня 1960 року.

Про це все оповідається у 41 томі Літопису УПА, який повністю присвячений Президенту УГВР Кирилу Осьмаку.

Насамкінець звертаюсь до керівництва націона́льного істо́рико-культу́рного запові́дника «Качані́вка» з пропозицією гідно вшанувати пам’ять незламного Героя Кирили Осьмака в Качанівці, зокрема встановити у Качанівці пам’ятну стелу чи меморіальну табличку.

Олександр ЯСЕНЧУК

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь