Роман Бжеський: чернігівець у польському концтаборі

Зліва направо: Улас Самчук, Євген Маланюк, Роман Бжеський, поет Чирський, Олег Штуль.

4 квітня, ми відзначили день народження уродженця Чернігівщини, державного діяча, публіциста, історика, воїна Роман Бжеського. У 1934-1935 роках він перебував у польському концентраційному таборі Береза-Картузька.

Розповімо ж про це докладніше.

На початку 1920 р. Роман Бжеський перейшов радянсько-польський кордон і поселився у Кременці – тоді повітовому центрі Волинського воєводства, де він затримався на чверть століття.

Тут, у другій половині тридцятих, він вдруге одружився з Надією Кулик-Науменко. Працював директором книгарні місцевого товариства «Просвіта», що вважалося однією з найбільших на Волині. Доречно підкреслити, що Р. Бжеський, ймовірно, не мав вищої освіти, принаймні закінченої, і всі свої неабиякі знання здобував самотужки – шляхом самоосвіти, – доходять до висновку дослідники В. Бойко та Т. Демченко у книзі «Роман Бжеський: Прелюдія поступу (вістниківський доробок 1924/1934).

Для кременецької молоді він читав лекції із українознавства, що включало географію, історію, етнографію, антропологію. Лектор уважав, що ця його діяльність є головною. У пізнішому листі до одного зі своїх слухачів він писав: «Щодо «курсів», то я для того осів на Волині, щоб провадити цю працю. Спочатку я особисто вишколював Голувка, Гаврилюка, Сойка і Трачука, потім – Штуля, Жураківського і Тимофіїва. Після того вони взяли на себе вишкіл окремих гуртків, які були створені і які не повинні були знати про існування інших подібних гуртків. Підготована ними молодь проходила потім у мене лише «Націоналізм» Д. Донцова і ще де-що».

У 1932 р. польська поліція викрила мережу підпільних гуртків, почалися арешти учнів, у 1934 р. було заарештовано й їхнього наставника. Р. Бжеський перебував в ув’язненні з липня 1934 р. по березень 1935 р. у польському концтаборі Береза-Картузька.

Його було відкрито польською владою для ув’язнення політичних ворогів. Завдання табору було доволі просте – через фізичну працю та відповідний вплив охорони «перевиховати» в’язнів, зазначив у статті «Береза-Картузька: табір для тих, хто «вирізняється інтелігентністю і цим становить небезпеку» Святослав Липовецький у журналі «Локальна історія». 

Це був колишній монастир, розташований на заході Білорусії. Табір мав дротову огорожу під високою напругою. Арештанти носили полотняний одяг із круглою полотняною шапочкою, на ногах — дерев’яні постоли. У невеликі камери із цементною підлогою набивали по 40 осіб. Щоб ув’язнені не сідали, підлога постійно поливалася водою. Їм заборонялося розмовляти. Долею в’язнів була виснажлива робота й голодний пайок. Жорстоке поводження з боку табірної адміністрації було нормою.

Через цей табір пройшли сотні українців, у тому числі членів Організації українських націоналістів. Зокрема, в 1934 році у Березі-Картузькій перебувало 200 ув’язнених, у тому числі 120 українських націоналістів, 40 членів украй правої польської партії «ONR» (пол. Obóz Narodowo-Radykalny — Національно-радикальний табір) і близько 40 членів Комуністичної партії Західної України.

Короткий спогад про перебування Р. Бжеського залишив Володимр Макар, громадсько-політичний діяч у книзі споминів «Береза-Картузька». 

«Кімнати для хворих. Там я відпочивав собі цілий тиждень. Зі мною в той час перебували на ложі хвороби – Ярослав Сайко, з глибокими ятріючими ранами на ногах, професор Роман Бжеський, який застудив був сильно легені, впавши у крижану воду сажалки, Іван Мітрінга, Роман Котасіньські і мабуть ще хтось з українців. Жилося нам у кімнаті хворих, як на Березу – не зле. Поліцаї ставилися до нас байдуже, заглядали до нас тільки при зміні варти і під час сиг7налів збору. Їжу приносили нам до ліжка, парашу за нас виносили здорові друзі, – «чого ж тобі брате ще?» – жартували ми між собою. Ми могли собі до схочу розповідати всячину, дискутувати з Мітрінгою на теми москво-большевитзму і комунізму, а то й спокійно дрімати. Двічі на день заходив до нас фельдшер Бальцежак, мала і груба поліцейська креатура, який виразно відрізняв поляків від українців у своїй «самаритянській» службі».

Ймовірно, що його батько поляк за народженням, сприяв відносно швидкому поверненю сина до додому, – висловлюють припущення В. Бойко та Т. Демченко.

Олександр ЯСЕНЧУК

 

Роман Бжеський: «Що нам Дніпро – у нас Десна!»

Мітки: , , , , , ,

Залишити відповідь